Віктор Шишкін про якість доказів, справи Євромайдану і трюк Путіна з миротворцями (відео)

– У мене до вас питання, як до першого генерального прокурора. Тоді Україна тільки-но виборола незалежність. Зараз у нас уже п’ятнадцятий прокурор – Юрій Луценко. Коли було простіше працювати: тоді чи зараз?

З точки зору побудови прокуратури, мені було важче. Не скажу, що ми починали з нуля – уламки від СРСР нам лишились.

– Зараз багато критикують прокуратуру, кажуть, що вона стара, потрібна реформа. Навіть почали реформувати, але не закінчили. Що доброго в нинішній прокураторі, а які вади потрібно прибрати?

– Ви перша звернулись з таким питання. Прокурори і політики за такою порадою не звертались.

Потрібно реформувати. Давайте порівняємо. Коли я став генпрокурором, в мене було 7 тис. працівників по всій Україні. В тому числі з тими підрозділами, які до нас перейшли – військова прокуратура, екологічна, спеціальна, залізнична. За часів Пшонки, який втік разом з Януковичем, працювало 17 тисяч. Є різниця? Але порівняйте функції. Їх стало набагато менше. Але мені вистачало 7 тис.

Я ніколи не дивився на структуру прокуратури після того, як перестав бути генпрокурором. Але коли я був включений парламентом в комісію з формування керівного складу Антикорупційної прокуратури, пройшла так звана люстрація. Не мали права брати участь в конкурсі ті люди, які працювали в тих структурах прокуратури, які займались боротьбою с корупцією. Вони не виконали своє завдання і ми їх не допускали до конкурсу. Але потрібно було їх вивчити. Якщо взяти тільки Генпрокуратуру, ось що виявилось по структурі. В ній були: головне управління, в ньому – управління, в управліннях – відділи, а у відділах ще якісь сектори. Така ієрархічна надбудова. Я все дивувався: звідки стільки генералів в прокуратурі?

Постає питання: навіщо така чотирирівнева конструкція в Генпрокуратурі? Я вже не кажу про прокуратуру в цілому. Комусь не вистачало погонів? Бо тих генерал-лейтенантів та генерал-майорів – як поросят нерізаних.

– Скільки зараз потрібно прокурорів, щоб система працювала?

– Я думаю, що тих 7 тис. було б достатньо. А може, навіть, і багато. Бо у мене був слідчий відділ, загальний нагляд. А це мінімум 60% всієї роботи прокуратури 1991 року. Сьогодні загального нагляду немає. Його елементи зберігались в редакції Конституції 1996 року, коли мова йшла й про те, що прокурор може забезпечувати права громадян. Сьогодні ця функція відібрана. Прокурор не може звертатись до суду в інтересах громадян – читайте Конституцію після того, як відбулась так звана судова реформа.

– Що доброго в прокуратурі, які ви бачите плюси?

– Якби цю структуру розвалили, це було б добре. Якщо б вони зосередились на тих функціях, які прописані в Конституції – це добре. Якщо б частково повернули функції, пов’язані із загальним наглядом щодо забезпечення прав людини – це добре. Але цього немає.

Навіть підготовка кадрів. Раніше був Інститут прокуратури. Не при мені – набагато пізніше. Але я вважаю, що це була необхідна установа. Сьогодні такої системи немає. Є тільки курси з підготовки. Наскільки вони покривають потребу у кваліфікації, мені важко сказати.

– А що до кваліфікації Антикорупційної прокуратури, у відборі до якої ви брали участь? Чи це дійсно професіонали?

– Був відбір 12 осіб на командні пости. Я вважаю, що вони відповідають професійному рівню, моральним та іншим параметрам. Ми їх дуже добре ганяли.

Кого набрали у відділи – прокурорів, я не знаю. Але характер роботи набагато кращий. Я намагався порівняти звернення до ВР щодо зняття недоторканності з п’ятьох народних депутатів. Там були звернення, підготовлені Антикорупційною прокуратурою – доказова база по деяким депутатам. Були звернення, підготовлені іншими структурами – чи то Генпрокуратурою, чи то НАБУ. Доказова база Антикорупційної прокуратури і НАБУ була кращою. Цей сегмент всього не покриває, але хоча б на ньому можна сказати, що краще працювали.

Сьогодні кажуть: «У нас погані судді, корупціонери. Вони всіх випускають!» Але ми не знаємо, чому вони випускають. Ми не бачили доказову базу, яку цим суддям підсунули. Може вона не відповідає вимогам Кримінально-процесуального кодексу.

– Можливо це через доказову базу… Чому ми бачимо гелікоптери з корупціонерами, агента Катерину, затримання у ВР, але не бачимо потім результатів? Це провина прокуратури чи гальмують суди?

