Прискорення адміністративного колапсу: влада визнала помилки ліквідації ОАСК але чи вдасться їх виправити?
Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України
Народні депутати згадали про одну із засад судочинства — розумність строків провадження — і вирішили розподілити між усіма адмінсудами справи, що залишилися у спадок від Окружного адміністративного суду м. Києва, ліквідованого ще у 2022 році.
Теорія і практика
23 травня цього року Верховна Рада ухвалила на основу проект Закону від 10.11.2023 №10244 «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ.
Нагадаємо, Закон про ліквідацію ОАСК, який набрав чинності 15 грудня 2022 року, передбачав передачу матеріалів усіх наявних тоді 304 тисяч справ до Київського окружного адміністративного суду протягом… десяти днів!
За новими правилами адміністративні справи, підсудні суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на Київ, мали також розглядатися Київським окружним адміністративним судом. Поки не буде утворено новий Київський міський окружний адміністративний суд.
Реальність виявилася жорстокою: протягом перших трьох місяців суди (ОАСК і КОАС) встигли опрацювати лише 8,8 тис. справ, тобто, менше менш як три відсотки. Проблема виявилася банальною — це обмежені можливості канцелярій. Приймаюча сторона була здатна опрацьовувати лише по 100 - 150 справ на день. Тоді з урахуванням таких темпів ми порахували, що увесь процес «реформування» може затягнутися до 2031 року.
Крім іншого, суддівський штат Київського окружного адміністративного суду збільшений не був, а новий суд, хоча і був утворений наразі так і не запрацював.
Тож політична доцільність перемогла здоровий глузд. Правовий та судовий вакуум призвів до триваючого порушення права на судовий захист.
Хронічні реформи
Згідно проекту №10244, передачу справ на розгляд інших окружних адміністративних судів планується здійснювати шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ. Порядок повинна буде додатково визначити Державна судова адміністрація України.
З урахуванням набутого досвіду і вражень від реалізації попередніх реформ у судовій системі, можна сміливо припускати, що значна частина справ (зокрема тих, що не були розподілені суддям КОАС) і далі висітимуть у невизначеному стані. Адже після ухвалення закону вони будуть заморожені в очікуванні врегулювання судовою адміністрацією порядку, а також створення, апробації та запуску технічної частини авторозподілу.
Що це за справи? Це скарги киян, які намагаються судитися з владою. Оскільки за правилами загальної підсудності адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, вирішуються за вибором позивача за місцем реєстрації (проживання, знаходження) останнього або за місцезнаходженням відповідача.
Одразу після ухвалення Закону про ліквідацію ОАСК ми попереджали про наступаючий адміністративний колапс у столиці. Тоді прогнози виявилися слушними.
Новий закон (у разі його реалізації на базі запропонованого проекту) має шанси покращити ситуацію. Так само як і поглибити проблему. Адже він фактично збільшує кількість суддів, що розглядатимуть київські справи.
Втім, наскільки киянам буде зручно їздити відстоювати свої права, наприклад до Закарпатського ОАС, або наскільки безпечно буде відвідувати Харків чи Одесу? Чи не відпаде взагалі в такому разі бажання судитися, - можливо це питання також бралося до уваги авторами нової реформи.
Іншим невирішеним аспектом залишається «пропускна здатність» канцелярій. Адже справи, які передали, але не встигли розподілити суддям, доведеться запускати на нове коло передачі матеріалів. Вони знову блукатимуть між судами. Тобто в цій категорії справ замість прискорення ми отримуємо зворотній ефект. Чи будуть у цьому питанні зловживання — невідомо.
Сподіватися на Страсбург також марно. Хоча у цій ситуації можна не чекати вичерпання усіх можливостей судового захисту на національному рівні, з урахуванням того що звичайними строками розгляду справ Європейським судом з прав людини є 8 – 10 років.
І така ситуація невизначеності об’єктивно вигідна для влади. Адже громадяни не мають перспективи відновлення справедливості.