Олександр Кочетков про політичне майбутнє Саакашвілі та перспективу дострокових виборів (відео)

– Олександре, обговорімо найрезонанснішу подію останнього тижня – позбавлення громадянства Михайла Саакашвілі. Що це було?

– Гарне питання. Об’єктивно й осмислено на нього не зможуть відповісти ні учасники, які перебувають усередині процесу, ні сам Михайло Саакашвілі, ні ті, хто ухвалював рішення про позбавлення громадянства. Більш-менш обізнані люди знизують плечима, крутять пальцями біля скроні, натякаючи на те, що рішення було не дуже продуманим. Насправді ж тут поєднання якихось об’єктивних політичних чинників з абсолютно особистісними емоційними відносинами учасників цього процесу. Практично кожен наш президент проходить таку стадію, коли він починає почуватися самодержцем.

– Ви думаєте, що без президента тут не обійшлося?

– Ну, звісно. Глава держави у нас єдина особа, яка має право дати-забрати громадянство, але він не вважає себе інструментом демократії, що реалізує демократичну процедуру. Є підстави – він підписує, немає підстав – він не підписує. Цю процедуру міг виконати і хороший комп’ютер. У нас кожен президент почувається самодержцем: хочу – дарую життя, хочу – забираю.

– Але ж це не відразу відбулося…

– Петро Олексійович виявився буквально відмінником і спринтером на цьому шляху, оскільки до самодержця добіг найшвидше. Причому самодержець підходить до всіх питань у державі, зокрема і до цього, про яке ми говоримо, гранично особистісно. Йому щось подобається – він говорить «так», а не подобається – «ні». Цар, над яким нікого немає. Господь записується до нього на аудієнцію, та й той не завжди потрапляє. Тобто що хочу, те й роблю. На думку Порошенка, він підібрав Саакашвілі десь на смітнику. Ющенко так само свого часу розповідав.

– Почекайте, це ж як на смітнику? Саакашвілі все ж таки президент Грузії.

– Ну, ось така думка. І вважає, що всіх, кого підібрав, він ощасливив. Саакашвілі підібрав на узбіччі політичного життя, дав йому можливість реабілітуватися, а потім повернутися у велику політику в Грузії.

План був такий: він своєму товаришу по навчанню надає майданчик для реформаторства, попутно користуючись його піарними успіхами: проти Коломойського, проти Корбана, проти всіх, кого потрібно. Потім Саакашвілі у себе в країні обирається, проходить зі своєю політсилою до парламенту. В результаті ця партія в Грузії стає партією влади, він перебирається туди. Усі щасливі, а Грузія – наш стратегічний партнер навіки.

– Виходить, навіть зараз у Саакашвілі в Грузії є якийсь стартовий майданчик?

– Уже давно немає. Історія розвіялась, коли його партія зазнала якщо не фіаско, то доволі серйозної поразки.

– І що він тепер має намір робити?

– Він хоче реабілітуватися політично, але вже не в Грузії, а в Україні. Це абсолютно не влаштовує Петра Олексійовича, оскільки він реабілітується та діє на запереченні дій нинішньої влади. Усе це є болючим місцем для нинішньої влади і персонально для Порошенка. Він вважає, що Міхеїл Ніколозович укусив руку, що дає, вчинив підло, підступно, нечесно – тобто він зрадив людину, яка підібрала його зі смітника чи узбіччя, як уже хочете. І він надзвичайно сердитий, ба більше – він вважає, що для цього є певні підстави – Саакашвілі перейшов якусь межу політичної пристойності.

– А що такого зробив Саакашвілі, що саме зараз це сталося?

– У нас заведено лаяти посаду, лаяти дії або бездіяльність, але всі намагаються не переходити на особистості, на сім’ю, з акцентуванням якихось хвороб, недоліків.

А ось у Саакашвілі цього не вийшло, й останньою краплею, наскільки я знаю, стала так звана пісня «Шоколадна дупа», в якій проглядається не жорсткий політично, а просто непристойний політичний випад. Цього, на мій погляд, не варто було робити. Одна річ урівень критикувати, а інша – послуговуватися такими образливими словами…

І Порошенко образився. Взагалі-то він людина хитра, розумна, виважена, але іноді починає діяти гранично емоційно, а лише потім розбирається, хто і що накоїв.

– Тобто емоція може вести за собою рішення?

– Так, це й сталося. Крім того, кожен наш президент буквально за місяць, а цей президент за кілька годин після обрання, починає думати про другий термін. Зауважте, не про країну, а про другий термін.

– Нормальний політичний хід…

– Ненормальний. На Заході ніхто про це не думає доти, доки не з’явилися певні успіхи, які дають підстави претендувати на другий термін, щоб не завалити всю команду, яка йде за тобою. А у нас негайно починають думати, оскільки влада, самозбереження, примноження накопиченого – самоцінність. І коли в Адміністрації президента думають про майбутні вибори, вони ж не дурні, вони готують собі політичний простір.

– Але це всі політики роблять, аналізують…

– Одна справа – коли ми виграємо в боротьбі, і зовсім інша – коли ми створимо ситуацію, щоб у нас не було суперників. Ми розчистимо простір і виведемо в супротивники тих, кому програти неможливо. Ну, а якщо все ж таки програватимемо, то ми їх смикнемо за штанину і приберемо звідси взагалі. Така політична технологія гарантує, на їхнє переконання, результат. «Народе, електорат, ми з вами, ми не беремо участі в цих розкладах», – кажуть вони. Насправді ж це перегрупування своїх фігур на політичній дошці. Саакашвілі – погана фігура в цьому сенсі, слабко контрольована.

