Олександр Опанасенко про енергетичну монополію та гібридну ситуацію (відео)

Чи варто чекати дострокового народного волевиявлення, чому українці не задоволені діяльністю виконавчої влади та які маніпуляції відбуваються навколо блокади розповів гість Politeкa оn-line  народний депутат України, член парламентської фракції «Самопоміч» Олександр Опанасенко.

– Нещодавно лідер «Самопомочі» Андрій Садовий застеріг Гройсмана та Порошенка від силового розгону блокади Донбасу. На вашу думку, яка ймовірність силового розгону й до чого він може призвести?

Багато людей із нашої фракції так само не розуміють, чому ми одному з головних олігархів сплачуємо збільшений тариф за нібито вугілля з-за кордону, хоча насправді воно з донецьких копанок.

Я не думаю, що влада діятиме подібно до Януковича, що було запуском процесу, який реалізувався 20 лютого три роки тому. Я впевнений, що вони не припустяться такої помилки. Якщо все ж таки  це зроблять, то я навіть не можу спрогнозувати, які наслідки можемо отримати, бо Україна за цей час дуже змінилася. Я не говорю про емоційний стан багатьох людей, які пройшли фронт, про кількість зброї, яка приїхала зі Сходу. Ми розуміємо, що це може перерости в зовсім інший конфлікт, і від цього ніхто не виграє.

Треба президенту, нашим колегам із коаліції, виконавчої влади просто визнати і почати рухатися, а дороговказ ми зробили – реєстрацію законопроекту про окуповані території. Ми маємо визнати ці території окупованими, не мати жодних торгівельних стосунків із ними (там може бути багато контрабандної продукції).

Уряд розглядав питання торгівельних стосунків з ОРДЛО, і вони вирішили зробити певний перелік товарів, які можна купувати. Я розумію, що скільки людей, стільки й думок, як нам вирішувати це питання, й вони можуть бути кардинально протилежними – є ідеї Артеменка, є ідеї Савченко, є ідеї Андрія Білецького.

Ми розуміємо, що наше суспільство розділилося, кожен має право на власну думку, але все одно ми маємо пройти певний шлях, і не треба торгувати з людьми, які вбивають наших хлопців.

– Але Кабмін усе одно починає розглядати певні механізми. Це крок до діалогу чи ні?

– Я не знаю. Я думаю, що наша виконавча гілка влади робить усе, щоб залишити все, як є. До початку блокади я був упевнений, що ми не купуємо й не возимо вугілля звідти. З минулого року діяла заборона від Ради нацбезпеки на будь-які торгівельні операції, яку порушили. Потім дозволили. Фактично заборона діяла з 2015 року, але її ніхто не використовував.

– Що ми маємо загалом на енергоринку?

– Я не можу знати істину, можу лише висловити свою суб’єктивну думку. Завдяки Геннадію Кривошеї я маю можливість прокоментувати цю ситуацію та зробити репліку на його слова. У нас був спільний ефір на NewsOne, ми там спілкувалися. Я казав про кардинальну проблему, яка є в Україні – про монополізм, викликаний, фактично, тим суспільним ладом відносин між державою, бізнесом і громадянами, який виник із часів першого президентства Леоніда Кучми, з 1994 року,  коли у нас почали з’являтися олігархи й олігархічний бізнес.

На жаль, останній не зацікавлений у конкуренції, а ми розуміємо, що лише конкуренція дозволяє інновації, покращення якості та зменшення ціни. Це єдина можливість, яка може витягти нас із третього світу в перший.

У мене було основне питання, яке я порушив і досі порушую: чому Антимонопольний комітет нічого не робить із підприємством, яке володіє 75-76% теплової та енергогенерації? Якщо людина володіє трьома чвертями ринку, вона впливатиме на «незалежного» регулятора. Якщо наш ринок поділили на п’ятьох, наприклад, по 20%, а двоє з них були іноземцями (наприклад із Франції та Німеччини), то такої ситуації, як зараз, у нас ніколи не виникло, бо конкуренція не дозволила. А також стандарти учасників із західних країн.

