Пошуковики виявилися не потрібними. У Міноборони їх порівняли з Рубаном

Хлопці, які займалися пошуком і евакуацією загиблих в зоні бойових дій на Донбасі, як виявилося, були не так вже потрібні Міністерству оборони. Більш того, представник військового відомства дозволяє собі образливі висловлювання на їхню адресу

Для початку кілька слів про суть проблеми. Місія «Чорний Тюльпан» працювала в зоні АТО з 2 вересня 2014-го року.

Пошуковики Всеукраїнської громадської організації «Союз «Народна Пам’ять» колесили по Донбасу в пошуках загиблих бійців. Надивилися багато чого: когось із бійців в прямому сенсі збирали по частинах, когось відкопували з тимчасових поховань, когось забирали з моргів.

Бувало, що теж по частинах. Кров, понівечені тіла, жахливий запах гниючої людської плоті. Додавало «екстриму» і те, що велика частина таких відряджень проходила на територіях, що не контролювалися ЗСУ.

Там ти постійно перебуваєш під прицілом, ризикуєш життям і не знаєш, повернешся додому або за чиєюсь примхою тебе назвуть «укропом» і заштовхають в підвал «для з’ясування». А ще часто доводилося бувати під обстрілами, потрапляти на мінні поля, проходити принизливі процедури обшуків на блокпостах «того боку».

Був випадок, коли один самодур пустив кулеметну чергу прямо над головами наших хлопців. А іншій команді одягли мішки на голову і повезли невідомо куди… Благо, це були так звані «заходи безпеки» та все обійшлося. Але нескладно здогадатися, що хлопці вже подумки прощалися з життям і молилися.

Як вам такі «пригоди»? Ворогові не побажаєш, чи не так? А ще не забуваємо, що робилося це на добровільних засадах. Робили пошуковики це не заради слави, не заради грошей, а заради тих матерів, яким Міністерство оборони все ніяк не могло повернути загиблих синів, чоловіків… Але ж це прямий обов’язок військових! Але нічого, є волонтери – нехай вони і ризикують. У військових завдання важливіше. Особливо у тих, які в тилу просиділи та в штабних кабінетах.

Як би там не було, але за свою працю, згідно із законодавством, пошуковики, які повертали останки загиблих бійців до середини 2015 року, мають повне право на отримання статусу учасників бойових дій. Ось тут-то і почалося найцікавіше, часом, навіть дике.

Статус, як з’ясувалося, нам не дозволяється – документів не вистачає. Так як і добровольці, відсутність всього переліку необхідних документів пошуковики спробували замінити рішенням суду, який підтвердить їх присутність в АТО. Хоча, напевно, це неправильно, коли людей після пекла війни відправляють по колам вже пекла бюрократичного, коли вони в судах змушені доводити, що були в АТО і що займалися такою роботою!

Тільки вдумайтеся в цей маразм! При цьому, Міноборони зайняло принципову позицію послідовно і щосили ускладнюючи пошуковикам отримання статусу учасника бойових дій!

Не заперечуючи саме перебування пошуковиків в АТО або документи, що підтверджують цей факт, представники Міноборони в судових засіданнях послідовно заявляли прохання про відмову в задоволенні заяв, аргументуючи це неможливістю в судовому порядку встановити факт участі пошуковиків в АТО.

Було таке відчуття, що Міноборони має ліміти на видачу посвідчень і цих лімітів вони вже досягли, видавши «корочки» людям, які до АТО не мають ніякого відношення. Так, на жаль, у нас так часто буває. А тут, бачте, ще якісь пошукові системи «намалювалися». Як кістка в горлі…

Більш того, представник Міноборони ще й сміє порівнювати волонтерів «Чорного Тюльпана» зі скандально відомим генералом Рубаном.

Зробив він це під час чергового судового засідання по встановленню факту участі одного з пошуковиків в АТО, коли суд пішов до нарадчої кімнати, а учасники судового засідання – в коридор.

