Володимир Цибулько про найефективнішого президента і легкий візовий режим із Росією (відео)

– Пане Володимире, ви людина багатогранна. Як ви поєднуєте творчість із політичною діяльністю? Здавалось би, це несумісні речі. Що вас привело до політики?

– Тобто вас це надихає?

– Так. Це перше. А друге: і література, і політика – це робота зі словом. Чому в політику після розвалу СРСР прийшло багато журналістів і письменників? Бо вони володіли живішим словом, ніж комуністичні агітатори. Комуністичні агітатори і комуністичні партійці вміли будувати структури, але не вміли будувати комунікації із людьми. І коли з’явився запит на нові комунікації, раптом з’явилося дуже багато в політиці письменників, громадських діячів, журналістів.

– А ви пишете на політичну тематику?

– У мене є ціла книжка «Політикон», є книжка з есе «Легка політика» – там борщ у політиці, зачіски в політиці. Ці есе колись друкували в колонці одного з часописів, я їх трошки розширив, хочу видати цьогоріч.

– Ви були багато років радником президента Віктора Ющенка. На вашу думку, що не вдалося йому на цій посаді?

– Віктор Андрійович намагався бути м’яким рефері, схожим на його попередника Леоніда Кучму.  Бо Кучма був не жорстким адміністратором, а рефері, хоча з нього намагалися робити головного феодала країни. Він не доводив різні групи впливу до великої внутрішньої конфліктності у країні. У цьому сенсі він, можливо, був зажорстким, але ж олігархічні групи на етапі накопичення капіталу теж не були ласкавими на своїх територіях.

Ющенко намагався бути так само рефері, лобістом перед зовнішнім світом. В останньому, до речі, він був дуже успішним. Варто згадати зростання економіки 2006-2008 рр. Це історично найуспішніші економічні роки для країни (темпи зростання – 10% на рік).

– Кого з усіх президентів України вважаєте найефективнішим?

– Петра Порошенка. Він опинився в найтяжчих історичних умовах, будував на руїнах старих нові державні інституції: нову поліцію, нову, власне, податкову, хоча в неї шлейф там є… Як казав класик: «Нам нізвідки взяти інших письменників». Усе одно професійні групи мають свої механізми співпраці з верховним головнокомандувачем. У 2014 році прийшовши до влади, отримавши 7% окупованої території, фактично відсутню армію, невідомо яку службу безпеки, міліцію, яка радше займалася самозбереженням і терором проти місцевого малого та середнього бізнесу, ніж захистом громадян.

– Ви вважаєте реформу міліції вдалою?

– Я вважаю, що зробити той пакет реформ, який мали за 25 років здійснити, за 2,5 року – це справжній подвиг, враховуючи те, які гальма в кожній із цих площин були. Старі групи впливу опираються будь-яким змінам. Варто подивитися лише на прокуратуру. Вона не знайшла у своїх надрах людини, яка була б здатна до реформ, бо там були родинні клани, цей гадючий клубок було сплетено нерозривно.

– А зараз уже цього немає?

– Рудименти є. Це не подолано. Але зараз суспільство зовсім інше, воно може тиснути, контролювати, має багато механізмів-ніпелів проти минулого. Відродити якісь старі системи неможливо. Виникли нові політичні фактори й нові політичні гравці.

Подивімося, яку політичну вагу мають Збройні сили України. Це безпрецедентно. Зараз усе суспільство озирається на те, як поводяться в різних ситуаціях військові. Це найпопулярніша інституція в суспільстві. Також є волонтери.

– Ви вважаєте, що це заслуга саме Петра Олексійовича Порошенка як президента?

– Так.

– А чому люди так не вважають? Чому рейтинг так суттєво падає? Люди зараз йому не довіряють.

– Річ у тім, що в нас дивний народ. Він делегує повноваження, наприклад обирає президента, а потім чекає від нього дива, усіляко гальмуючи реформи.

– Вони чекають принаймні виконання обіцянок виборчої кампанії.

