Петро Охотін: Розрив між рівнем життя у столиці та регіонах може стати причиною нових конфліктів

Політолог Петро Охотін розповів Politeka, чи варто шукати в політичних явищах чиїсь бізнес інтереси

Петро вітаю Вас, Ви тільки що прочитали лекцію на Трансформері «Соціологія влади». Назва лекції дуже цікава, в двох словах, що значить сам термін «соціологія влади»?

Мені хотілося познайомити аудиторію з сучасними методами американських соціологів. Зокрема, Майкла Манна Іммануїла Валлерстайна. Робив акцент, на тому, що суспільство є певна організована мережа на яку мають вплив чотири джерела влади.

По-перше це економічна влада, тобто розподіл благ, контроль над  власне ресурсами.

По-друге це військова влада – сила, підкорення, примусу.

Третє джерело влади –  ідеологія, світогляд. Коли чітко можна побачити, що є добре, а що – погано.

Четверте – політика як джерело влади. Намагання контролювати і впливати на економіку, силу та ідеологію. Будь-який суспільний вплив на реальність має ті чи інші компоненти.

Мені хотілося нагадати:  ситуація в Україні не є замкнута лише Києвом, лише урядовим кварталом. Українська політика – частина світових процесів.

У лекції ви згадували становлення сучасного світового порядку.

Світ, у якому ми живемо, почав становлення у «довгому шістнадцятому столітті» – від падіння Візантії до конференції у Вестфалі. Вплив міжнародного капіталу, лідерами в контролі над яким були італійські міста-республіки, необхідна для українського політикуму. Першим міжнародним гегемоном були Нідерланди, згодом після «Славної революції» 1688 року ця роль відійшла Британії. Останнім гегемоном були США, роль яких як світового лідера зменшується.

Українцям варто розуміти: країни, які не є центром світового порядку, часто стають просто придатками. На них падають усі видатки в тому, щоб забезпечити розкішне життя в світовому центрі.

Ви в своїй лекції зачепили таку тему – вплив олігархату в Візантії, а як зараз , на Вашу думку впливає олігархат на сучасну Україну? Чи у всіх країнах відбувається так само чи ми якось відрізняємось?

З 12-го століття в деяких морських республіках з’являється розуміння того, що простіше контролювати торгівельні точки, ніж великі території. Бригади найманців, які забезпечують контроль над торгівлею, були інструментом добробуту світових держав – пригадайте пірата Френсіса Дрейка на службі Британської корони. У старовинних італійських, а згодом голландських і британських родах беруть свої витоки найбагатші люди планети.  Спадковий капітал відіграє все більшу роль, все важче стати «селфмейдменом». Тома Пікетті, наприклад, вбачає саме у впливі таких родів загрозу, причину соціальної нерівності.

Шукати в політичних процесах чиїсь бізнес-інтереси – правильно. За будь-якою подією стоять організовані групи людей з конкретними цілями та ресурсами. При аналізі політики потрібно ставити кілька питань: чиї інтереси перетинаються, на яку цільову аудиторію розрахований політичний сценарій і яка мета організатора. Як поводитися конкретній людині, нам з вами? Визначати свої цілі, грати в свою гру, інакше є ризик стати «священною жертвою», «паливом» для чужих досягень. Це стосується як особистої поведінки,  так і ролі держави або організованої групи під час суспільних процесів.

Прикладне питання – той стан в якому ми зараз знаходимось коли невеличка купка олігархів майже вирішують майбутнє України, цей стан, на Вашу думку, він прохідний – це такий етап розвитку нашої країни?

Ну по-перше безвихідних ситуацій не буває, і багато хто зараз сумує за стабільністю, думає, що в Україні зараз «бардак».

«Бардак» – це процес повний життя. Погляньте на історію становлення успішних західних країн – вони пройшли дуже жорстокі війни, в тому числі і громадянські, жорстокі селянські повстання та їх придушення.  Погляньте на Францію XVIII-XX століть: революція, якобінський терор, Наполеон. Згодом – реставрація монархії, повстання в Парижі. І от після двох світових воєн життя пересічних французів стає стандартом і мрією для представників бідніших країн, у тому числі нашої.

