Роздмухування зради та фейк у мережі
Уранці в соціальних мережах почали розганяти італійський фільм про розстріл Майдану 20 лютого 2014 року. Побіжний аналіз цього фільму наштовхує на думку, що перед нами черговий навколоросійський фейк.
Почнемо з того, що в українському сегменті Facebook відео фільму з’явилося на сторінці відомого бізнесмена Василя Хмельницького. Там було написано, що фільм перекладено російською на його прохання. Режисером вказано італійського Gian Micalessin, який виклав фільм на своїй сторінці 16 листопада. Окремо варто відзначити, що фільм показали у прямому ефірі в політичній передачі на одному з центральних каналів Італії.
Я відразу ж поставив собі запитання щодо того, навіщо це Хмельницькому, який має досить аполітичну позицію і намагається уникати скандалів. Тому швиденько набрав знайомого колегу, який працює у фонді Хмельницького, щоб довідатися, чи мають вони стосунок до цієї сторінці. Як і передбачалося, жодного стосунку до фейкової сторінки Василь Хмельницький не має, він узагалі сторінок на Facebook ніколи не створював. Відповідну заяву поширила прес-служба фонду Хмельницького. А через кілька годин фейковий аккаунт було ліквідовано адміністрацією Facebook.
Однак російські зливні бачки на кшталт Elise вже почали розганяти фейк мережею, а екзальтовані користувачі одразу ж почали його підхоплювати. Роздмухування зради почалося.
Ким же є Gian Micalessin? На сторінці у Вікіпедії вказано, що це військовий журналіст, народився 1960 року, живе в Трієсті. У 80-ті роки минулого століття мав радикальні праві позиції. У молодості був членом Молодіжного фронту, який в Італії відносили до неофашистських організацій. Ця організація була частиною руху «Нових правих», популярного в 70-80-ті в Італії, що входив у політичну партію Італійський соціальний рух – Національні праві. Загалом, Gian Micalessin типовий представник «свинцевих сімдесятих», які в Італії характеризувалися зростанням активності правих і лівих екстремістів. Навіть побіжний аналіз біографії цього італійського журналіста наштовхує на думку, що це просто ідеальний кандидат для російських спецслужб. Адже, як ми знаємо, радикальні праві — це саме та вдячна аудиторія в Європі, яка обожнює Путіна й активно працює зі спецслужбами Росії. Докладніше цю тему на «Хвилі» розбирали буквально кілька днів тому. Окремо варто відзначити, що Gian Micalessin за час своєї кар’єри військового журналіста працював у Афганістані ще за часів радянської окупації, в Іраку, Югославії, Алжирі, Руанді під час геноциду тутсі в 1994 році, в Заїрі, а також у Чечні. Зараз він редактор журналу il Giornale. Загалом, ми бачимо, людина він однозначно непроста, з великими зв’язками в силових структурах різних країн. Включно з Росією. А ще важливо знати, що в Італії особливі відносини з Росією. І найбільше такі особливі відносини демонструють ті регіони Італії, де при владі перебувають праві. Наприклад, 29 червня про підтримку анексії Криму заявила регіональна рада регіону Лігурія, а 6 липня те саме зробила регіональна рада Ломбардії. І в тому, і в іншому випадку ініціатива голосування зазначених питань належала євроскептичній правій партії «Ліга Півночі», яка відома своїми сепаратистськими і правими поглядами.
Тепер розберемо 18-хвилинний фільм про розстріл Майдану 20 лютого, який він презентував 16 листопада.