– Найпринциповіші обіцянки виконано. Збройні сили нові є? Є. Поліція нова є? Є. Статус країни у світі?.. Україна ніколи не мала такої міжнародної ваги, як зараз, такої глобальної солідарності.

– Нова поліція є, але так само є і вбивства. Такого безладу на вулицях раніше не було. У Києві зараз, немов в американському бойовику. Люди зі зброєю ходять…

– То в нас же війна у країні. Не треба про це забувати. У нас на руках 6 млн одиниць вогнепальної зброї. Зареєстрованої. Якщо в першому акті є зброя, у третьому може бути вистріл.

Війна – серйозний удар по психіці учасників бойових дій. Тому бачимо конфлікти саме за участі колишніх військовиків, ветеранів. Вони часто переростають у кровопролиття. Це не просто побутовий мордобій, витягують щось більше – або гранату, або вогнепальну зброю. Це сумно. Коли через військові конфлікти проходять маси людей, ця психічна травма позначається на цілому суспільстві.

– А чому президент Петро Порошенко зараз не висловлює свою думку щодо візового режиму з Росією? Навіть секретар РНБО Олександр Турчинов виступає за якнайшвидше впровадження віз.

– Насправді в нас дуже цікава політична тактика. Вона європейська. Я переніс би її з візового режиму на пенсійну реформу. Спочатку проголошують певну тезу/ідею/сценарій/сюжет і дивляться, як суспільство це сприймає. Потім, під час суспільної дискусії, відбувається корекція.

Півтора року секретар Ради нацбезпеки звертався до чиновників, до активних громадян із закликом повиходити з російських соцмереж. Дивно, коли чиновники користуються поштовими сервісами країни-агресора. Це не вкладається в голові ніяк. Ця інерція тривала до певного часу.

– Адміністрація президента також користувалася «ВКонтакте».

– Правильно! Соцмережами користувалися. Але визрів певний суспільний настрій, що час це припинити. Коли зрозуміли, що в суспільстві він домінує, тоді набув чинності наказ президента, це обмежили. Ми бачимо спокійний дрейф найактивнішої частини користувачів російських соцмереж, наприклад, у Facebook. Без проблем дрейфували кілька мільйонів людей за короткий термін.

Із пенсійною реформою те саме. Прем’єр говорить щось одне – одразу ж здіймається опонентська істерія. Потім починають у цьому шукати раціональне зерно. Заговорили представники «Народного фронту» про потребу запровадження візового режиму з Росією. Вони від початку агресії про це говорять, це їхня партійна фішка.

Ми повинні враховувати, що візовий режим необхідний, але якщо ми хочемо допомагати опонентам Путіна, то повинні все ж таки тримати для них відкриті двері. Російська Федерація – усе ще імперія, яка придушує свободу націй на своїй території. Тут треба думати, як увесь час стимулювати політичних опонентів Путіна в російському середовищі та національно-визвольні рухи.

– Але чому президент мовчить? Розумієте, він же орієнтир для нації. Його думка важлива.

– Він здатен зламати мільйонні настрої, переконати та повести за собою. У нас же суспільство не дуже доброзичливе. Доки ти є зброєю проти гнобителя, ти популярний, а коли стаєш лідером, тебе сприймають як нового пригноблювача. Це несправедливо.

– Можливо, якби люди зажили краще, то не сприймали б його так.

– Може. Найправильніша позиція Порошенка – треба максимально децентралізувати владу, віддавати повноваження всюди, де лише можна віддати. Скільки не говорили б опоненти, Порошенко не концентрує в собі владу. Він намагається зайві функції передавати. Реально функції президента такі: гарант Конституції, оборона і міжнародні відносини.

Нехай суспільство припинить дивитися на посаду президента та на особу, яка перебуває на цій посаді, як на головного феодала країни, а погляне як на функцію. У нас зараз вдруковують всілякі рейтинги, де фігурують як потенційні переможці президентських перегонів дуже суперечливі персонажі. А ви можете уявити, що ця людина буде головнокомандувачем? Варто подумати про те, що військові ту чи іншу фігуру не сприймуть як свого головнокомандувача. У нас військові не втручаються в політику, але є ветеранські організації, які вийдуть і скажуть: «Ця людина не може бути головнокомандувачем».

