Альона Шкрум про тотальну недовіру, Антикорупційний суд та порушників регламенту
Про порушення регламенту
У Верховній Раді VIII скликання вже півроку, якщо не рік, важко набрати голоси для ухвалення рішень. Перша причина – немає коаліції. Якщо порахуєте депутатів у фракціях «Блок Петра Порошенка» і «Народний Фронт» – максимум 217 депутатів. Дехто вийшов, дехто не зайшов. 217 осіб – це точно не 226 голосів, які необхідні для коаліції. Взагалі, щоб парламент нормально працював, ухвалював закони, треба, щоб у коаліції було мінімум 235-240 людей. Тоді, якщо навіть хтось захворіє, займатиметься бізнесом чи поїде у відрядження, все одно будуть голоси. У нас такого немає вже рік. Голосують лише ті речі, які підтримує й коаліція, й опозиція. Очевидно, багато речей опозиція не може підтримати.
Наші законопроекти, наприклад, у порядок денний майже не потрапляють. Регламент порушують щотижня. За ідеєю, у парламенті мав бути один день на тиждень, хоча б півдня, коли висувають законопроекти опозиції. Цього три роки не відбувається. Коли коаліція нараховує 217 людей, із них хтось поїхав на Молитовний сніданок до США, хтось – у ПАРЄ, хтось – просто не прийшов на роботу, то голосів абсолютно немає. Вони намагаються докнопкодавити близько десяти голосів щодня, але все одно не вистачає. Цього тижня взагалі була ганебна історія, коли ухвалювали лише ті речі, які підтримує і «Батьківщина», і «Самопоміч», і фракція Олега Ляшка, й «Опозиційний блок». Наприклад, Ляшко пішов із останнього голосування – законопроект провалився. Це свідчить, знов-таки, що коаліції немає. Вона абсолютно не несе відповідальності за країну, хоча розставила своїх людей на позиції в міністерства, центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації.
Треба, щоб коаліція або брала на себе відповідальність, або взагалі розпускала парламент та йшла на перевибори. У жодних країнах світу опозиція не має підтримувати питання коаліції. Якщо коаліція ухвалює свій бюджет, ставить своїх людей на посади, вона повинна мати голоси, робити якісь реформи для країни. Парламент варто було розпустити ще рік тому.
Про тотальну недовіру
Минулого тижня мали включити в порядок денний закон про Антикорупційний суд, а можливо, навіть проголосувати у першому читанні. Тиждень тому я оптимістично говорила, що ми як мінімум маємо призначити кадри в ЦВК, нову Рахункову палату, бо у Верховній Раді вже накопичилося багато домашніх завдань. У нас три міністерства не працюють, бо немає очільників. Немає нового голови Нацбанку. Депутати відсутні на роботі, коаліції немає.
Сподіваюся, наступного сесійного тижня ми серйозно попрацюємо щодо Антикорупційного суду. Мені не потрібно, що його створили для галочки, як, наприклад, Верховний суд або якісь інші нові так звані органи, які не працюють або показують абсолютно не той результат. Треба, щоб було хоча б трохи відновлено довіру до державних інституцій, бо на сьогодні вона взагалі відсутня. Ні президенту, ні контрольним органам, ні Антимонопольному комітету, ні міністрам суспільство не довіряє. У цій тотальній недовірі, відсутності керування у нас слабка система органів влади. Звичайно, цим може скористатися і Володимир Путін, і будь-які інші наші вороги.
Ігор Луценко про антикорупційний театр та специфічний парламентМи, як опозиція, готові голосувати за включення в порядок денний закону про Антикорупційний суд, готові його доопрацьовувати відповідно до міжнародних рекомендацій. Те, що подав президент, не відповідає нашим міжнародним зобов’язанням і не створить нормальний незалежний та фаховий Антикорупційний суд, якому суспільство почне довіряти. Якщо суспільство не почне довіряти – цей суд не треба створювати лише задля того, щоб отримати трашн від МВФ, яким ми повертатимемо борги, взяті раніше. Треба створити суд, до якого зможе звернутися кожен громадянин із приводу корупційних діянь президента, міністерств, вищих державних чиновників.
Президент міг внести закон про Антикорупційний суд більше ніж рік тому. Ми знали тоді про нього, записували його в так звану Конституцію з реформи судочинства. Якби президент хотів створити незалежний суд – він би його створив уже тоді. Але він дочекався того, що МВФ це визначив як зобов’язання і починає вимагати від України це зробити.
Зараз бачимо, що БПП заплатила 900 тис. грн зі свого фонду, який формується з держбюджету податками кожного громадянина України, іноземній організації, яка напрацювала законопроект про Антикорупційний суд, хоча він уже був написаний і внесений до парламенту до цього. Після того президент подав законопроект, який не відповідав нашим міжнародним зобов’язанням, про які говорила Венеціанська комісія. Президенту не треба Антикорупційний суд, він його страшенно боїться. Намагається створити його для галочки, щоб отримати транш. Але не створюватиме його насправді, щоб Антикорупційний суд не розглядав його подорож на Мальдіви або подорожі його ставлеників. Суспільству, навпаки, треба суд, який зможе вести найбільш одіозні справи й показати результат. Якщо суд за рік не покаже результат, суспільство виходитиме на вулиці та вимагатиме вуличного правосуддя, що буде дуже страшно.