Навіть зараз прості люди в розвинених країнах дуже часто роблять страйки і виборюють свої права. Безкоштовно немає нічого. Групи, які мають владу, діляться лише з тими, хто спонукає їх ділитися, кого вони бояться.

Щодо олігархії в Україні може бути декілька сценаріїв.  Сценарій, якому я симпатизую, це поява людей, які можуть організувати інших і запропонувати інші, відмінні від олігархічних смисли. Погодьтеся, більшість українців ненавидять олігархів, проте з радістю зайняли би їх годівнички – вони не шукають, а їм не пропонують альтернатив.

Якщо ж цих альтернативних смислів не буде запропоновано,  то сценарій є дуже песимістичний – олігархи доводять країну до фіскальної кризи,  знищується успадкована з СРСР ресурсна база, а самі вони в будь-який момент можуть переїхати в інші країни.  Історія знає такі приклади «нового кочівництва». Згаданий мною під час лекції перехід гегемонії від Нідерландів до Британії відбувся через те, що торгівельна еліта просто переїхала в Лондон услід за королем Вільгельмом Оранським. Наші, пострадянські, олігархи досі полюбляють Туманний Альбіон.

Може питання не зовсім буде стосуватися сьогоднішньої лекції але сьогодні відбуваються вперше вибори до територіальних громад – в ЗМІ дуже мало інформації про ці вибори і це дуже дивно, тим паче з огляду на масові конфлікти та напади так званих тітушок…

В Україні – фіскальна криза. Ресурсів на усіх охочих не вистачає, але панівна верхівка не хоче обмежувати себе. Разом із кризою також відбувається розкол еліт. Вибори в ОТГ можуть оголити це загострення.  Якщо раніше місцеві чиновники розуміли, що їм приходять кошти з бюджету, то зараз вони розуміють, що їм приходиться здобувати кошти на місцях. В той же час система інвестицій в економіку України була дуже нерівномірною. Наприклад, у місто Тернопіль  за всі роки незалежності було інвестовано лише два мільйони доларів іноземних інвестицій. Основне економічне життя кипить у Києві. Розрив між рівнем життя у столиці та регіонах може стати причиною нових конфліктів.

Поява тітушок і людей, що стали на «слизьку стежку» – реакція суспільства на нерівномірний розподіл можливостей, відсутність соціальних ліфтів. Люди, особливо, молодь, задумуються: чітких правил і чіткого шляху досягнення успіху немає. У своєму селі чи райцентрі грошей особливо не вдасться заробити. І звідти роблять висновок: простіше долучитися до напівкримінальної тусовки та «робити гроші». Вартість такої  «робочої сили» як «тітушки» буде знижуватися. Місцеві царьки уже розроджуються напівприватними арміями. Для держави це є загрозливо, однак і саме держава має проблеми зі своїм баченням майбутнього.  Ми маємо феноменальне падіння національного престижу та зростання  невіри в майбутнє України. Керівництво не показує нам якогось такого грандіозного проекту який би надихав.

Перспективи для появи нових сил є. Просто варто виголошувати своє бачення майбутнього та впевнено втілювати. 17 жовтня я спостерігав за тим Саакашвілі перетинав без огляду кордон з металошукачів під Верховною Радою. Його не наважилися зупинити. Для панівної верхівки це дуже загрозливі дзвіночки.  Коли у 1991 році члени ГКЧП в Москві робили путч, вони не думали, що солдати  просто не виконають їх наказів. Проте армія, військова влада в чистому вигляді, не захистила ГКЧП. Ідеологія путчистів не надихала. Водночас, така відсутність порядку є полем конкуренції нових груп. Головне – розуміти, що робиш і для чого.

Спілкувався Сергій Бригадир