Ігор Мірошниченко про назрілі вибори і міфічні нацменшини (відео)

– Давайте почнемо з тих подій, які відбувалися на днях – це звернення президента України. Робимо висновок, що передвиборча кампанія вже почалась. Ваша політична сила, яка на минулих виборах не потрапила в парламент, що буде робити зараз зі своїми рейтингами? Взагалі, як ви будете включатися в цю кампанію?

У 2014 році ВО «Свобода» не пустили у парламент за списками, обрізавши нам реальні цифри і підтримку, яку нам надали українці. Але наші ідеї знайшли значно більший відсоток підтримки, аніж це було навіть у 2012 році, коли «Свобода» отримала фракцію у Верховній Раді, і отримала за офіційними даними понад 10%. А за нашими даними – понад 12%. Чому я це стверджую так впевнено? Тому, що більшість політичних проектів, які нині є у парламенті, вони паразитували на нашій ідеології і програмі.

Нам абсолютно не шкода того, що деякі політики беруть на озброєння програму захисту українців, над якою «Свобода» разом з виборцями працювала впродовж 25 років. Але шкода, що цю програму беруть популісти, які не збираються її виконувати, і це видно з їхньої діяльності у парламенті. І лише намагаються паразитувати на ідеях, які стають дедалі популярнішими і здобувають більше підтримки серед українських виборців після Революції Гідності.

– Ви говорите, що ви ефективно працюєте. Якщо брати той період, коли були вибори у парламент і зараз – рейтинг ваш збільшується?

– Ви знаєте, я особисто не стежу за рейтингами. Я спілкуюсь з людьми і бачу рівень підтримки, а він сьогодні зростає. Зростає рівень підтримки щодо наших методів діяльності, щодо наших ідей і програми. Це – найважливіше.

Для будь-якої політичної сили і будь-якого політика завдання номер один – отримання влади. Не для власного марнославства, а для того, щоб реалізувати свою програму. Разом із тим, питання номер два – поширення ідеї в маси і спонукання людей боротися разом з нами.

Я впевнений, що українці, рано чи пізно, стануть мудрішими і перестануть обирати популістів. Перестануть шукати месій десь деінде, але не в своїй країні. І нарешті почнуть віддавати свій голос за відповідальних політиків. Які відповідають за свої слова, які не роблять голослівних заяв, і які намагаються реалізувати свої обіцянки. В цьому полягає відповідальність і виборців в тому числі. Тому, що нинішня влада – це наслідок нашої, громадян України, безвідповідальності і неретельності у виборі тих кандидатів, які представляють наші інтереси.

– Мені здається, що ультраправі партії, до яких належить і «Свобода», зараз трошки втрачають свою популярність.

– «Свобода» не є ультраправою чи ультралівою. «Свобода» – це політична сила українських націоналістів. Всі, хто борються за те, щоб українці були господарями на своїй, Богом даній землі, чомусь, для демолібералів називаються ультраправими.

Для мене, наприклад, нічого страшного немає у слові «ультраправий», але мені здається, що цей термін вигадали для того, щоб кошмарити наших виборців. Ми є українські націоналісти. «Свобода» завжди була, є і буде націоналістичною політичною силою, яка відстоює свободи і права українців. Ми добиваємося соціальної і національної справедливості. І історичної справедливості.

– Як виглядає ця боротьба, ви будете з кимось об’єднуватися? Той же «Національний корпус», «Правий сектор»? Це близькі по ідеології до вас партії?

– Ми підписали Національний маніфест, ми об’єднуємося сьогодні з усіма, хто підтримує наші ідеї. Але говорити про те, у якому форматі ми будемо йти на вибори , абсолютно передчасно. Тим більше, що у посланні президента більшість побачила початок передвиборчої кампанії, а я, чомусь, побачив бажання президента законсервувати нині діючу систему. Яка працює виключно на олігархів. І небажання його йти на будь-які вибори, навіть тоді, коли вже настане термін строкових виборів. Це ми бачимо із вчинків президента і з риторики нинішньої влади загалом. Перезавантаження парламенту восьмого скликання назріло, як мінімум, рік тому. Ми говоримо про те, що де-юре, у парламенті немає опозиції.

