Євген Рибчинський про бюджет Євробачення, неосвіченого Дорна та перевибори (відео)

Як народжується «політичний продукт», чому нам варто відмовитись від «народних артистів» і чи зможемо гідно провести пісенний конкурс Євробачення, розповів гість Politeka Online народний депутат України, член депутатської групи «Воля народу» Євген Рибчинський.

– Ви – і композитор, і поет, і медіаменеджер, і бізнесмен тощо. Навіщо ви пішли до політики?

Ви платите за газ, струм, намагаєтесь зупинити таксі, а воно їде повз, транспорт не їздить тощо – усе це політика.

– На якому етапі вашого життя вона виникла?

– Це сталося в 1994 році, коли мені надійшла пропозиція від одного відомого політика взяти участь у передвиборчому штабі кандидата у президенти України Володимира Тимофійовича Ланового. Долали дуже потужний поштовх, він був третім на тих перегонах, де Кучма став першим. Так, ми дещо відібрали голоси у його конкурента – Леоніда Макаровича Кравчука.

– І тоді ви відчули смак до політики?

– Я завжди відчував смак до шоу-бізнесу. Це те ж саме.

– Багато ваших талановитих колег намагалися податися в політику. Але потім із розчаруванням звідти йшли.

– Ви не плутайте виконавців і творців.

– Наприклад, Славко Вакарчук. Він – творець і виконавець.

– Він пише і співає свої пісні, та й то частково.

– Проте вони залишають лави політиків. А ви перебуваєте в активній політиці.

– Будь-який продюсер може з антипродукта зробити продукт. Так само,  принципі, і в політиці. Коли займаєшся іміджмейкінгом, скажімо, із кволої некрасивої людини робиш такий продукт, за який потім голосують. Згодом розумієш, що ти розумніший, чемніший, свідоміший, досвідченіший тощо за цей продукт. Під час Майдану я це зрозумів.

– Ви ще вірите, що можете щось змінити в українській політиці?

– Я навіть не сумніваюся.

– Яка ваша мета, що зміните?

– По-перше, починається все з фіскальних кроків. Треба очистити суспільство від всіх тих, хто розікрав державу. Це мають бути швидкі і жорстокі процеси. І кара має бути сильною і так само швидкою. Щоб далі навіть не було думки красти.

По-друге, за брехню потрібно теж карати. Наприклад, один раз збрехав – і потім не постане питання, чому ти не можеш в’їхати до країни. А у них значиться позначка – брехун (liar). Правда має стати основою життя в Україні. А брехня лунає постійно.

– Невже політика і правда – сумісні речі?

– Інакше бути не може. Якщо ми прагнемо мати хоч якийсь напрямок до покращення – маємо не брехати самі собі і людям.

– Ви залишаєтесь у політиці, проте пішли одним із перших із фракції БПП.

– Ба більше, я подав таку заяву саме першим – у лютому 2015 року. Задовольнили її лише восени.

– Уже тоді передбачали, що пропрезидентська політсила не виправдає сподівань українців?

– Якщо вона не виправдала моїх сподівань, то як може задовольнити українців? Усі обіцянки вже були забуті наступного дня після результатів виборів. Потім лишень надходили повідомлення на стільниковий щодо того, за який закон голосувати «плюс» і «мінус». Як висловлюється Олег Валерійович, це вже зовсім за «скотиняк» вважають депутатів, що таке надсилають.

Зі мною так ще ніхто не поводився. І я так ні з ким не поводжуся. Тому вирішив піти.

– Як ви можете творчо охарактеризувати український парламент?

– Там же купа. Десь таким словом. Зокрема, у Москві є бульвар – Цвєтной – де люди купують квитки на різні розваги. У ВР така сама «розвага» на червоних кріслах.

Законодавчий орган перетворили на кишеньковий, мов свиня-скарбничка. Кидаєш туди гроші, розбиваєш і знову по колу. Цей, попередній і до того парламенти – та сама ситуація. Лишень конверти припинили носити. На дворі XXI сторіччя – діють зовсім інші механізми надання послуг, обмін різноманітними зисками.

