Сергій Таран про зустріч Трампа з Путіним, ворожнечу США з Європою та їхні наслідки для України
Що обговорювали вчора на саміті лідери США та РФ, яких домовленостей могли дійти Дональд Трамп і Володимир Путін, як себе тепер поводитиме американський президент та чого чекати Україні розповів гість Politeka Online Сергій Таран, політолог.
Що Трамп робить на зустрічі з Путіним
Одного разу вже була інтрига. Перша спроба Трампа домовитися з Путіним відбулася одразу після завершення виборчої кампанії в США. Ще під час виборчої кампанії Трамп говорив, що він буде домовлятися з усіма, зможе домовитися з Путіним. Трамп – виходець із бізнес-середовища, він звик, що з усіма можна домовитися. Не маючи відповідного досвіду в міжнародній політиці, в дипломатії, він справді мав ілюзію, що можна домовлятися з усіма. Ще тоді почали вести перемовини з російською стороною, щоб домовитися. Про предмет іще не йшлося, йшлося лише про те, що перемовини мають відбуватися.
Нагадаю, що ця перша інтрига закінчилася розслідуваннями навколо оточення Трампа, гучними відставками, зокрема радника з питань національної безпеки, ключової особи, яка відповідає за національну політику в США, розслідуваннями, які тривають досі. Авторитет Трампа похитнувся настільки, що йшлося навіть про те, що він міг не добути до кінця свого терміну. Американські інституції відкалібрували Трампа: Конгрес, Служба безпеки, суди. Відкалібрували так, що він почав провадити більш-менш зважену політику.
Десь кілька місяців тому, коли в США відчували, що економіка розвивається нормально, і Трамп не має загрози імпічменту, знову почалися кроки у зовнішньополітичній діяльності.
Наприкінці була дуже цікава зустріч із північнокорейським лідером. Які будуть результати – ми ще не знаємо, але принаймні старт непоганий. Напевно, на тлі зростання економіки та можливого успіху в розмові з Північною Кореєю у Трампа з’явилося відчуття, що він зможе все. Тепер ми маємо спробу номер два домовитися з Путіним. Чим вона завершиться цього разу – ми не знаємо, бо ми не знаємо всіх деталей, які обговорювалися під час зустрічі Трампа та Путіна за закритими дверима. Але треба розуміти, що будь-які результати мають знову пройти через ті самі інституції, які відкалібрували Трампа під час першої спроби домовитися з Путіним.
Так чи інакше питання зовнішньої політики опиниться в конгресі, будь-які домовленості у сфері безпеки проходитимуть погодження спецслужб через Держдеп.
Буквально перед зустріччю США знову заговорили про те, що Росія втручалась у вибори. На тлі цього не так уже й просто буде домовитися про якісь тріумфальні компроміси, але спроби будуть. Поки що ми не матимемо ні перемоги, ні зради. Це буде сіра ситуація, в якій, можливо, будуть якісь домовленості, передовсім вони торкатимуться Сирії. Можливо, будуть і щодо України, але давайте дочекаємося того часу, коли хоч щось із заявленого буде реалізовано або принаймні будуть спроби реалізувати.
Чи ілюструє поведінка президентів реальні відносини між країнами
Справді, кожен американський президент намагався домовитися спочатку з Радянським Союзом, потім із Росією, але вигравав завжди той президент, який не домовлявся. У цьому парадокс. Історія холодної війни – це не вміння американських президентів домовлятися з Радянським Союзом, а вміння американських президентів не домовлятися з Радянським Союзом.
У мене немає жодного сумніву, що вони ні про що не домовляться і зараз, хоча, можливо, спроби будуть. Для нас питання полягає не в тому, чи буде реалізовано домовленості, а тому, за яку ціну їх не буде реалізовано.
