Тарас Стецьків про підготовку до виборів та високі журналістські стандарти (відео)

– Ви в активній політиці вже багато років, пік кар’єри припадав на часи президентства Віктора Ющенка. Чим займаєтесь зараз – ви більше політик, громадський діяч чи маєте власну справу?

Наразі займаюся частково громадською роботою. Я – один із засновників і керівників «Зарваницької ініціативи», котра діє в Західній Україні, займається різного роду просвітницькими, культурними проектами. Зокрема, є політична складова в цій діяльності. Вважаю себе природженим політиком, якщо можна так сказати.

– До активного політичного життя збираєтесь повертатися?

– Я з нього ніколи і не виходив. Наявність або відсутність статусу депутата – не ознака того, що ти великий політик. Можна мати депутатський мандат і не бути у великій політиці, як це бачимо за двома третинами теперішнього складу Верховної Ради. Їх ніхто не чує, не знає, вони нічого не продукують.

– Чи шкодуєте ви, що зараз без депутатського мандату?

– З мандатом було б більше можливостей. Але я не шкодую ні про що, бо і без нього веду активну громадську діяльність і не маю проблем із спілкуванням. Мабуть, це ознака того, що свою політичну дорогу я пройшов нормально.

Коли буде активна виборча фаза, зрозуміло, я осторонь не стоятиму. З колегами, добровольцями, волонтерами, із громадськими активістами розмірковуємо над створенням широкого загальнонаціонального руху, над його політичною складовою.

– З ким із політичних сил зараз співпрацюєте?

– Ще з часів Революції гідності досить добре співпрацюю із Дмитром Ярошем. Особливо після того, як він вийшов із «Правого сектора». Зараз він фактично очолює Добровольчу українську армію – батальйони на Сході, які реально воюють.

Співпрацюю з багатьма волонтерськими рухами, зокрема з Першим добровольчим мобільним шпиталем імені М. Пирогова. Це люди, які за свої кошти, витрачаючи свій час, лікують фронтовиків. Також працюємо зі спілкою фермерів, з багатьма відомими інтелектуалами, які продукують для України ту законодавчу базу, яку, сподіваюсь, майбутній парламент врахує. Це – Володимир Василенко, Віктор Шишкін, Степан Хмара, Олександр Скіпальський.

Намагаємося поєднати в одне ціле досвід, молодість, пасіонарність, яка дуже сильно проявилася під час Революції гідності. Цей рух буде, безумовно, політичним. Він поставить собі за ціль змінити стан в українській державі, який, на жаль, залишає бажати кращого.

– Чи розглядаєте для об’єднання інші молоді політичні сили? Можливо, вас закликав Міхеїл Саакашвілі?

– Ми здебільшого намагаємося згуртувати більш волонтерсько-добровольче начало, що бере свій початок із Революції гідності. Проте, звичайно, ми спостерігаємо за тим, що робить Міхеїл Саакашвілі. Досить оптимістично сприйняли його заяву, що він може піти на об’єднання із громадською позицією, котру очолюють Гриценко і «Самопоміч», очільником якої є Садовий.

Якщо б таке об’єднання в Україні виникло, то ми б, безумовно, розглядали для себе можливість співпраці і спільної роботи. Проте українські реалії такі, що від фраз про об’єднання до реальних дій політиків, кожен з яких бачить себе лідером, минає чимало часу.

Поки що спостерігаємо ситуацію подрібнення. Україна потребує консолідованої сили, яка претендувала б на такий результат, який отримав, наприклад, «Народний рух України» у 1990 році або «Наша Україна» на чолі з Ющенком у 2002 році. Це 20-25% електоральної підтримки. Якщо такий відсоток отримати у парламенті, то можеш претендувати на перемогу у президентських виборах, зокрема задавати правила гри.

– Якщо це станеться, що буде з БПП? Адже їх багато виборців підтримали.

