Катерина Одарченко: земля в обмін на кредити МВФ

Під час проведення позачергового засідання Верховної Ради України 30 березня народні депутати підтримали законопроект №2178-10 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення». «За» проголосувало 259 народних депутатів, закон ухвалено в цілому, після підписання главою держави він набуде чинності. З фракції партії «Слуга народу» закон підтримали 206 депутатів, "Європейської солідарності" – 23 депутати, «Голосу» – 13, депутатської групи «Довіра» – 12, а також і п’ять позафракційних депутатів.

Момент для голосування був вибраний невипадково – в країні жорсткий карантин через поширення коронавірусу, громадський транспорт і залізничне сполучення під цим приводом заблоковані. Запровадження земельного ринку відповідно до результатів найсвіжіших соціологічних опитувань підтримують близько 15%, при цьому 70% громадян проти земельного ринку. Отже, легітимність прийнятого закону є вкрай низькою. Голосування за цей вкрай важливий і значущий закон відбувалося під час позачергового засідання, вночі, з порушенням регламенту, фактично вже в умовах економічної кризи.

Згідно з календарним планом платежів НБУ за зовнішньою заборгованістю перед нерезидентами в іноземній валюті, у цьому році пікові виплати передбачені в першому кварталі – 5,41 та в третьому – 5,23 млрд млрд доларів.

Станом на кінець лютого цього року золотовалютні резерви становили близько 27 млрд доларів, але якщо врахувати, що впродовж березня Національний банк використав для підтримки курсу національної валюти на міжбанківському ринку понад 1 млрд доларів, резерви поступово зменшуються. Не варто забувати й те, недонадходження доходів загального фонду державного бюджету за січень-листопад 2019 року становили 51 млрд грн.

Від грудня минулого року в Україні вже третій міністр фінансів – 30 березня парламент затвердив на цій посаді Сергія Марченка. Це свідчить про вкрай непросту ситуацію з державними фінансами, яку поглиблює епідемія коронавірусу. Але чи може бути єдиною панацеєю в складних фінансових умовах зовнішні запозичення? Тим паче, що це не подарунки, а позикові кошти, які доведеться повертати з відсотками? Чи варто заради цього поступатися або торгувати національними економічними інтересами? Це концептуальне питання і влада показала, що готова йти на будь-які умови кредиторів, оскільки інших ресурсів для утримання економіки на плаву просто немає.

Закон передбачає, що з липня 2021 року землю зможуть купити тільки фізичні особи, і лише до 100 га в одні руки. Проте у фермерів і землеробів немає достатніх коштів на придбання землі зараз, навряд чи вони з’являться в майбутньому, в умовах економічної кризи. Сподіватися на кредитні програми для фермерів не варто. Якщо банки надаватимуть кредити, то лише під заставу землі і на таких умовах, що доведеться вирішувати що важливіше – земля чи кредити. З 1 січня 2024 року можна буде скуповувати землю до 10 тисяч гектарів. До 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок, виділених в натурі власникам земельних паїв, не може бути меншою від їх нормативно-грошової оцінки. Це означає, що індикаторна вартість сільськогосподарської землі значною мірою залежатиме від того, хто і як проводитиме нормативно-грошову оцінку.

Одним із ключових гравців ринку стануть банки – закон дає їм право набувати права власності на земельні ділянки в порядку стягнення на них, як на предмет застави. Отже, беручи кредит під заставу землі, фермеру необхідно буде добре порахувати, чи не втратить він її назавжди. Банки стануть повноправним учасником ринку, вони зможуть концентрувати землі та перепродавати їх.

Я багато пишу про необхідність політики економічного протекціонізму і захисту інтересів національних виробників як в промисловості, так і в аграрному секторі. Для українських землеробів земля є основним засобом виробництва, тому прийняття закону про запровадження ринку землі призведе до значного перерозподілу основних виробничих фондів українських аграріїв на користь великих транснаціональних агрокорпорацій. Українські фермери не мають необхідних фінансових ресурсів для того, щоб конкурувати з міжнародними корпораціями, або їхніми представниками, які формально матимуть українську реєстрацію, на відкритому ринку землі. .Власність на виробничі засоби, або можливість доступу до них – це пріоритет українських національних інтересів в економіці над інтересами лобістів інших країн чи внутрішніх великих гравців.