Наприклад, коли американська компанія дає хабаря десь в третіх країнах, її притягають до відповідальності в США. Це зовсім інший рівень бізнесу і стандартів ведення бізнесу. Ми бачимо, що у нас нічого від олігархічної моделі, яка в нас є, не сталося. Вони не зацікавлені в конкуренції, розвитку країни. Вони консервують ситуацію, використовують своє монопольне положення,  щоб потім впливати через ЗМІ. Якщо ми не покладемо цьому край, не змінимось, будемо в тій самій ситуації.

– Як людина, яка підтримує блокаду і депутат, якого спротиву ви очікуєте від Ріната Ахметова?

– Ми ж розуміємо, що змінилися за три роки. Мабуть, у пана Ахметова є якісь воєнізовані угруповання. Багато наших хлопців писали, що тітушки приїжджали з нібито охоронних фірм, підконтрольних олігарху. Там же не лише пан Ахметов, там усі відомі прізвища з опозиційної партії.

У нас зробили Революцію Гідності й сподівалися, що все зміниться. На жаль, не змінилося. Лише важка щоденна праця, відповідальне ставлення громадського суспільства та контроль над владою і будь-якими проявами тих олігархів дозволять змінитися країні. У мене постійно питають, що буде далі, чи буде ще один Майдан. Ви знаєте, він теж не вирішить питання.

Ми можемо почекати ще років п’ять, доки накопичиться пасіонарна енергія, яка вийде назовні, але ж ми розуміємо, що все буде зовсім іншим. Я не знав, як відповісти на питання про те, що робити, щоб цього не було. Але я розумів, що нам необхідно вибудовувати потужні громадські об’єднання й організації, але не грантоїдів, тобто не на грантовій основі. Мають бути групи відповідальних громадян, які контролюватимуть діяльність політиків.

– Чи потрібен інший парламент?

– Щоб з’явився інший парламент, мають з’явитися неолігархічні ідеологічні партії. Наприклад, партія  середнього класу. Вона не повинна мати в програмі якісь занадто націоналістичні, етнічні чи релігійні ідеї. Вона повинна мати ліберальний порядок денний, знати, як зробити так, щоб в Україні середній клас становив 70%.

Такі партії є? Немає.  Звісно, цей порядок денний буде спрямований на демонополізацію, деолігархізацію тощо. Без конкуренції, без відкриття ринків ми нічого не зробимо.

– Говорили про перевибори до парламенту цього року. Пан Олег Ляшко підписав із представниками коаліції декларацію про співпрацю. Виникла ситуація, що коаліція на трьох у нас знову існує. Наскільки вона стійка та що ми матимемо в парламенті цього року?

– У мене була суперечка з журналістом минулого року. Він казав: «Будуть перевибори в 2016 році».  Я відповідав: «Ні, їх не буде». Він програв.

Чим далі, тим очевидніше, що жодних перевиборів у нас не буде, будуть чергові вибори у 2019 році. Така конструкція розподілу сил зводиться до того, що немає жодної мотивації для президента. Слід розуміти, що лише президент може розпустити парламент, саморозпуститися він не може. Звісно, Петро Олексійович цього не робитиме, бо зараз у нього політична й електоральна підтримка зовсім інша, треба її підтягнути. Якщо він іде на другий термін, треба якісь гарні новини показати.

Перевибори – це послаблення його позиції й тої конструкції, яка є зараз. Що ми бачимо? Де-факто у нас немає коаліції, хоча де-юре вона, нібито, є. Напередодні цього інтерв’ю прочитав якесь видання – воно опитало всіх народних депутатів, чи є вони членами коаліції. У нас склалася гібридна ситуація. Ми знаємо, що перед Новим роком вийшли (з фракції БПП, – ред.) Юрій Бублик, Сергій Міщенко. Фактично їх там зараз 224. Але до того моменту, доки Андрій Володимирович (Парубій, – ред.) із трибуни не оголосить про вихід цих людей із коаліції,  доти вони де-юре ще є її членами.