– Як поясните ситуацію, коли один з депутатів піариться на позиції, що бюджет ухвалювати не можна, а потім голосують за нього всією фракцією? Гроші тут ні до чого?

– Жодна країна жодного разу не входила в рік без ухваленого бюджету. А якщо таке і траплялося – послуговувалися попереднім бюджетом, через що зруйнувалася вся економіка.

Бюджет треба ухвалювати. В якому вигляді – це питання.

– Ви на своїй сторінці у Facebook писали пророцтво на 2017 рік. Зокрема, «із березня місяця у повітрі пахнутиме не лише весною, а й позачерговими виборами». І констатували, що Петро Порошенко може піти на дострокові президентські перегони, поки ще має певний політичний рейтинг. Яка ваша думка зараз?

– Я ж інсайдер, маю інформацію. Фактично всі штаби працюють, знаючи навіть, що виборів не буде. Активно на всіх округах триває робота. Лунає, хоч і не активна, агітація. Навіть виступи із трибуни свідчать про популістичну риторику, а не реальну. Усі готуються.

Річ у тім, що наразі у країні все вирішує одна людина на Банковій. Не один технолог, зокрема, і я, і пан Гринів, казали президенту, що варто піти на дострокові вибори, поки ще в нього зберігається певний рейтинг. У Петра Олексійовича абсолютно своя думка, свій досвід. Але коли ти перебуваєш всередині, важко зрозуміти, що відбувається ззовні.

Він же мав у 2015 році переобиратися. До цього ж ми мали позачергові вибори. Пояснюють це тим, що Янукович втік.

– Отже, президент і парламент свій термін допрацюють?

– Порошенко не готовий, не хоче зайвого клопоту. А парламент нема потреби розпускати, бо він ручний і голосує практично за все, що хоче одна людина.

– Наскільки Володимир Гройсман незалежний від Банкової? І чи чули ви щось про його партію, яку він створює?

– Наскільки діти незалежні від батьків? Гройсман – це продукт Банкової. Його долю Порошенко може вирішити за хвилин, парламент же ручний.

– Чи готує він запасне летовище?

– Звідки? Якщо брати людей з БПП, їх усього 140. Жодної сили і єдності там більше немає.

Більш об’єднана сила «УДАР», де один одного знають чимало років, були в «боях». Вони не розчинилися у БПП.

Мажоритарники, зі свого боку, ледь роззнайомилися. Довіра до них занизька. Їх лише об’єднує служіння президенту.

– Зокрема, у своєму «пророцтві» ви писали, що генпрокурор Луценко напередодні травневих свят викличе на допит одного з колишніх президентів України, і це не Янукович. А самі звинувачення будуть цілком законними і ґрунтовними. Який саме президент?

– Так і сталося. До Генпрокуратури вже тричі був викликаний екс-президент Віктор Ющенко у справі Тарасюка на багатогодинний допит (в березні прокуратура повідомила про підозру екс-керівнику Державного управління справами Ігорю Тарасюку, – ред.). Це цілком відповідає тому, що я писав у січні.

– Звідки ви це знали?

– Відчував, вирахував, що так і має бути. Далі має розглядатися не лише, що робило Держуправління справами, це зачепить і газові контракти та решту.

– Ви автор не лише пісень для українських виконавців, а і російських. Як ви ставитесь до тих, хто не заперечує анексію Криму? З багатьма із них ви були у дружніх відносинах.

– Товаришував я лишень із Олександром Малініним, який поки що, принаймні, не визнає Крим російським. У нього два альбоми українською. Його концерти мають успіх у Києві.

– А Тая Повалій, яку ви навіть на свій концерт не запросили?

– Вона не співає моїх пісень тепер. Виконувала їх у 90-ті, фактично всі її україномовні пісні написав саме я. З ними вона і стала тою Таєю. До речі, її взагалі називали Таїсія Миколаївна, поки я не написав пісню «Просто Тая».

– Як ви можете прокоментувати ситуацію-халепу, в яку зараз потрапив Іван Дорн?

– Що тут коментувати… Іванушка.