– Ви говорите, що воно назріло, але вас одразу ж звинувачують у чому – що в вас немає формальної фракції у парламенті і ви за дострокові вибори. Це логічно і нормально для політиків. Але що це змінить? Закон про вибори не оновлений.

– Я ж пояснюю. Цей парламент не здатний на будь-які реформи, що стосуються державотворення. Що стосується зміни закону про вибори, формування нового складу Конституційного суду, Нового складу Центральної виборчої комісії, зняття депутатської недоторканості. І президент, чітко це розуміючи, знов займається популізмом, обіцяючи зняти недоторканість з парламенту наступного скликання. Тому його треба міняти. Безперечно, що вибори – це не єдина панацея. Але це єдина законна панацея, щоб поступово очищувати політичну еліту.

На кожних виборах ми бачимо, що в парламент проходять нові люди і нові сили. Їх, на превеликий жаль, дуже мало, але раціональне зерно там з’являється. І вибори – це наче чистилище, через яке значна частина корупціонерів, представників старої системи не потрапляють у парламент. Ну немає на сьогодні іншої демократичної процедури перезавантаження політичної еліти, аніж похід на вибори. Безперечно, «Свобода» прагне потрапити у парламент як фракція. Бо ми хочемо реалізувати нашу програму. Наголошую, що будь-який політик хоче отримати інструменти для того, щоб реалізувати свою програму. Але ми сьогодні хочемо перезавантажити систему. Оскільки є юридичні підстави, і є політичні. Є соціальна ситуація в країні.

Юридичні підстави: на сьогодні коаліції, де-юре, не існує. Бо в Конституції чітко записано – коаліція формується депутатськими фракціями. В коаліції сьогодні офіційно дві фракції – БПП і «Народний фронт». Додаємо кількість депутатів двох цих фракцій, і ми не маємо 226 голосів. Парубій може не давати нам списки фракцій – ми й так розуміємо, що коаліції не існує. Депутати, які входять індивідуально до коаліції так званої, не можуть становити частину коаліції. Тому немає сьогодні підстав говорити про наявність коаліції.

У президента є право, справді лише право, а не обов’язок, відправити у відставку цей парламент. І він цим правом не буде користатись доти, доки не буде уже урядової кризи. Зараз, принаймні, явної урядової кризи немає.

– А на осінь? Реформа освіти, все ж таки запущена, пенсійна реформа – це взагалі такий пласт…

– Послухайте, те, що робить нинішній парламент, я вважаю злочином проти українського народу. Та освітня реформа, якій аплодували народні депутати – це міна сповільненої дії під незалежність України і продовження русифікації української освіти і української держави. Сьогодні у тому законі про освіту, який проголосували, ми заклали підводні наріжні камені того, що буде стимулюватися небажання і можливість не вчити українську мову, не використовувати її в побуті. А, найголовніше, у сфері послуг і державному секторі.

Скажіть, будь ласка, чи є в світі хоча би ще одна держава, яка на державному рівні фінансує вивчення і навчання мовами якихось міфічних національних меншин? Немає, хоча національні меншини в тих державах є. А в нашій державі, де-юре, їх не існує. Поясню чому.

Скажіть, чи є хоч один документ в українській державі, який фіксує належність вас до тої чи іншої національності? Немає. Отже, у нас усі українці. Про які меншини ми говоримо? Про які меншини ми говоримо, не меншини – корінні народи. Окей. Серед таких у нас можуть бути кримські татари. Бо Крим – це їхня територія, на якій вони споконвіку жили разом з українцями. Більше корінних народів немає. Тоді чому сьогодні у місті Києві і в інших містах, особливо на Сході і Півдні, досі існують заклади з російською мовою викладання? Це дуже важливо.