– Він був перспективним кандидатом із погляду рейтинговості?

– Він не може бути кандидатом. Але як політик, який критикує владу, він досить рейтинговий, акумулює під себе сили, незадоволені Петром Олексійовичем, каналізує їх в якусь політичну силу. Плюс у нього ще контакти з американським політичним істеблішментом. Невипадково говорять про його давні дружні та ділові контакти з Джорджем Соросом. Інакше кажучи, є неконтрольована людина з ресурсом, яка переходить дорогу президенту. Тобто це поле треба підчистити, щоб цієї фігури не було. Плюс додалася образа – і трапилася історія з позбавленням громадянства. Хоча виникла вона абсолютно невчасно, я переконаний, з протилежними результатами.

– Можливо, розрахунок був на те, що літо, люди у відпустках, не помітять?

– Якби Саакашвілі позбавили громадянства, коли він перебував в Україні, та ще й почали розслідування його дій в Одеській області, ось тоді це технічно, я це розумію. Його ж залишають у США, з можливістю вільно пересуватися по всьому світу. І, буквально через півгодини, він починає роздавати викривальні інтерв’ю, називаючи Порошенка всякими нехорошими словами.

– А навіщо треба було взагалі давати громадянство?

– Наші правителі, за традицією, ще намагаються керуватися якимись законодавчими нормами, що забороняють, щоб чиновник високого рівня був не громадянином України. Слава Богу, вони про це ще пам’ятають. Саакашвілі ж хотіли призначити на якусь помітну посаду, він сам претендував мало не на прем’єр-міністра. Але навіть для губернатора громадянство необхідне, як атрибут вступу людини на пристойну посаду. Можна було обійтися без громадянства. Крім того, Саакашвілі, як популіст і пропагандист, хотів на кожному кроці говорити: «Я громадянин України, ось мій паспорт». Йому це було потрібно як певна іміджева позиція. І він хотів, і за законодавством треба було дати. От і дали.

– Чи справді розраховувала команда президента на те, що він буде командним гравцем?

– Сподівалася. І перші кроки в цьому напрямку давали всі підстави припускати, що якось рамок Саакашвілі дотримуватиметься. А коли його справедливо прибрали, він образився і забув про всі ці домовленості.

– Олександре, а як ви вважаєте, Михайло Саакашвілі зробив щось як губернатор в Одеській області чи він відразу перейшов до політичних дій?

– Зробив, але в мільйони разів менше, ніж очікували, і в тисячу разів менше, ніж обіцяв. Головне – він спробував повернути демократичний дух: призначення голів районних адміністрацій за конкурсом, молода команда з симпатичних дівчат, не дуже професійних, але вони хоча б мають чудовий вигляд на телеекрані. Було й визначення больових точок області: митниця, будівництво, дорогі квитки МАУ, одеський аеропорт. Але планували значно більше.

– Одеський регіон складний…

– Там божевільна контрабанда, яку я так називаю за інерцією, бо це чітко налагоджений масштабний міжнародний бізнес. Усе це працювало як годинник іще в період Леоніда Даниловича Кучми, а повністю було відшліфовано за часів Януковича. Коли корабель наближався до гавані, вже всі все знали: де, що, скільки, до хвилини все було розписано. І ось цю махіну Саакашвілі взявся в якийсь спосіб поламати та націлити на державні потреби. Та йому пам’ятник треба було б поставити, якщо це справді вдалося б.

Але за тим, як він хоробро кинувся виконувати це завдання, професіоналам було зрозуміло: ні, так ми німців не проженемо. Саакашвілі – людина попсової натури, йому не вистачало системної роботи. Одними словами серйозні питання не вирішують.

– З огляду на всі події, що нас чекає восени?

– Політичні температури ростимуть. До піар-критиків Порошенка (Ляшка) та реальних суперників (Тимошенко) додався і надзвичайно ображений лютий Саакашвілі. Накопичується та критична маса незадоволених владою, яка здатна спонукати на певні кроки цю ж саму владу.

Дострокові вибори можливі в тому разі, якщо президент побачить, що це вигідно, що це дозволяє йому перемогти. Ще одним стимулом може бути посилення зовнішнього тиску на Порошенка, зокрема і з боку Сполучених Штатів Америки. Там вимагають – не просять, а вже вимагають – реальних кроків із боротьби з корупцією, наведення ладу. І один із політтехнологічних прийомів – перевести стрілки, запустити парламентські вибори. У нас же парламентська республіка, як каже наш хитрий і розумний президент. Хоча повноважень у нього дуже багато. Запустити дострокові парламентські вибори, переключити увагу й усередині країни, й зовні, та залишитись осторонь. А поки сформується більшість, п’яте-десяте, знову буде не до нього. Такий варіант цілком можливий. Тиск і критика президента наростають, восени цілком можуть наблизитися до критичної точки.

– Олександре, скажіть, а коли реально можуть оголосити вибори?

– Усі до них уже готуються, по штабах триває робота з місцевими лідерами громадської думки. Один із можливих сценаріїв – восени оголосити, а навесні провести.