– Думаю, що це перший і останній результат цього блоку такого рівня. Ні БПП, ні «Народний фронт» Арсенія Яценюка більше такого результату не повторять. Мабуть, у партії Петра Порошенка відбудеться ребрендинг – змінять назву. Подолати бар’єр до парламенту вони зможуть, на відміну від «Народного фронту».

Час цих сил, вочевидь, уже минає. Вони, як парламентська більшість, несуть відповідальність за ситуацію в Україні. За них проголосувало понад половини населення. Результат їхнього правління неоптимістичний.

Тому на авансцену вийдуть інші політичні сили. З одного боку, це можуть бути популістичні сили, як, наприклад, партія Олега Ляшка чи «Батьківщина». З другого – сили, які умовно сформують патріотичний блок. І якщо українських політиків вкотре не підведе персональна амбіція та вони не пересваряться в боротьбі за булаву, такий блок може втретє в новітній українській історії на парламентських виборах здобути перемогу.

– Ураховуючи, що Петро Порошенко і, відповідно, БПП втрачають рейтинг, чи можуть відбутися дострокові вибори?

– На початку цього року розглядалася така ймовірність. Наразі ця ідея відкинута. Порошенко стоїть на позиції, що у травні 2019 року мають відбутися президентські вибори, які він поки що має шанс виграти. Пізніше мають бути парламентські вибори, які у президентських сил шансів виграти точно немає.

Якщо не виникне певних неочікуваних обставин – посилення агресії або внутрішній хаос і смуток – вочевидь, вибори все ж таки будуть строкові, а не дострокові. Проте в нашій українській історії часто виникають неочікувані обставини.

– Бачимо, як за останній рік президент оточує себе близькими людьми. Це, наприклад, Юрій Луценко. Чи був він обраний за професійною ознакою, чи зіграла роль близькість до Порошенка?

– Звичайно, про професійні ознаки тут не йдеться. І не тому, що Луценко не має базової освіти. Його обрано з етичних міркувань. Президент ставив на нього, як на фігуру, якій може довіряти. А як по-іншому управляти країною, Петро Порошенко не уявляє. Він би ще хотів лояльного до себе міліціонера, але тут цього не вийшло.

– Й Ірину Луценко президент зробив своїм представником у Верховній Раді. Настільки довіряє родині Луценків? Чому Петро Олексійович дає привід для розмов?

– Фігура представника президента в парламенті є не настільки вже впливовою. Мабуть, тут зіграли роль якісь особисті міркування. Я взагалі противник сімейних призначень. Вони переслідують нашу історію вже декілька десятиліть.

Проблема не в Ірині Луценко, а в тому, що найближче до президента перебувають бізнесмени. Вони керуються не інтересами країни, а бізнесу. І коли Порошенко «захитається», ці ж люди першими його покинуть.

Грановський, Кононенко, Березенко – люди, які прийшли в політику нещодавно, ми їх не бачили в політиці ні п’ять, ні десять років тому. Вони робили бізнес, були разом із Петром Олексійовичем, який і разом із ними залишається бізнесменом. Переплітаються власні бізнесові інтереси і потреба працювати на державу.

– Чи вважаєте ви ефективною діяльність генпрокурора Юрія Луценка?

– Про ефективність говорити, мабуть, не дуже доводиться, бо є більше гучних заяв і початих справ, ніж кінцевих результатів. Цього нема ні у справах Єфремова, у заочному засудженні Януковича, ні у справі Небесної сотні тощо. Ні одна посадова особа із так званої топ-сотні, як попереднього, так і теперішнього режиму, не ув’язнена.

– У 2007 році ви з Юрієм Луценком створювали «Народну самооборону». Чи підтримуєте ви з ним спілкування?

– Так. Персонально ми є товаришами до сьогодні. Але дружба дружбою, а служба службою. Наразі я маю цілковите право давати політичні оцінки, бо до Порошенка я не пішов. Це не відбивається і, сподіваюсь, не відіб’ється на наших персональних взаєминах.

