Олег Саакян: українська поліція не виконує свої функції
Про те, наскільки в українському суспільстві зросла нетерпимість до циган, хто зацікавлений у роздмухуванні міжнаціональної ворожнечі, чому поліція поводиться неефективно та чи покарають причетних до нападу на ромів дітей, розповів гість Politeka Online Олег Саакян, політолог.
Щодо напруженої ситуації з ромами
Украй прикра ситуація. Поки що, слава Богу, не йдеться про якусь системність. Справді, ці випадки кучно трапилися за ці місяці, але якщо я візьму перспективу в більше років, то це буде не десятки, не сотні випадків. Ми не бачимо підтримки у суспільстві. Ці випадки є поодинокими. Це те, чому ми маємо радіти, але, само собою, радіти у цій ситуації дуже складно. Складно зберігати спокій, оскільки вона дуже тривожна. Чому вона стала можливою? Є багато причин.
З одного боку, це криміногенна ситуація в країні. Ми розуміємо, що, на жаль, криміногенність загалом збільшується. За таких умов більшість населення України починають поводитися радикально, радикально неповажаючи закон. Ситуація з порушенням закону стає частіше нормою, ніж винятком. Це низька робота правоохоронних органів з попередження таких речей. З другого боку, це наслідок відсутності адекватної роботи всіх соціальних інституцій, які мають забезпечувати життя людини від пологового будинку до кладовища.
В Україні жодна з інституцій не працює належно, так, як очікує суспільство.
Це інститут виховання, який не виконує свої функції, інститут сім’ї, який так само в Україні не діє, школа тощо. Ті діти мали перебувати на момент злочину в школі або, якщо це відбулося після школи – під наглядом тих людей, які ними опікуються. Ситуація, в якій діти зростають, на них впливає. Це проблема соціалізації. По-третє, це проблема самореалізації особистості. Коли немає соціалізації, тим паче в умовах війни, відбувається радикалізація та загальна ображеність на життя. Коли з’являються ображеність та розчарування, виливається там, де найтонше.
Найтонше – це завжди міжрелігійні, міжетнічні, міжмовні тощо конфліктні ситуації, в яких концентрується навіть не ненависть до когось конкретного – в конкретному випадку – до ромів. Якщо ми подивимося загалом по Україні рівень нетерпимості до ромської нації, її не реєструють у тих обсягах, в яких вона має місце в суміжних країнах. Так само з антисемітськими настроями. Ми є лідерами в нашому регіоні з відсутності антисемітських настроїв. Проте коли виникають кризові моменти, в цих точках вибухає весь комплекс питань, які накопичилися та які не мали іншого виходу.
У конкретному випадку ми бачимо на дітях увесь спектр того, що в країні працює неефективно. Це вилилося, на жаль, у таку трагічну ситуацію. Це трагедія як для держави, бо зараз на зовнішній арені це використовує наш ворог під час війни, показуючи, що Україна – той демон, якого повсякчас малює російська пропаганда, так і для українського суспільства, частиною якого роми і є, як і греки, вірмени, грузини тощо. Ми мультиетнічна держава з багатьма церквами, мовами спілкування тощо. Зрештою, це трагедія конкретних сімей і конкретних дітей, які, з одного боку, стали заручниками тих умов, у яких відбувалася їхня соціалізація, а з другого – заручниками власної невихованості. Тепер вони відповідатимуть за власний вибір.
Щодо відсутності превентивних дій
Можуть бути різні причини, я не знаю конкретно цей випадок настільки глибоко, щоб говорити, що саме в цій ситуації. Ми розуміємо, що система превентивної реакції на подібні явища в суспільстві недостатньо ефективна в органах правопорядку. Це можуть бути неонацистські, терористичні, бандитські організації чи торговці наркотиками. Також це може бути недієвість інституцій, корупційна складова, холодний розрахунок спецслужб і тих, хто мав опікуватися тим, щоб таких явищ не було.
Ці угруповання можуть бути підконтрольними та виконувати потрібні комусь функції.
Одним із принципів роботи спецслужб є контрольованість ситуації. Оскільки так чи інакше такі угруповання з’являтимуться, дуже часто діють за принципом “знати та використовувати”. Також можливо, що недогледіли. У конкретній ситуації має місце як збіг прикрих обставин, так і системні проблеми, які породили цю можливість, яка в підсумку вилилася в погром ромів.
Щодо обережного ставлення політиків до радикалів
Коли це один-два випадки, їх іще можливо проігнорувати. Але коли ми бачимо кілька випадків, які припадають приблизно на одну одиницю часу, то проігнорувати дуже складно. Це стає фактором політичної боротьби. Ця ситуація може бути використана одними політиками проти інших. У конкретному випадку це може бути використано проти міністра внутрішніх справ, тому реагувати влада вимушена контекстом, ситуацією та політичними амбіціями, які в неї є. З огляду на це ми можемо побачити покарання.
Суб’єктами покарання в цьому випадку будуть діти, відповідно, покарання буде значно м’якшим, ніж щодо дорослих. Воно зможе задовольнити як обурене цією ситуацією суспільство, так і може бути більш м’яко сприйнято згуртованим правим середовищем, яке бачить у цьому передовсім системні помилки, а не конкретні дії дітей, які пішли громити ромський табір через те, що він створює певний дискомфорт для громади, виникає певна напруга, а відповідні інституції нічого не роблять. У цій ситуації для одних можна показати дієву демонстративну порку, але й іншим не завдати критичної шкоди. Тим паче є позиція західних партнерів, РФ це активно використовує на зовнішній арені як атаку на український суверенітет та державність.
Коли вже посол США, міжнародні інституції говорять про те, що це “из ряда вон выходящая” ситуація, то покарання все ж таки має бути.
Цікава ситуація з заграванням із націоналістичними та радикальними організаціями. З одного боку, ці організації не мають зараз критичної політичної ваги, тому їх можна ігнорувати, тому до них не апелюють. Якби в Україні справді був тренд на радикалізацію суспільства загалом, то, очевидно, це породило б своїх лідерів. Але політичні перегони 2014 року та сьогоднішні вибори в ОТГ показують, що лідери, які сповідують радикальну риторику, не знаходять електоральної підтримки.
З другого боку, державні інституції не мають достатньо спроможності, щоб увійти в битву з радикальними організаціями, які мають доволі серйозну згуртованість – чи то праворадикали, чи колаборанти, які допомагали російській агресії на сході України, чи то бурштинова мафія. Держава розуміє, що в умовах прямої сутички з ними вона може опинитися недостатньо ефективною та сильної під час війни, тим паче це може призвести до ширшої дестабілізації. У цих умовах політики дуже часто інтуїтивно ухвалюють рішення проігнорувати через некритичність цього фактору, на їхню думку, а зрештою отримують такі несподіванки у вигляді погромів.
Страусина позиція держави є неефективною, коли вона не входить у конфронтацію, бо боїться програти. Навпаки, це свідчить про системні помилки, які потрібно виправляти. Держава передовсім має діяти превентивно, а не реактивно. Якби так було, ми зараз не говорили б про ці погроми або інші кризові місця нашої внутрішньої безпеки. Очевидно, поліція не виконує повною мірою свої функції.