У цьому фільмі немає нічого такого, чого ми не бачили в українській пресі за останні 3,5 року. Немає нічого нового, крім одного — італієць зняв на відео свідчення кількох громадян Грузії, які стверджують, що вони були тими снайперами, які розстрілювали солдатів «Беркуту» і майданівців. Ці «снайпери» стверджують, що входили в команду Саакашвілі, їх доставили до Києва в січні 2014 року. За їхніми словами, їх курирував Сергій Пашинський (який нині депутат Верховної Ради від «Народного фронту»). Ці грузинські громадяни стверджують, що нічого не розуміли, а потім їм дали наказ розстрілювати людей на Майдані, а коли це зробили, вони здали зброю Пашинському і покинули Україну. А через три роки у них прокинулася совість, і вони напередодні четвертої річниці Майдану вирішили розповісти всьому світові правду. Для цього їм довелося виїхати орієнтовно в Македонію, де Gian Micalessin узяв і записав їхнє зізнання. При цьому ці «грузинські снайпери», які зізналися в тому, що вбили близько 100 осіб 20 лютого на Майдані, заявили, що їхн совість чиста і їх не будуть переслідувати на Батьківщині, тобто в Грузії, «бо вони солдати». Ця теза смішить найбільше, враховуючи, що зараз у Грузії особливо трепетне ставлення до Міхеїла Саакашвілі. Тому було б дивно, якби грузинська прокуратура не вчепилася за цей фактаж, щоб створити Саакашвілі додаткові проблеми. В чому, в чому, а в знищенні 100 осіб на Майдані вона Саакашвілі ще не звинувачувала. Тому з боку цих «совісних снайперів» було б украй наївно сподіватися на те, що їх не будуть переслідувати у Грузії. А також в інших країнах Європи та всього світу. Адже вбивство кількох десятків людей є серйозним злочином, що не можуть виправдати навіть щиросерде визнання і каяття у скоєному. Очевидно, що після всього вищесказаного «грузинські снайпери» можуть сховатися у відносно невеликому переліку країн, зокрема в Росії, яка переховує злочинців. Звідси випливає висновок: чи буде людина, причетна до розстрілу Майдану, робити самовикривальні заяви з перспективою опинитися на десятки років за ґратами або все життя провести в роз’їздах, ховаючись від «Інтерполу». Ні, звичайно, не буде. Але нам намагаються повісити локшину, що совість прокинулася одразу в трьох професійних убивць.
Іще один факт, що кидається в очі, полягає в тому, що італійський журналіст точно не знайомий із горезвісними стандартами BBC. Тому в фільмі не прозвучали коментарі Пашинського, Саакашвілі та інших українських політиків, згадуваних у фільмі негативних конотаціях. Це, знову-таки, характерний стиль пропагандистів і маніпуляторів.
Тепер розглянемо контекст появи цього фільму. Завтра у нас четверта річниця Майдану, в Києві Міхеїл Саакашвілі намагається підняти протести, а українські правоохоронні органи напередодні висилають із країни кількох соратників лідера «Руху нових сил». Тимчасом в Італії з’являється сюжет, який б’є по Міхеїлу Саакашвілі, Сергію Пашинському та «Народного фронту», президенту Петру Порошенку (який, виходить, прийшов до влади в Україні в результаті злочинних дій Пашинського та Саакашвілі). За особисто мого скептичного ставлення і до Пашинського, і до Саакашвілі, і до Порошенка, дивує, що під ударом керівна коаліція, що зчепилася з Саакашвілі. Кому вигідно? Ну, самі подумайте, хто залишається осторонь у чистому і в білому.
Резюме: Якщо щось виглядає як фейк, зроблено за методиками фейку і поширюється через фейкові канали комунікації, то це і є фейк. Однак основна проблема полягає в тому, що такі фейки знаходять свою вдячну аудиторію, бо через 3,5 року українська влада зробила дуже мало, щоб поставити крапку в справі розслідування трагедії на Майдані. І поки будуть залишатися неясності, з’являтиметься все нові фейки. І буде дуже прикро, якщо українська правоохоронні органи не звернуться до колег з Італії, щоб перевірити інформацію Gian Micalessin і його «грузинських снайперів». Як мінімум це був би хороший привід для того, щоб показати, як створюються і поширюються фейки з використанням європейських медіа.
Юрій Романенко, Український Інститут Майбутнього