Мистецтво втрачати друзів
Зима 2014-го. Незважаючи на жахливі події, ми отримуємо блискучі стартові умови. Величезне співчуття у цивілізованому світі. Різке зростання нашої впізнаваності. Захват найпросунутіших демократій. Потенційну допомогу в будь-якому вигляді. Щиру повагу тих, хто побачив тут небувалий приклад громадянської мужності.
New-Україна за лічені місяці стала повноцінним хедлайнером нових глобальних очікувань.
Наші зовнішні друзі хвацько сіли поруч із нами за столи переговорів, щоб обговорювати практику. Які інвестиції нам потрібні? Які галузі зробити локомотивами реформ? Нове місце України в глобальній системі? Спільні програми реформ?
Партнери щиро сподівалися, що трансформація необоротна, і в підсумку… Суспільство отримає шанс активніше впливати на правила життя. Відбудеться фундаментальне оновлення еліти та управлінських принципів. З’явиться соціальна справедливість, коли чиновник – синонім сервісу, а не корупції. Зрозуміло, інертні західні суспільства довго не хотіли відмовлятися від сировинного бізнесу з росіянами і важко виходили на санкції. Але вийшли.
І що ми? Чого ми домоглися до літа 2018 року? Подивіться навкруги. Почитайте західні медіа. Послухайте неймовірне розчарування в голосах тих, хто ще вчора був щиро впевнений у нашому успіху.
За ці роки ми показали приклад ідеального самознищення.
Сьогодні ми, на превеликий жаль, синонім провального і брехливого. У світі відкрито говорять про нашу корупцію. А ми навіть не соромимося цього. Відверто придумуємо зухвалі злодійські формати й ніби говоримо: «Не заважайте нам жерти, це наше суверенне право!»
У нас міністрами працюють відверті клоуни. Чого вартий Омелян із його 50 аеропортами в злиденній країні, що висить на кредитах. Юнак не знає, що таке адекватність? Зрозуміло, ні. А тому з ним ніхто серйозно і не розмовляє на зовнішніх майданчиках.
Перегляньте списки офіційних зустрічей Гройсмана. Або будь-якого іншого топа. Суцільні «лижні інструктори». Друзі нібито відійшли в бік. Іноді, звичайно, допомагають, але намагаються зайвий раз промовчати. І стомлено чекають, коли, нарешті, піде ця дивна управлінська група, яка принизила і нас, і їх…
Є цілком конкретні ознаки нашої глибокої хвороби. Кількість зовнішніх інвестицій, індекс корумпованості та масштабна еміграція. Не сумніваюся, що внутрішньому лоху можна продовжувати розповідати «про небувалі успіхи України та про те, що європейці ходять у мокрих штанях від любові до нас».
Як «віджати» митницюАле достатньо просто виїхати за кордон, щоб відчути всю гаму розчарування нами.
Ба більше: нас відверто починають соромитися… Хто ж ми такі, щоб так швидко пройти шлях від надії до сильного розчарування? І не треба мені втирати про «російську пропаганду». Бо у відповідь запитаю: «То чому немає ефективної контрпропаганди і чому розчарування найсильніше проявляється у тих наших друзів, хто і зараз вирізняється підвищеною антиросійськістю?»
Михайло Подоляк, політтехнолог