– Треба запроваджувати візовий режим із Російською Федерацією чи ні?

– Я запровадив би легкий візовий режим, на кшталт того, який мала Туреччина для України. Прилітаємо у Стамбул, зразу в аеропорту отримуємо візу. Візовий режим потрібен, але спрощений.

– У Стокгольмі вимоги «Газпрому» до НАК «Нафтогаз України» за умовою «бери або плати» геть скасовані. Також трибунал задовольнив вимогу «Нафтогазу» про перегляд ціни в контракті на постачання газу з «Газпромом» з урахуванням ринкових умов. Ми можемо розраховувати на повернення коштів?

– По-перше, Росія всіляко блокуватиме це рішення. Зазвичай Стокгольмський арбітраж не піддається політичним тискам, він аналізує господарські обставини укладання договорів.

Насправді договір за формулою «бери або плати» підписано під жорстким тиском Росії. Він нікчемний у сенсі контексту підписання. Зрозуміло, що він несправедливий щодо України. Стокгольмський арбітраж завжди старався по сережці роздати кожному учаснику суперечки, розсудити так, щоб сторони були задоволені.

Я вважаю, що це рішення є чітким сигналом і свідченням настроїв європейських еліт, бо судді дуже швидко реагують. По-перше, це рішення пов’язане з тим, що агресію Росії щодо України Стокгольмський арбітраж не може легалізувати, адже саме цей газовий контракт був елементом підготовки до окупації Криму і Донбасу.

– Києву повернуть ці кошти за період 2010-2014 рр.?

– Там 17 із лишком мільярдів фігурує. Це саме та сума, яку Міжнародним валютним фондом закладено. Ми можемо розраховувати, що ці гроші повернуть до українського бюджету.

Лише хочу нагадати, що свого часу в Гаазі представники «Юкос» відсудили $50 млрд. Зараз Росія уперлася й не хоче виконувати це рішення. Я думаю, й рішення щодо України Росія не захоче виконувати. Але тепер можна буде вдаватися до серйозних актів, наприклад, арештів літаків. Якщо в «Аерофлоті» є державна частка, можна навіть його літаки арештовувати чи інших російських компаній, суден тощо. До речі, Росія своєю поведінкою нагадала про те, що 1/17 майна Радянського Союзу за кордоном вона нам не повернула. Не передала об’єкти нерухомості, дипломатичні споруди…

– Ми можемо це тепер вимагати?

– Ми ж «нульовий варіант» не ратифікували. У нас є свої рахунки. Ми повинні претендувати і на 1/17 золотого запасу, і алмазного фонду тощо.

– Яка ймовірність, що ми щось отримаємо?

– Вода камінь точить. ХХІ століття – століття не автоматників, а юристів. Правові механізми все одно переможуть. Тим, що вдалася до агресії, Росія просто пришвидшила свій крах.

– Уже 20 років нам обіцяють скасувати депутатську недоторканність. І досі віз на тому самому місці. В Україні вибірково скасовують депутатську недоторканність, обіцяють усім, але цього немає.

– Потрібен інший механізм формування парламенту, тобто пропорційна система. До речі, у коаліційній угоді вона прописана. «Пропорційна система з відкритими списками» – ніхто не може дешифрувати цей термін. Хоча закон про вибори внесено зараз, він є.

– Це ще ні про що не говорить.

– Поки що консенсусу щодо пропорційної системи немає. А це означає, що на вибори ніхто найближчим часом не збирається, парламент поки що заряджений відбути повний термін.

– Коли скасують депутатську недоторканність?

– Якщо новий парламент сформують за пропорційним принципом, суб’єктом буде не окремий народний депутат, а партія. Партії дуже успішно тасуватимуть свої лави. Я взагалі дозволив би їм у міжвиборчий період відкликати депутатів, але не шахраювати, бо багато партій захочуть пропустити максимум членів списку через статус народного депутата. Якщо буде пропорційна система, партіям легше буде забирати гравців із поля.