Цього разу ціна – це й наша з вами безпека зокрема. Ми в дуже вразливій ситуації, маємо війну з Росією. Питання в тому, коли американське керівництво усвідомить, що перемовини нічим не завершилися. Якою ціною це нам обійдеться – це основне питання. У США є багато людей, які не сприймають Росію, бо в неї така зовнішня політика. Вона втручається у внутрішні справи інших країн. Втручання дуже високе. Вони зараз втручаються в європейські вибори, зокрема через провокування криз на Близькому Сході. У Сирії відбувається міграційна криза, мігранти йдуть у Європу, на міграційній кризі починають спекулювати різні популістичні партії.
Якби не було міграційної кризи, їх там узагалі не було б, вони були б маргінальними. А зараз вони стають популярними.
Звичайно, вони вважають, що Росія є партнером Європи, з нею треба домовлятися. Росія не гребує жодними засобами, щоб впливати на політику західних країн. Там не зможуть із нею домовитися, це надто різні світоглядні парадигми. Ми маємо розуміти, що всередині США, на відміну від багатьох європейських країн, немає відверто проросійських політиків та партій. Історія розвитку США – це історія постійного протистояння з Радянським Союзом.
Щодо бізнесменів із США, які хотіли б мати російський ринок
Втручатися в справи США можна навіть попри те, що там є дві великі партії. Останні скандали якраз були через те, що було доведено, що російські розвідники втручалися у виборчий процес із результатом, попри те, що там є дві великі партії. Немає проросійських політиків, тому втручання інше. Що ж до вигідності для американського бізнесу, то це питання дуже неоднозначне. З одного боку, для багатьох американських бізнесменів справді теоретично цікавий російський ринок. Але не треба забувати, що ринок газу в Європі для США значно цікавіший. Зараз скандал між Німеччиною та США через “Північний потік 2”. Росія хоче закачувати газ в Європу, але ж у Європу можуть постачати і американський газ.
Прибутки від цього значно більші, ніж будь-які прибутки, які теоретично будь-який бізнесмен може отримати з російського ринку. Ба більше, це величезний політичний вплив.
Що для Росії це величезний вплив – ми знаємо. Вся історія незалежної України до 2014 року – це значною мірою торгівля з Росією за політичну ціну на газ. Будь-який український президент чи прем’єр до 2014 року раз або двічі на рік їздив до Москви, здавав політичні інтереси країни заради того, щоб ціна на газ не була високою. Так само і для Європи. Можливо, умови були не такі жорсткі, але все одно залежність від російського газу для Європи має політичне значення.
Протягом останніх років у Європі почали істотно диверсифікувати джерела постачання газу. Але для деяких країн ціна має більше значення, ніж цінності, тому зараз відбувається дискусія між Німеччиною та США. Для американців на тлі загострення санкцій проти Росії значно цікавіше було б зайти на європейський ринок, запропонувавши свій газ. У такий спосіб США отримають не лише плюси для свого бізнесу, а й нівелюють геополітичний вплив Росії на цілі регіони. Це значно важливіше, ніж той російський ринок, який існує для американських бізнесменів.
Але політика Трампа суперечлива. З одного боку, ми маємо дискусії між США та Європою, дуже дивну заяву Трампа про те, що, виявляється, Європа теж ворог Сполучених Штатів, якщо йдеться про економіку. Вперше за багато років сталося загострення між США та Канадою, що взагалі абсурдно. А з другого боку – є дуже правильна дискусія з Німеччиною.
У Росії є можливості зміцнювати власну армію, яка може загрожувати Європі. Чому Штати мають платити за оборону Європи від Росії? Виходить абсурд: Німеччина фінансує Росію, а США мають захищати Німеччину від Росії власним коштом. З одного боку, Трамп в економіці посварився з усіма, а з другого – ми бачимо абсолютно правильну постановку питання щодо Німеччини. Серед цієї неоднозначності треба розуміти дві речі: не треба чекати, що про нас хтось буде думати, ми повинні зацікавити Захід у допомозі нам.