Українській економіці необхідно розвивати середнє фермерство, а не надавати багатомільйонні дотації з державного бюджету на одне підприємство Юрія Косюка. Розвиток фермерства – це пріоритет для створення нових робочих місць в регіонах. Продаж української необробленої сировини та розпродаж землі – це просте рішення, результатом якого буде скорочення виробництва, збільшення кількості безробітних і необхідність нових зовнішніх запозичень.

Натомість в Україні необхідно розробити і ухвалити ефективний інвестиційний кодекс, який надасть можливості для заробітку іноземним інвестором, але заборонить виводити кошти з України за безцінь й при цьому не сплачувати податків. Держава має стимулювати залучення інвестиції в науковий потенціал для розвитку наукомістких виробництв. За умов сильної, конкурентоспроможної економіки механізми зовнішнього кредитування й навіть наявність зовнішнього боргу не становлять загрози для економіки. У Великобританії величезний зовнішній борг – понад 300% до ВВП, незважаючи на це країна успішно розвивається й зараз навіть вступила в новий етап чергових торгівельних міждержавних союзів.

Борги бувають різними й використання цих коштів різне, умови й відсотки також різні. Думаю, ми всі прекрасно бачимо й розуміємо, що для України вони не найкращі. Україна підписує нові програми з МВФ для сплати попередніх боргів, фактично перекредитовується для того щоб не оголошувати дефолт за своїми зовнішніми зобов’язаннями та для латання величезних бюджетних дірок.

При цьому Україна бере на себе зобов’язання проводити невчасні рішення, поспішні, непродумані –одне з яких – запровадження ринку землі. Навіть на своєму позачерговому засіданні в умовах карантину коронавірусу парламент розглядає це питання. Ви ж знаєте, шановні читачі, що умови меморандумів з МВФ завжди секретні. Ви не можете почитати цей договір, лише публічні звіти та рекомендації на сайті. Відтак зовнішні запозичення беруть, але якщо влада непрофесійна й не може використати їх для розвитку, ці кошти проїдаються і лягають фінансовим тягарем на майбутній розвиток країни.

Україна не має стратегії економічного розвитку –хіба так має бути? Замість стратегі – продаж ресурсів, землі і державних активів. Цей шлях не новий, класичним прикладом неуспішної співпраці з МВФ є Монголія. Хто цікавиться цим питанням, почитайте з відкритих джерел про результати реалізації програм МВФ в Монголії. Також дуже повчальним є досвід проведення за настановами МВФ земельної реформи в Аргентині – результатом стало тотальне зубожіння сільського населення, його переїзд до міських фавел і трущоб, поширення важких захворювань у селах від масового використання пестицидів та криваві сутички аргентинців з латифундистами.

Проводити зараз, у період кризи, недовіри, зневіри, спалаху епідемії коронавірусу, в мовах тотальної некомпетентної влади такі рішення – це просто свавілля. Це нахабний продаж основного активу країни за безцінь. Відсутність плану розвитку українського села при цьому звісно призведе й до соціальної кризи в регіонах. Звідки тоді брати кошти на ФАПИ, лікарні, школи і культурні центри? З одноразового продажу по середній ціні у 1000 доларів США за гектар? Це просто смішно і злочинно.

Я не виключаю, що в перший період варто дозволити продаж землі, АЛЕ лише після запуску розвитку інфраструктури, розвитку середнього фермерства, кредитування сімейних агропідприємств, стимулювання експорту і переробки аграрної продукції. Що ж, після прийняття закону Україна може повторити досвід приватизації промислових підприємств, в результаті якої країна стала виробником і експортером сировини і необроблених напівфабрикатів.

Невігластво з боку влади, та прості рішення з боку бідь-яких зовнішніх партнерів призводить до бідності та втрати економічного і політичного суверенітету. Чи таке майбутнє нам потрібно? Чи ми таки здатні на українське економічне диво?

Одарченко Катерина - політтехнолог, президент Institute for democracy and development "PolitA"