Наступний крок Саакашвілі

Феєричний прорив Михайла Саакашвілі через кордон болюче вдарив по репутації Банкової і, особливо, по Петру Порошенко. Наслідки, безумовно, будуть тепер для обох, але куди важливіше, які наслідки чекають на всю країну.

Постфактум аналізувати причини, що спонукали президента позбавити громадянства Саакашвілі, особливого сенсу вже не має. Експертне середовище, за винятком колоритних персонажів на кшталт Тараса Березовця або Павла Нусса, однозначно зазначило, що Порошенко припустився помилки. Він позбавив громадянства не просто людину, яка не може навіть балотуватися в парламент України (не кажучи вже про президентське крісло), але партія Саакашвілі за всіма раніше проведеним соціологічними вимірами не потрапляла в Раду. Так, Саакашвілі – любитель переходити на особистості. Для нього це норма. Але саме така поведінка не продається в Україні виборцям, про що і говорили соціологічні опитування. Вірніше, не продавалася раніше.

Однак, припустившись однієї репутаційної помилки з дуже спірним позбавленням громадянства Саакашвілі, українська влада 10 вересня все максимально ускладнила, довівши ситуацію до максимального абсурду. Замість того, щоб впустити Саакашвілі за чинним законом і забалакати справу в суді, знизивши градус інформаційної напруги, Банкова влаштувала квест-епопею, за результатами якої Саакашвілі потрапив в Україну майже в такий спосіб, як Ленін в 1917-му в Петроград. Символічно, що між двома подіями минуло 100 років. А наслідки для України можуть виявитися такими ж фатальними.

Передмайданна атмосфера

Президентство Порошенка ідеальним точно назвати не можна. Це президентство не можна назвати навіть задовільним « натрій очку». Все, від кадрової політики до галузевого реформування, йде ні до біса. По суті, немає жодної сфери, в якій можна було б відзначити якісь успіхи команди Порошенка. Навіть отримання безвіза – це аванс-подарунок зовнішніх гравців, але точно не заслуга українського керівництва.

Але саме зовнішні чинники – уповільнена війна на Сході і вимушене геополітичне заступництво Заходу над Україною, дозволяють Порошенку поводити себе саме так, як він і поводить. Крім того, Петро Олексійович – блискучий майстер в плані руйнування чужих репутацій. Яценюк, Садовий, тепер Гройсман… І навіть там, де розбити опонента з кондачка було складно, як з Юлією Тимошенко, Банкова могла регулювати рівень її громадської активності, а значить, і динаміку зростання рейтингу.

Все це дозволяло Порошенку дивитися з дуже обережним оптимізмом в 2019 рік. Про що він, до речі, досить прозоро заявив в четвер під час свого щорічного послання до Верховної Ради. «Скорочення президентських повноважень не буде, і на другий термін йду я». Не дослівно, але суть вірна. Хоча, електоральний розрив від тієї ж Юлії Тимошенко становив кілька відсотків, що за рахунок адмінресурсу цілком можна було нівелювати. Більш того, в самому оточенні Порошенка активно обговорювався останній місяць «ідеальний кандидат» на другий термін. Розглядалися кандидатури Ляшка, Рабиновича і Бойка. Як знімати Юлю, ще придумано не було, але загальний стратегічний напрям думки працював саме в цьому векторі.

І ось трапляється на кордоні «оказія Саакашвілі». Як стався прорив – всі бачили і знають. Але цікавий в цьому випадку навіть не так процес, як фон. А він – виключно майданний, зразка 2013 року. В точності. З одного боку – розлючений натовп, який дратує цілком предметна несправедливість. Тільки в тринадцятому це було побиття людей на площі, а в сімнадцятому – безапеляційне позбавлення громадянства з подальшою перешкодою можливості довести свою правоту. «Слава Україні», синьо-жовті прапори – це все теж в натовпі.

А навпроти натовпу – шеренга силовиків. Останні, до речі, при зовсім невеликому напорі натовпу навіть не пручалися. Позначається пам’ять про злив «Беркута», рядових бійців якого за підсумком другого Майдану зробили крайніми. На це особливо потрібно звернути увагу Петру Олексійовичу. Силовики, за винятком особливо щільних генералів, рвати філейні частини за владу більше не будуть. Відповідати ж потім, в разі зміни влади, знову їм. Тому менше зло – бути зараз звільненим, ніж завтра сісти за ґрати.

Майбутні комбінації

Головне, що зараз зробив Саакшвілі своїм проривом через кордон – він репутаційно десакралізував силову непорушність Порошенка. Так, прорив був не в тому місці, де спочатку зібралася масовка від Банкової у вигляді підрозділів Нацгвардії, прикордонників і тітушек. Але ж і масовка Саакашвілі також в точці прориву не була в повному зборі. А це значить, що в непідготовленому місці силова вертикаль Банкової вже не працює.

Друге важливе досягнення Саакашвілі – він позначив навколо себе пул «справжньої» прозахідної опозиції. Тимошенко, Гриценко, Садовий, Наливайченко і «єврооптимісти» – саме така конфігурація буде протистояти Порошенку на найближчих виборах. З огляду на те, що президент за три з половиною роки так і не зробив жодного жесту-спроби хоч якось налагодити діалог з виборцем південного сходу, бійка тепер буде йти виключно за майданний електорат. Але у майданної опозиції тепер є символ боротьби – несправедливо скривджений Саакашвілі, і сенс боротьби – перезавантаження влади через проведення дострокових парламентських виборів. А Порошенко тепер виступає з тими ж гаслами, що і Янукович в 2013 – «хлопці, не качайте човен української державності».

Парадоксально, але навіть з таким фоново-ідейним запасом і революційною обстановкою, опозиція Порошенку цілком собі може своєю пасивністю і незграбністю забалакати весь цей процес і спустити його на гальмах. Але тут на допомогу Тимошенко і Саакашвілі обов’язково прийде безпрецедентно мудре оточення Порошенка, яке з набору найгірших рішень придумає нове, яке буде ще гірше за всі інші. Уже зараз влада анонсувала порушення кримінальної справи проти Саакашвілі через незаконний перетин кордону. Для довідки, це суто адміністративне порушення. Але генпрокурор Луценко вже заявив про максимальну міру покарання у «два роки».

Якщо Саакашвілі зараз спробують закрити – це буде варіант з Тимошенко в Качанівській колонії. Один в один. Якщо Саакашвілі вивезуть за межі України – це буде роздмухування скандалу до міжнародного рівня. Навіть грузини просять Київ не передавати його їм. Так, розшукують. Але це така рольова гра. Робити «в’язня сумління» в Тбілісі з Саакашвілі точно не хочуть. А ось Порошенко може на це піти. Чим зажене себе в ще більш безвихідну ситуацію.

P.S. Найбільше, за що повинен Петро Олексійович зараз переживати – це за особисту безпеку свого колишнього кореша Михайла Ніколозовича. Якщо з Саакашвілі що-небудь станеться погане, повісити це на Путіна буде дуже складно. Антон Геращенко, звичайно ж, «руку Кремля» в такому разі знайде за 15 хвилин, але тут питання, як в цьому переконати майданний електорат, який зараз стрімко перетікає до Юлії Тимошенко.

Ігор Лесев, блогер