Та сама ситуація з війною – де-факто вона є, а де-юре у нас внутрішній конфлікт. Західні партнери нам закидають: «Хлопці, ви вимагаєте, щоб ми припинили торгівлю, бо у вас війна, але ж у вас взагалі не війна, а громадянський внутрішній конфлікт, ви самі торгуєте з ними. Як ви можете вимагати запровадження додаткових санкцій проти Росії?»

У нас усюди гібридна ситуація: гібридна війна, гібридний мир, гібридний парламент, гібридний президент, у деяких питаннях виконавча влада. Ми в цій гібридності трохи загубилися. Президенту навіть не потрібно нічого змінювати.

За статистикою, зараз коаліція -226 мандатів, але фактично ніколи не давала більше ніж 150-160 голосів. Усі закони ухвалювали голосами чи позафракційних депутатів, чи «Самопомочі», чи Радикальної партії, якщо вона бачила логіку або мала зиск. Ми підтримуємо всі раціональні ідеї. Несправедливі закони ми ніколи не підтримуємо. Навіть якщо РПЛ долучиться, це нічого не змінить.

Ну, переграють, хто керує Верховною Радою, а можливо, навіть трохи позмінюють якихось міністрів. Я не думаю, що зараз щось конкретно зміниться, бо немає передумов для цього.

– Невдовзі спливає термін недоторканності Гройсмана. Чи він залишиться на своєму місці?

– Володимир Борисович зробив багато гарних речей, але реформа щодо субсидій не пішла далі. Зараз треба робити наступний крок – монетизацію. До цього треба зробити верифікацію. Я ще рік тому писав йому і просив провести перепис. Без інформації про чисельність робочої сили, громадян, які працюють в Україні зараз, ми не можемо взагалі ні про що говорити.

Коли з інших фракцій допускають зміну прізвищ голови ВР, я думаю, що призначать нових міністрів. Треба ж ресурсною базою ділитися. З’являться кілька міністрів із маленьких фракцій, без яких немає 226 голосів. Але не впевнений, що будуть якість глобальні пертурбації в системі.

– Politeka провела опитування «Найгірший прем’єр» – саме Гройсман ним став, отримавши найвищий бал. Чому українці його сприймають саме так?

– Це прикро. Я думаю, що є якась маніпулятивність у цьому опитуванні. Якщо ви зробили б для кожного табличку з датами, показниками ВВП, якимись статистичними даними, в яких умовах вони керували тощо, то люди проголосували б за того, у кого була фантастична українська мова азірівка.

Я навіть ставив діагноз тому, що в нас постійно голосують за гроші, за попередників, за «Опоблок» – українці не мають політичної пам’яті. У нас немає громадських організацій, які нагадували б, хто виконує свої обов’язки, а хто не виконує.  Навіть в 2019 році пройдуть до парламенту ті прізвища, які пропустили 90% голосувань та пленарних засідань.

Зараз просто у всіх болить, що на час Гройсмана припали оці непопулярні реформи. Але ми їх мали зробити ще років 20 тому, щоб не мати проблем, які зараз маємо. Замість того щоб платити Росії (за різними оцінками, заплатили десятки мільярдів доларів), ми ці гроші могли б використати на газовидобування, енергозбереження тощо. Треба дорослішати. Я буду адвокатом Гройсмана у цій ситуації, хоча й не поділяю багато речей. Він був змушений робити те, що мали зробити задовго до нього.

– Але я спілкувався з експертами, які впевнені, що те ж саме можна було зробити в менш болючий для українців спосіб.

– Можливо. Але, на жаль, так склалося, що саме він це робив і саме в такий спосіб. Маємо те, що маємо.

Владислав Руденко