Віталій Кулик про медовий місяць Путіна і Трампа, мовчання Банкової і донбаську кризу (відео)

Як може розвиватися ситуація з Донбасом і як Україна збирається вибудовувати відносини з Дональдом Трампом, Politeka поговорила з директором Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталієм Куликом.

– Чи є сьогодні реальна комунікація української влади з людьми в оточенні Дональда Трампа?

Його називали і лобістом Рекса Тіллерсона (призначений Трампом Державний секретар США, – ред.), і людиною, що має вплив в оточенні Трампа.

Очікувалося, що на давоському «українському сніданку» буде Гейтс. Зокрема, що з ним зустрінеться президент України. Ми не знаємо, чи була зустріч поза цим сніданком, бо Порошенко проігнорував захід. Але, з іншого боку, він зустрічався з багатьма гостями Пінчука. Це дуже важливо. Можливо, серед них був і Гейтс.

– Як зараз будуватимуться відносини Києва з Вашингтоном?

– Є діалог президента, діалог на рівні уряду, Держдепу і Міністерства закордонних справ. Також є діалог на рівні певних відомств і міністерств: Пентагону та наших Збройних сил.

Так що на рівні офіційних заходів і офіційного інституційного діалогу і будуватимуться відносини. Це не погано і не добре. З одного боку, там немає емоцій, особистісного чинника. Є підстави говорити про те, що відносини можуть бути системними.

З іншого боку, для Трампа якраз особистісний контакт дуже важливий. Тому потрібно було шукати можливість достукатися до його оточення. Створити якийсь базис для перемовин, щоб вийти на нові рубежі.

Поки що Україна лише рефлексує. Не формуємо порядок денний американо-українських відносин. Чекаємо, що скаже Трамп, якими будуть його дії. Виходячи з цього, намагаємося у стрибку перевзутися, як то кажуть.

– Для Адміністрації президента Порошенка виникають складнощі?

– Так, це складна ситуація, бо ставку було зроблено на Клінтон. Відповідно, є певний бекграунд, негативний інформаційний фон.

На одному з американських сайтів, Politiko, була публікація про те, що Порошенко намагався вплинути своєю грою на користь Клінтон. Це стало надбанням гласності у США і використовувалося республіканцями для протидії пропаганді демократів. Це підхопив Республіканський національний комітет, перепостив повідомлення. Отож потрібно було шукати точки дотику.

В оточенні Трампа зараз є люди з різними поглядами на Україну. Є такі, які підтримували і підтримують нас не лише в тому, щоб надати летальну зброю, а й виступали з політичними заявами на підтримку нашої країни.

Головою ЦРУ стала людина, яка чітко орієнтована на співпрацю. Однак позицію Тіллерсона щодо українського питання не озвучено досі.

У тому ж республіканському клубі у Вашингтоні немає чіткого бачення, хто займатиметься Україною. Невідомо, чи буде це хтось із аналітичних центрів, які працюють у кампанії Трампа, або ж буде залучення колишніх опонентів із республіканців до вироблення рішень. Швидше за все, у найближчий місяць ситуація проясниться.

– Яка ймовірність того, що Трамп укладе з Путіним угоду щодо України?

– Угода від угоди різниться. Якщо говорити про бізнес-стиль Трампа, то це стиль агресивний. Він бере в партнери компанію або бізнесмена, максимально використовує, а потім, просто кажучи, кидає. Історія Трампа – це історія рейдерства, нелояльних поглинань, захоплення компаній, ринків тощо.

У Трампа дуже сильна юридична служба, яка постійно перебуває в корпоративних конфліктах. Якщо цей стиль бізнесу буде перенесено на політику, то очевидно, буде спроба домовитися, а після цього – випробування партнера на стійкість. Тобто постійна спроба знайти слабку ланку, по ньому вдарити і отримати від цього максимум політичних дивідендів.

Трамп отримає такого ж спаринг-партнера, як і він сам, який так само спробує нахрапом, у стилі гоп-стопу, випробувати самого Трампа. Дві фігури зіткнуться одна з одною, а медовий місяць у відносинах Путіна і Трампа закінчиться холодною війною.

Не виключено, що Трамп повторює стратагему Дональда Рейгана (40-й президент США, – ред.). Адже останній після приходу до влади теж говорив про необхідність перезапуску відносин із Радянським Союзом, розрядку, скорочення ядерних озброєнь, контроль над деякими видами озброєння і їхнім розповсюдженням. Потім був Афганістан, інші кампанії, які скорочували поле впливу Радянського Союзу і створювали проблеми. Зокрема, економічний знос системи.

