Як компрометують неугодних кандидатів на посаду керівника одеського управління НАБУ

Вже майже тиждень не вщухають пристрасті, пов’язані з обранням керівника Одеського регіонального управління НАБУ. За рішенням конкурсної комісії їм став начальник Хмельницького відділення поліції Калинівського відділу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Дмитро Руденко.

Але не встигли оприлюднити протокол засідання, як просторами інтернету понеслося повідомлення, підхоплене різними виданнями, що переможець конкурсу «сущий диявол». А ще через кілька днів, Громадська рада НАБУ прийняла рішення не рекомендувати голові призначати Руденко на посаду в Одесі та оголосити новий конкурс. Так що ж це за чехарда і кому вигідно такий розвиток подій, пише Znaj.ua.

Призначення начальника теруправління НАБУ в Одесі перетворили на фарс

Перше, що впадає в око, дивлячись на історію з призначенням керівника Одеського теруправління НАБУ – хтось цілеспрямовано намагається перетворити на фарс, і чим далі, тим більше дискредитувати новостворений правоохоронний орган, покликаний боротися з лукавими вітчизняними корупціонерами. Тим самим підірвати довіру до НАБУ як до державного органу та кандидатів, що претендують там працювати. А тепер ще й до конкурсної комісії, яка займається підбором кандидатів. А як інакше пояснити той факт, що призначити керівника тут не вдається з квітня 2016 року? До речі кажучи, якщо згадати як призначали головного антикорупціонера Артема Ситника і що писали про нього деякі ЗМІ, нинішня схема мало чим відрізняється.

Зрозуміло, що працювати в цьому органі повинні люди кришталево чисті і чесні з бездоганною репутацією. Саме тому і була впроваджена система висування на посаду не вольовим рішенням керівника органу, а після проходження відкритого конкурсного відбору, де кожного кандидата “просвічують” не тільки члени комісії – працівники бюро, але і представники Ради громадського контролю при НАБУ. А це люди, які представляють громадські організації та завоювали авторитет і повагу серед українців борючись з кримінальної державною системою Януковича, пройшли Майдан, віч-на-віч стикаються з добірними орлами Захарченка і так далі. Їх в упередженості та необ’єктивності важко звинуватити. Втім, як і членів комісії – працівників НАБУ, які теж пройшли сито відбору і були призначені на посади.

Так ось висунення Руденка, це третя спроба створити одеське територіальне управління та призначити його керівника. У квітні 2016 року конкурс виграла людина з команди тодішнього керівника Одеської митниці, непримиренного бійця з корупцією Юлії Марушевської, її перший заступник Семен Кривоніс. Але трохи пізніше Кривоніс оголосив абсолютно несподіване рішення відмовитися від цієї посади. Як розповів він у коментарі ЗМІ, причиною такого рішення стала атака на нього прокурорів Київської області.

«У момент, коли мене оголосили переможцем конкурсу Національного антикорупційного бюро, було відновлено цю справу. І зараз за сфабрикованими, сфальсифікованим, надуманими обставинами мене будуть, як мені повідомили, у тому числі і по беззаконню, намагатися залучити зробити якісь процесуальні дії, з метою дискредитувати мене на посаді директора Національного антикорупційного бюро в Одеській області».

На жаль, Кривоніс так і не повідомив, хто саме розв’язав проти нього війну компроматів і хто так наполегливо домагався його відмови від посади. Тим більше ця історія виглядала дивною, оскільки на конкурс Кривоніс подавався з посади заступника Марушевської, а вона, як і Саакашвілі навряд чи терпіли б у себе під боком відвертого злочинця. До речі, після тієї історії Кривоніс повернувся на свою колишню посаду, де і далі продовжив успішно працювати.

У липні того ж року був оголошений новий конкурс. Але і він успішно провалився. На цей раз він не відбувся через відсутність кандидатів, які відповідають вимогам, що пред’являються.

1 листопада була зроблена, третя за рахунком спроба знайти гідного. Все йшло нормально. На конкурс спочатку заявилося 57 осіб, з яких 10 відсіяли відразу, оскільки подані ними документи не відповідали нормам закону. До етапу співбесіди після проведеного тестування на знання законодавства дійшли 29 «щасливчиків». Весь цей час і майже до оголошення рішення конкурсної комісії все було спокійно. І громадські діячі, і преса явно нікого з кандидатів не критикувала, не подавали й “наклепницькі” документи на кого-небудь із претендентів.

А от коли визначився лідер конкурсного відбору і було оголошено рішення комісії визнати перемогу Дмитра Руденка, стали відбуватися дивні, але дуже знайомі, як і у випадку з Кривоносом, події. Одне «неупереджене» ЗМІ публікує повідомлення, в якому звинувачує його у причетності до фальсифікації гучної кримінальної справи проти відомого правозахисника Дмитра Гройсмана. Тут же включається якийсь парламентарій з обуреним постом в соцмережах. Через годину резонанс підхоплюють вже не тільки одеські, але й центральні ЗМІ. При цьому, при цьому ніхто і не намагається розібратися в чому ж дійсно винен Руденко. Кандидатура переможця знову не влаштувала цього загадкового і таємничого «когось» і була дана команда «фас».