Цей представник Міністерства оборони (яке, до речі, і виступило раніше ініціатором місії з пошуку і евакуації загиблих бійців) в невимушеній бесіді висловив позицію свого відомства, яка пояснила все раніше незрозуміле.

Виявляється, не заслужили пошуковики такого статусу: «зброю їм давали? Патрони давали? Вони стріляли? Ні! Ось і «гуляйте». За роботу – спасибі, але на цьому – все»!

Причому, прозвучала така фраза з вуст аж полковника юстиції Володимира Панька: «Ось я був ТАМ два рази, мені видавали зброю, патрони. А що ВИ там робили? Рубан, он, теж їздив на ту сторону. Йому що, теж статус учасника бойових дій дати? Це ще потрібно з’ясувати, чим ВИ там займалися!»…

Звичайно, він має рацію: зброї нам не видавали, патронів теж. До речі, мішки для трупів ми теж не отримували в потрібній кількості, як і уніформу, одноразові рукавички, респіратори, елементарні засоби гігієни і захисту.

Рефрижератори для перевезення гниючих тіл ми теж не отримували від військових. Ремонтом цих машин, які постійно ламаються, займалися за свої кошти, а не за кошти Міноборони. Побут на базі для учасників Чорного тюльпана налагоджували теж за свої гроші. А ще друзі-волонтери та небайдужі люди допомагали. «Броники» і каски – так, це ми отримували від Міноборони.

Прикладом по спині на тій території теж не раз отримували. Вихід з мінного поля під ледь чутне «Господи, помилуй нас, грішних» – це теж було. Жахливі сни, що нагадують про ті поїздки – і це нам дісталося в достатній кількості. А ось патронів і автоматів у нас і справді не було…

Не заслужили пошуковики статусу учасника бойових дій, на думку полковника.

Зате всякі там «у відрядженні» та інші, які пару раз «замалювалися» з автоматом, в «брониках» та в касці або проїхали з ревізією в зоні АТО, вони такий статус чомусь заслужили.

Вони не бачили крові, тіл, смертей. Над їх головами не свистіли кулі, вони не падали на землю, намагаючись сховатися від смертоносних осколків. Не відпирали одяг від темно-бордових плям крові і не чули жахливих криків матерів, які тільки-тільки отримали труну з тілом сина …

Наостанок хочеться сказати одне: хлопці лише намагаються отримати статус учасника бойових дій, що їм належить згідно із законом. І цей статус для них – визнання з боку держави того, що вони вносять істотну частку роботи, яку, між іншим, повинні були виконувати офіційні представники цієї самої держави!

До слова, не всі пройшли випробування в АТО без шкоди для здоров’я: хтось отримав проблеми з серцем, хтось переніс дорогу операцію. У когось психіка дала збій, потрібно пройти реабілітацію. Хтось, на жаль, не зміг пережити побаченого і вже тут, на «громадянці» відійшов у кращий світ знову ж через проблеми з серцем …

Місія «Чорний Тюльпан» почала роботу 2 вересня 2014 року. За весь час роботи пошуковики проїхали понад 100 тисяч кілометрів, досліджували 110 населених пунктів і локацій, серед яких – Саур-Могила, Дебальцеве, Донецький аеропорт, Степанівка, Маринівка, Петровське, Дмитрівка, Многопілля, Сніжне, Новокатеринівка, Червоносільське, Кутейнікове, Нікіфорове, Успенка, Красногорівка.

За весь цей час учасники місії знайшли і евакуювали останки 853-х загиблих по обидва боки лінії фронту.

Нагадаємо, в ніч на 21 липня у Рівному сталася смертельна ДТП за участю військових. З’явилися подробиці про бійця, який загинув в результаті аварії. Загиблий був добровольцем на ім’я Віктор Мусієвич з позивним «Беркут».

Мусієвич був активним учасником Майдану, а після нього пішов в армію добровольцем.

Джерело: naidy.org.ua