– Повернімося до питання. Гройсман говорить і всі розуміють, що буде вирішене питання пенсійної реформи і медичної. А якщо ці питання не будуть вирішені? Тому, що, наприклад, як можна вирішити питання пенсійної реформи, коли економіка не дозволяє фінансувати Пенсійний фонд так, щоб платити 10 чи 12 мільйонам пенсіонерів?

– Розумієте, реформа і покликана, аби відійти від солідарної системи пенсійної і запустити новий процес.

– Наскільки реально, що щось вийде?

– У цього уряду виходить одне  – будувати державу для олігархів, тобто для себе. У цій державі, з таким урядом, парламентом і президентом, українці ніколи не отримають справедливості.

– Тобто, ми йдемо до урядової кризи і до відставки Гройсмана?

– Ми ідемо до системної побудови олігархічної держави. Де є 5-7% надбагатих людей, які отримують все – і доступ до ресурсів у тому числі, для грабування державного бюджету. Через законні схеми, як, наприклад, найближчий соратник президента пан Косюк, який отримав більше половини всіх дотацій із державного бюджету для підтримки сільського господарства. Ці кошти мали би бути призначені для малого і середнього фермерського господарства.

От через такі схеми і через нелегальні кримінальні схеми, які сьогодні озвучують в Генеральній прокуратурі і НАБУ, через які навіть порушують кримінальні справи, але жодної не доводять до кінця.

– А гроші осідають в кишенях.

– У нас сьогодні вже є рішення судів, про людей, які беруть хабарі, яких затримують на хабарах, а виявляється, вони є потерпілими від провокації дачі хабара.

– Ви зараз говорите очевидні речі, ми все це знаємо і розуміємо. Питання просте: якщо не пройдуть ці реформи, чого очікувати українцям від Порошенка? Чи буде він тримати Гройсмана на посаді?

– Від того, пройдуть ці реформи чи ні, життя українців ніяким чином не покращиться. На жаль, ми констатуємо, що ці депутати не здатні покращувати життя українцям, а здатні покращувати лише свої.

Тепер стосовно протистояння президента, прем’єра, парламенту і фракцій – це політична боротьба за доступ до ресурсів. Політична боротьби за вкорінення і зміцнення у владних кріслах. Але вона нічого не приносить нам, українцям. Тому ми можемо за цим спостерігати, як за театром абсурду, їсти попкорн, а можемо щось, як громадяни, робити для того, аби перезавантажувати цю систему. Саме тому ми й говоримо – якщо людям не подобаються їхні платіжки за комунальні послуги, які складають значну частину їхнього сімейного бюджету, вони мають повертати цей протест.

– Вони мають виходити, але не виходять.

– Ну ми ж говоримо про активних людей.

– Ми можемо говорити, скільки хочемо. У нас є суспільство таке, яке є.

– Я впевнений, що вони вийдуть. У Революцію Гідності спочатку також ніхто не вірив, але вийшли. Я впевнений, що люди, які невдоволені своїм становищем і мізерними зарплатами, ганебними підвищеннями зарплат – я впевнений, що вони так само будуть виходити. Ми бачимо об’єднання багатьох громадян, які виходять проти свавілля влади.

Думаю, у нас є два варіанти: або ми дочекаємося дострокових виборів, або ми будемо свідками якихось серйозних суспільних збурень, які спонукають до перезавантаження у парламенті і, можливо, перевиборів президента, достроково.

На сьогодні я не бачу таких передумов у суспільстві, тому що градус збурення іще не сягає точки кипіння. Але це може виникнути в будь-який момент – непередбачувано і для нас, і для уряду, – ситуація змусить президента змінити все. На сьогодні президента все влаштовує.

– Я думаю, що рейтинг його не зовсім влаштовує.