– У 2005 році ви очолили Національну телекомпанію України. Її навіть порівнювали з іще тоді існуючим ОРТ, наголошуючи, що телекомпанію можна перетворити на такого міцного гравця. Чому за всі ці роки ми лише бачимо зміну назв, а якість і незалежність стабільно не змінюються?

– Національна телекомпанія України як у 2005 році, так і зараз вимагає радикальної трансформації. Перш за все, треба було в рази скоротити персонал, у 2005 році – 2100 із лишком людей. Тоді як міжнародний аналіз подібної телекомпанії показував, що достатньо 300-350 високооплачуваних спеціалістів. Там була профспілка, яка завжди виступає проти скорочень.

Тодішній УТ-1 існував як бюджетна установа, яка отримувала рядок фінансування в бюджеті і функціонувала як міністерство. Де таке бачено, щоб комерційна за сутністю організація, якою є телебачення, була бюджетною установою?

Щоб усе це зламати, я потребував величезної підтримки тодішньої влади і тривалого часу. Тоді вище керівництво України бажання і запиту перетворити УТ-1 на суспільне ТБ не мало. Про це мені було прямо сказано як керівнику каналу. Що, власне, і визначило мою відставку.

– Чи вийде в Зураба Аласанія реформувати такого гіганта часів СРСР?

– Мало б вийти, бо зараз маємо ухвалений закон про суспільне телебачення, створену наглядову раду, яка вже провела конкурс і дала Зурабу Аласанія карт-бланш на чотири роки. Він не залежить, як я свого часу, від волі прем’єра чи президента з указівками, що транслювати.

– Чи можуть в Україні взагалі бути незалежні ЗМІ?

– Нам до незалежних ЗМІ, як до неба. Одні залежать від державного фінансування, другі – від олігархів, у власності яких перебувають.

Єдине, що, мені здається, прогресує – це інтернет-ТБ, інтернет-ресурси, які непідконтрольні олігархам. Оскільки час аналогового телебачення минає, а маємо цифрове та інтернет-ТБ, то стратегічно незалежність українських ЗМІ збільшуватиметься. Скільки на це піде часу, сказати важко. Але тенденція йде саме в цьому напрямку.

– Наскільки медіа у світі є взагалі незалежними, наприклад, BBC?

– Так, BBC, безумовно, незалежний. Але у світі по-різному. Наприклад, є Сільвіо Берлусконі, який володіє телеканалами в Італії. А є BBC – стандарт і взірець телемовника, суспільне телебачення, що незалежне від державних структур і політичних впливів.

Якщо Національна телекомпанія України візьме собі за взірець BBC і намагатиметься хоча б щось подібне створити, то це буде дуже корисно для країни.

– Чи готові українці платити за українське BBC?

– Зараз ні, хоча BBC цілком фінансується за кошт податків домогосподарств.

Потрібен період трансформації, де буде одна частина бюджетного фінансування, друга частина – комерційної реклами, третя – абонплата. Справжня незалежність буде лише тоді, коли якісний продукт УТ-1 приводитиме до того, що домогосподарства добровільно почнуть замовляти цей телеканал і сплачуватимуть кошти. Тоді доведеться відмовитись і від комерційної реклами, і від бюджетного фінансування. Для цього треба показати високу якість контенту, як це бачимо у BBC.

– Зураб Аласанія казав, що збирається робити з контенту новини і пізнавальні програми, що політичних шоу не буде. Який контент має бути з вашої точки зору?

– Пізнавальний та інформаційний. Єдине що, я б так не відмовлявся від політичних дебатів. Одна річ – робити політичні шоу на кшталт Савіка Шустера, а друга – як у цивілізованій Європі під час передвиборчих кампаній, коли реклама забороняється, але політичні дебати транслюються. Саме на таких дебатах кожен кандидат показує свої знання, шляхи розв’язання суспільних проблем.