– Щоб сказати, потрібно було б подивитися хоча б три-чотири такі справи.

За часів СРСР я працював у народному суді, потім в обласному суді. Тоді була така процесуальна дія – відправлення справи на дорозслідування. Бо доказова база, яку готувала або міліція, або прокуратура, могла бути недостатньою для об’єктивної оцінки ситуації як з точки зору обвинувачення, так і виправдання.

Сьогодні, фактично, такого інституту немає. Отже, якщо у суду є достатня доказова база, він має винести обвинувачу вальний вирок, а якщо недостатня – виправдувальний.

Доказова база вся розписана в Кримінально-процесуальному кодексі. Там є два принципових моменти. Є належні докази і допустимі докази. Забрали, кайдани натягнули, посадили в гелікоптер, а що далі? Де докази, що людина винна? Докази мають бути належні і допустимі, законно оформлені.

– Тож це дуже схоже на піар.

– Показуха, я це називаю.

У нас багато розписано в процесуальних кодексах по питанню доказування і доказів. Може недостатньо, але база непогана. Навіть якщо дотримуватись того, що написано в Кримінально-процесуальному кодексі, Адміністративно-процесуальному кодексі, там розписано, як потрібно збирати доказову базу.

Елементарний приклад. Ви відкрили машину і знайшли там наркотики. Звичайно, людина каже, що їй їх підкинули. Як це спростувати? Кажу умовно, бо норми постійно змінюються, але методологія лишається. Протокол виїмки підписуєте ви, людина і двоє понятих. Якщо ви подали в суд документ з підписом одного понятого, він не є належним, допустимим. Його можна викинути в урну. Може інші докази оцінять, але не цей документ.

– В Україні є справа №1 – злочини на Євромайдані. Все йде дуже повільно. Чия це провина? Коли зможемо отримати результати розслідуванні і вироки?

– Якщо ви дивилися фільми про розслідування – старі та нові – там лунає фраза: якщо в перші десять днів не здобуто більше 50% доказової бази, вважай, що це «глухар».

Багато є претензій з боку учасників майданівських акцій. Кудись зникли кулі, кора з дерев, навіть, стволи дерев. Куди? Хто їх ліквідував? Кому тоді доручалось слідство? Мабуть тому, хто був прихильником антимайдану. Мабуть, вони знищували доказову базу. З якою доказовою базою сьогодні ходити до суду?

Враховуючи яскравість, купу телезаписів, записи з телефонів, справу можна було закінчувати максимум за місяць.

– Володимир Путін доручив міністерству закордонних справ РФ проект резолюції до Радбезу ООН про введення миротворців на Донбас для гарантування безпеки Місії ОБСЄ. Про що це говорить і чи вигідно це Україні?

– Я думаю, що це дипломатичний трюк з боку Путіна. Значить, ситуація поглибилась, його турбують санкції, в них не відбулось військового успіху. Те, що сьогодні лінія фронту стабілізувалась – це не завдяки Путіну, а завдяки бездіяльності нашого політичного керівництва, в тому числі, і президента. У нас сьогодні достатньо сил, щоб витіснити цього колаборанта, який там сидить.

Мені дивно, коли агресор говорить про миротворчість. Вони вже раз вмиротворювали в Грузії. Там теж були казки про «голубі каски» і на це повелась ООН. Але агресор не може бути миротворцем. Він не може вносити такі пропозиції. Або жертва, або третя сторона.

Якби сьогодні було чутко визначено, що Росія – агресор, особливо нашим законодавством, тоді може і треба ставити питання про миротворців. Але на лінії державного кордону між Україною та РФ. Тоді вже ми будемо вирішувати питання з колабораціоністськими підрозділами. Збройним чи не збройним шляхом їх ліквідовувати.

– Але якщо ми погодимось на миротворців, дві сторони повинні домовитись. Якщо Росія не визнана агресором, тоді ми повинні домовлятись з представниками ОРДЛО, визнаємо її стороною конфлікту. Чи не входимо ми в глухий кут?

– Ось тому я й проти. Тому миротворці і можуть бути лише на лінії державного кордону. В іншому випадку взагалі не треба зважати на такі заяви.

Я з Придністров’я, не з України. В моєму Тирасполі досі триває той конфлікт, який був у 1992 році. Це замороження конфлікту на користь агресора. Лише в травні Конституційний суд Молдови визнав російські війська, які перебувають у Придністров’ї, окупаційними. Дуже сміливий політичний крок Конституційного суду. До речі, в піку їхньому новому президенту, який заграє з Путіним. Вони пішли на це, знаючи, що можливі певні репресії.

– До речі, а наш Конституційний суд зараз легітимний?

– З точки зору перебування на посаді – легітимний. Але його друге, а, особливо, третє скликання не має такої мужності, яка є в молдавського Конституційного суду.