Далі шоу продовжилося під час співбесіди Руденко з членами Ради громадського контролю при НАБУ. Вже було зрозуміло, яке рішення приготували заряджені громадські діячі, після дводенної артпідготовки в ЗМІ. Звинувачували Руденко у всіх гріхах, навіть ті, хто входив у комісію і голосував за Руденко в ході конкурсного відбору. Дійшло до того, що під час голосування враховувалися «проти» навіть тих активістів, які офіційно не входять в СВК НАБУ, але дуже красномовно з елементами істерії викривали діяльність кандидата. Ясно, співбесіда перетворилося на звичайний балаган, на якому аргументи протилежної сторони ніхто слухати не бажав і не став.

Чи такий безгрішний правозахисник Дмитро Гройсман?

А, напевно, варто було б розібратися в нюансах особистості самого Дмитра Гройсмана його справи і причетності до нього Руденка. Хоча б заради справедливості.

З одного боку, сьогодні про вінницького правозахисника Гройсмана згадують у контексті його громадської діяльності: боротьбі з продажними вертухаями, які перетворили місця позбавлення волі в «тортурні»; з продажними ментами, які кришували повій і прикривали нелегальних мігрантів; СБУшників, які забезпечували канали нелегальної міграції; прокурорів; суддів… Діма дійсно багато зробив для того, щоб полегшити життя знедолених, як міг боровся з системою кримінальної держави епохи пізнього Ющенка і раннього Януковича. За таку позицію і діяльність Дмитро Гройсман заслуговує поваги. Але чи такий був безгрішний правозахисник, який став кісткою в горлі у минулого режиму?

Сьогодні на Руденка приклеїли ярлик фальсифікатора кримінальної справи за розповсюдження порнографії Гройсманом та його наругою над державними символами. На момент цих подій Дмитро Руденко обіймав посаду начальника відділу Слідчого Управління УМВС у Вінницькій області.

Для початку варто розібратися, чи була порносправа Гройсмана сфабрикована. Навіть не фахівцю в юриспруденції після перегляду фотографій і відео, які фігурують у справі Гройсмана стануть очевидними, м’яко кажучи, дивні нахили і пустощі правозахисника. Відомі й інші «відверті» фото Діми, яких він особливо не соромився і про які добре відомо близьким і захисникам Гройсмана. Очевидно, що про ніяку підробку, фотошопи тощо тут мова не йде. Значить, у міліції, якій було доручено займатися перекірливим правозахисником все ж були формальні підстави про порушення кримінальної справи. Так, немає сумнівів, що воно було замовлене, що замовник його не простий слідчий старший лейтенант Солдатів і навіть не начальник УВС області. До речі, немає жодного документу, який би доводив причетність Руденка до цього кримінального провадження. Всі матеріали, слідчі дії, постанови на обшуки та про притягнення як обвинуваченого готувалися слідчим Солдатовим. Звичайно ж, про обставини справи Руденко знав, але тільки в інтерпретації свого молодого слідчого.

Далі. Відомо, що справа Гройсмана тяглася більше 3 років, було проведено 72 судових засідання, результатом яких став виправдувальний вирок, оголошений вже після смерті правозахисника. При цьому, Діму ніхто не обмежував у пересуванні по країні, не «пресував», не намагався закрити в СІЗО, хоча як вже розібралися, формальні підстави були. Він, як і раніше займався своєю справою, викривав владу і корупційні діяння її найвищих представників. Дивно, погодьтеся. Маючи підстави – і «не закрити» неугодного. Що тут не в’яжеться. Тим більше. Чому цю справу було доручено міліції, та ще й молодому і не досвідченому слідчому? Адже, в той час, справу могли віддати в розробку, наприклад, СБУ, у яких є арсенал більш тонких методів боротьби з інакомисленням. Виходить, не сильно заважав Дмитро Гройсман владі. А тому слідчі «абияк» виконували замовлення своїх керівників і не думали серйозно боротися з вінницьким активістом.

З усього очевидно, що звинувачення Руденко у фальсифікації справи Гройсмана виглядають притягнутими за вуха. Може, ніхто б і не пов’язував його зі справою Гройсмана, якби той не згадав його у промові, яку готував на засідання суду, де він повинен був бути виправданим.

Шоу з призначенням має тривати

І ще про Діму. Мені ось дуже цікаво, що б було, якби Дмитро Гройсман не хворів, зміг пережити зміну режиму, революцію Гідності. Ким би він став у нових умовах? Сьогодні б йому простили й не згадували ті знамениті фотографії при призначенні на яку-небудь посаду? Дуже схоже, що його нинішні захисники і адвокати першими згадали його «цікаві» нахили.

А що стосується чергового витка підбору кандидатів на посаду керівника територіального управління НАБУ, то шоу, незмінно, буде продовжуватися до тих пір, поки «таємничому комусь» не вдасться протягнути свою людину. В будь-якому іншому випадку, навіть на самого кристального кандидата чекає доля Кривоноса і Руденка. А компрометувати будь-яку людину в нас громадські діячі та ЗМІ вміють непогано. Так що чекаємо продовження.