– Його влаштовує розклад сил. Де-юре коаліції не існує, але е-факто всі необхідні для нього законопроекти голосуються. Шляхом стимулювання інших, позакоаліційних фракцій, які отримують своє заохочення. Але ми бачимо, що голоси в парламенті збираються, і дуже часто їх є навіть 226, коли інтереси олігархів співпадають. Допомагають президентській фракції і колишні регіонали, і «Відродження» і Опоблок і «Воля народу». Це все – уламки колишньої Партії регіонів.

– Тобто, українцям нічого не залишається, як чекати, поки ця влада спрацює і збереже себе?

– Українці мають дуже гостро реагувати на все, що відбувається навколо – в тому числі, виходити на акції протесту законні. А, разом з тим, українці повинні навчитися робити висновки. І не обирати тих, хто їм бреше.

Виступ президента у Верховній Раді дав нам яскраві меседжі того, що хоче президент. Він хоче перемогти окупанта, який анексував Крим і воює на Донбасі, політико-дипломатичними методами. Скажіть мені, чи є приклади перемоги у війні політико-дипломатичними методами? Немає їх.

– Що ви пропонуєте?

– Ми можемо виграти в цій війні. Президент пропонував три роки тому виграти війну за один місяць. Він не відповідає за свої слова.

– Чекайте, тут багато сперечаються. Я не адвокат президента, але більша частина Донбасу була звільнена, і ми вперлися в ту ситуацію, коли з Російської Федерації почали обстрілювати наші Збройні сили. І вже тоді ми зупинились на тій лінії розмежування, яку маємо сьогодні.

– Ми маємо або перемагати у війні, або відмовлятися від тих територій, які сьогодні окуповані.

– Так давайте поговоримо про те, як ми можемо відмовитися і чи буде це сприйнято суспільством?

– У президента є два варіанти – або відвойовувати ці території, залучаючи, в тому числі, наших міжнародних партнерів, або відгородитися залізною стіною і застосувати весь спектр санкцій, які змусять московські війська піти з окупованих територій, а нас – зайнятися деокупацією і десепаратизацією. Інтегрувати населення в українське суспільство.

– Чому президент не йде тоді на цей другий варіант?

– Тому, що сьогодні гібридна війна, на жаль, вигідна не лише державі-агресору, але й нашій владі. Тому, що мільярди гривень витрачаються на нашу армію. Частина цих мільярдів не доходить до них. Хлопці наші гинуть. Але вони не виконують жодних стратегічних завдань, окрім того, що стримують ворога.

Сьогодні ми повинні чітко сказати, чи можемо ми звільнити окуповані території, потрібно нам це чи ні. Президент на це не йде. Говорить – політико-дипломатичним шляхом. Мінські угоди, нормандські формати,будь-які інші – вони не працюють. Всі перемир’я, про які ми говоримо, в тому числі, «шкільне», вони не працюють. Тому, що окупанти продовжують застосовувати заборонену зброю, продовжують обстрілювати наші позиції. І виникають загострення, під час яких гинуть наші війська.

Тому президент, пропонуючи політико-дипломатичний шлях, він консервує конфлікт у тому вигляді, в якому він є. Він говорить про те, що ми надалі будемо витрачати мільярди бюджетних коштів не на вирішення цього питання, а його замороження в цьому стані.

Далі аналізуємо, що говорить президент. А він говорить про подальшу приватизацію стратегічних підприємств.

– Давайте завершимо по Донбасу.

– Ми по Донбасу не вирішимо. Тому що ні ви, ні я не є головнокомандувачами. Ми тільки проаналізували ситуацію. Я впевнений, що те, що пропонує президент – є утопією, і воно не влаштовує українців. Тому це є одна з причин, чому ми не можемо підтримати нинішню коаліцію.

– Тобто безвихідь абсолютна по Донбасу зараз?

– Ми не управляємо армією. Тому треба або міняти головнокомандувача, і ставити ту людину, яка матиме реальний рецепт звільнення Донбасу…

– Є реальний закон про імпічмент?