Такі умови фактично підірвали економіку Радянського Союзу. Можливо, подібний механізм буде використано і Трампом: спочатку дружимо до певного моменту, а після цього – ні. Мовляв, вони наші ймовірні противники – і запускається механізм.

– Одне з найболючіших питань в Україні – донбаське. Як цьогоріч там розвиватиметься ситуація?

– Це буде мерехтливий конфлікт – час від часу побачимо жорстокість сутичок. Уже зараз є певна динаміка: початок місяця – активізація, середина – зниження, потім знову активізація, і далі – зниження.

Не думаю, що вдасться досягти якихось проміжних результатів. Бачимо фактичну блокаду Мінського процесу. Це визначається перш за все стратегічною паузою. Усі чекають, якою буде позиція Трампа. Вкидаються певні сценарії щодо врегулювання конфлікту з Росією щодо Донбасу. Зокрема, статті Пінчука, Філіпчука та інших авторів.

Крім того, у Росії також обговорюється ідея про необхідність перезапуску (нумо винесемо Крим за дужки, давайте якісь інші сценарії – поліцейська місія, контроль над кордоном). Але все зводиться до того, що Україна отримує якесь визнання територіальної цілісності з боку Росії і приналежності Донбасу Україні на папері. Це дуже важливо, бо практично повторюється сценарій із Придністров’ям.

На папері Донбас – український. Це Росія фіксує в останньому протоколі. Вони в жодному разі не визнають самостійність «Л/ДНР». Але жодного контролю над кордоном сповна Україна не здійснюватиме. Можуть запропонувати якісь спільні українсько-російсько-сепаратистські патрулі. Це одна з ідей, яка зараз обговорюється.

По-друге, йдеться про якусь збройну поліцейську місію, яку може бути введено на Донбас для сприяння врегулюванню. Якщо ми говоримо про поліцейську місію або про збройну місію, то ОБСЄ слід розуміти, що це складна бюрократична структура, де рішення приймаються відповідно до статуту і положень.

При цьому відсутній консенсус у вирішенні. Модель поліцейської місії – це п’ять тис. військовослужбовців, озброєних автоматичною зброєю і легкою бронетехнікою, або, наприклад, 300 поліцейських без права використання зброї, за винятком травматичних засобів.

Виникає питання: поліцейська місія буде дійсна лише до виборів, а після – знову модель блокування? Тобто дорожньої карти реалізації цього проекту немає. Є лишень балачки.

– Чи існує остаточна модель врегулювання конфлікту?

– Очевидно, такої не буде. Пропоновану на папері модель реінтеграції, а в дійсності – збереження анклаву, не приймуть українці. Це спричинить політичну кризу. Ускладнить і так непросту ситуацію, в якій перебуває панівна коаліція.

З іншого боку, відкладаючи питання діалогу, фактично створюємо проблеми для наших західних партнерів. Брюссель і США хочуть визначеності: або ми йдемо на заморожування ситуації, або рухаємося до реінтеграції. А модель відсутня.

Якщо підемо в декларації, чекаючи, що за нас напишуть план, то можемо в підсумку перетворитися на failed state – країна, що не відбулася, з подальшим прибиранням України з порядку денного перемовин.

Не пропонуючи нових ініціатив, не виступаючи із пропозиціями, не називаючи якихось жорстких дій, Україна може опинитися в ситуації, коли за неї все вирішать за замовчуванням. Тоді ми будемо на за столом, а на столі, на якому державу ділитимуть. Ось це дуже небезпечна ситуація.

– Яка зараз ситуація і сприйняття політиків Донбасу?

– “Опозиційний блок” не є монополістами інтересів регіону. Він перемістився ближче до центру: Запоріжжя, Одеса, Миколаїв, Херсон, але щодо Донбасу – ситуація неоднозначна.

Там відбулася зміна історичної еліти. Політики перехідного періоду (Недава, Герасимов, Шахов та інші) мають перспективи. Наступальна тактика дозволяє далі відтісняти Опоблок.

Є якась втома суспільства від інформації з Донбасу. Зокрема, бачимо спеціалізацію подачі інформації з місць – стигматизація страждань, коли не група, а спецкор робить хорошу історію каналу: зруйнований будинок, переселенці, обстріли, розірвані сім’ї тощо. Коли це не знаходить гідної відповіді в Києві, то слідує образа – Донбас не чують.

Окупована територія випадає з інформаційного простору України. Приватні телеканали не хочуть оплачувати трансляцію тому боку, оскільки там немає попиту на рекламу, люди не купують рекламовані товари.

Маємо викривлену картину дійсності. Як криве дзеркало. З цим необхідно працювати. Потребує перегляду політика і Міністерства інформації, політика на рівні РНБО.

Романія Горбач, Владислав Руденко