– Війну на сході України він назвав просто сваркою. Сказав, що ми молодший народ…

–  Хлопець неосвічений геть. Інакше б він розумів, що сама Московія існує не так довго, а Росія ще менше – з 1721 року. До того це була Московська Тартарія, або Московський улус, у складі Орди Великої з центром в Каракорумі. Московські так звані царі платили данину і кланялися в пупа Узбек-хану, який двічі захоплював Москву. Яка, власне, взагалі самопроголошена.

Наразі це ядерна держава, в якої ще є гроші, де працюють російськомовні українські виконавці. Тому вони готові хвалу і осанну співати чужій країні.

Тобто ми побачили самоідентифікацію Дорна. Проявився, яким є насправді. Чи можна його засуджувати? Можна. Судити – ні. Він не є патріотом, от і все.

– Вам не здається, що деякі виконавці удають, що нібито не розуміють, що в Україні триває війна?

– Їм не вигідно це розуміти, бо у Челябінську, в Уфі, Москві – концерти, клуби. Подивіться просто гастрольний графік тієї ж Ані Лорак. Там такі назви міст, що ви навіть про них не чули.

– Але ж це все заслужені народні артисти України. Можливо, їх потрібно позбавити цього звання?

– У нас немає закону, за яким можна забрати звання. Ми вже це із президентом обговорювали. Навіть якби Верховна Рада проголосувала за зняття звання, це б ще не було підставою для такого. Треба вносити зміни до Конституції щодо державних нагород.

Я у принципі проти звання народних артистів, заслужених. Уявіть собі – народний артист Америки Майкл Джексон. Це ж маячня божевільного. Від цього треба відходити. Ми боремося з комунізмом, декомунізація – на папері, на справі далі роздаємо звання. Герой України – це калька з Героя Радянського Союзу. У нас є свої власні реліквії, якими ми маємо пишатися.

– Ви зверталися до Генпрокуратури щодо тендерів проведення Євробачення. На якому рівні країна проведе конкурс? Ми готові до нього?

– Залишилися три тижні й ми готові десь на 10%. Коли я зробив цей запит і написав пост у Facebook, з Банкової зателефонували, попросили готувати матеріали, проте не заважати у проведенні. Бо з такими темпами вони не готові будуть провести.

Тому я приїхав на нараду до віце-прем’єра Кириленка, де були присутні всі керівники, які приймають рішення щодо Євробачення. Вони почули мою позицію, і були не просто здивовані, а й навіть руки тряслися. Думали, що все тишком-нишком зроблять, як у 2005 році. Зараз на постійному контакті перебуваємо з людиною, яка фактично керує цим процесом, – Павлом Грицаком.

Є вже розуміння, що хтось розуміється краще за них – що і скільки має коштувати, чи може українська трибуна бути кращою за німецьку, чи дотримаються будівельних норм… 1,5 млн грн виділено на зв’язок між кабінками ведучих, що насправді коштує втричі менше. Київ надав 200 млн грн, Гройсман – 455 млн грн, мовна спілка – 5 млн євро тощо. Маємо бюджет на три Євробачення.

Питання не в тому, у кого зрештою опиняться державні кошти. А в тому, чи стане, принаймні, Київ красивішим за ці гроші? Чи не зганьбимося ми у процесі? Чи не буде потім нам соромно тощо.

Поки що я спостерігаю. Потім виступатиму до генпрокурора з конкретними цифрами, щодня фактів більшає. Якщо прокуратура візьметься за справу, побачимо один із «веселих» процесів. А не, як завжди, хтось із кимось поділиться, і справа замнеться.

– Придбали ви вже квитки на Євробачення?

– У мене нема таких грошей. Можливо, потраплю на репетицію. Із квитками там теж окрема тема. Від підприємства, яке продає квитки в електронному вигляді, усі гроші відразу поступають на Кіпр. З офшорами хочеться покінчити раз і назавжди в цей самий момент.

– Скільки квитків вже продано?

– Таку інформацію ніде не дають і ви її ніде не побачите. Ціна квитків починається від 18 тис. грн. Як пересічний киянин зможе потрапити на конкурс?