– Закону про імпічмент немає. В нас не існує сьогодні можливості відкликати президента. Тому маємо створити ситуацію в країні, коли всі підуть на вибори. І в демократичний спосіб звільнити цього президента. Хоча, з другого боку, президент Янукович теж думав, що він досидить до кінця свого терміну, а далі буде консервація і узурпація влади. Що він і робив, в тому числі, через Конституційний суд. І, в тому числі, через пана Лавриновича.

За дивним збігом обставин Лавриновичу підозру вручили за те, що він допомагав Януковичу узурпувати владу, а в Конституційному суді суддів, які довго сидять, уже понад свій термін, не звинуватили. Чому? Бо президент опирається на тих же самих посібників узурпації влади Януковичем. Вони йому сьогодні вигідні. Так само – із ЦВК. Але я не хочу скакати на різні теми.

– Я хочу ще запитати – як вся ця історія із Саакашвілі позначиться на позиціях України і її сприйнятті в світі?

– Українські націоналісти ніколи не підтримували популістів і ніколи не шукали месію десь назовні. Тому ми будемо дивитися на це збоку. Це справді шоу – шоу популістів. Одні проти інших – хтось когось пускає, хтось когось ні. У мене є питання до влади стосовно того, як легко вони надають українське громадянство. Це має бути абсолютна цінність, яка має надаватись у виключних випадках.

– Тобто, Саакашвілі не достойний того, щоб йому його надавати?

– У мене є так само питання до влади – з яких причин вони позбавляють цього громадянства? І чому не несуть відповідальність ті, хто надав громадянство, не перевіривши належні факти?

Тому для нас сьогодні цілком очевидно, що це – політична боротьба двох ідеологій, які намагаються, захопивши владу, забезпечити владу собі, а не українцям. А ми виступаємо за владу українців.

– Що відбулося між Порошенком і Саакашвілі?

– Все дуже просто – Саакашвілі хоче бути самостійним політиком. А Порошенку самостійні політики не потрібні. З іншого боку, Саакашвілі є таким самим популістом. Та, разом із тим, давайте не забувати, що навіть за наявності українського паспорта, він не є громадянином України за своєю суттю. І він тут ніколи нічого не зробить.

Україна – це майданчик для експериментів, але, даруйте, українці не є піддослідними кроликами. Українці достойні мати власного президента, власну владу, яка буде відстоювати наші національні інтереси. Очевидно, що ні Саакашвілі, ні попередні міністри із чужими паспортами, ніколи би не побудували тут те, що вони побудували в себе вдома.

– Національна поліція – це приклад.

– Тут є велике питання  – в чому їхня реформа і в чому здобуток? В тому, що форма змінилася? А те, що кримінал є, як і був?

– Ігорю, ну це абсолютно інші люди.

– Добре, в чому здобуток Національної поліції?

– Ну хоча б в тому, що вони по-іншому спілкуються з людьми.

– Вони не спілкуються по-іншому. Ми бачимо в соцмережах багато прикладів, коли вони свавільно діють проти громадян. Наприклад, в четвер ми побачили під Верховною Радою «Автобляхамайдан». Слухайте, люди протестують, нехай протестують, чого їх зачищати і бити? Оце нова поліція. А, з другого боку, поліція діє непрофесійно, і часто не може довести свої законні вимоги.

– Ми говорили про часи реформ, коли цими реформами займалися грузини. Той відкат, який іде останній рік – це зовсім інша тема, ми ж розуміємо.

– В мене абсолютно чітке розуміння того, що реформа поліції не відбулася – вона бутафорна. Ми не розслідуємо вбивств, ми не зупинили кількість грабежів, у нас поліція значною мірою залишилася у вигляді старих кадрів в новій формі. І це є велика проблема.

У підсумку маю констатувати, що ми маємо спостерігати на політичними подіями, дуже ретельно вивчати і розуміти – хто які дає месиджі, кому це вигідно. Але, найголовніше, мати власну голову на плечах, аналізувати все. І не забути згадати тим політикам, які займаються цим шоу, усі їхні гріхи перед виборами.