За які права українці готові битися

Раніше ми часто читали дослідження на тему цінностей громадян України, наших життєвих орієнтирів і мотивацій. Від яких, звичайно, виникає і сприйняття проблем, і мотивація голосувати.

Фундаментальні цінності

У різних країнах люди віддають перевагу різним життєвим цінностям і тим правам, які закріплюють їх і надають людині можливість їхньої реалізації. Так, для жителів Великобританії, Швеції, Німеччини, Фінляндії і Польщі основним пріоритетом буде задоволеність життям, здоров’я видається головною цінністю громадянам Росії, Норвегії, Ісландії, Франції та Австрії. Для українців і албанців, згідно з результатами міжнародного дослідження, головною цінністю є дохід.

За великої кількості різних соціологічних опитувань, інтерв’ю та інших досліджень, не можна сказати, що проблематика прав людини, їхнього розуміння українцями, бажання та здатності їх захищати є широко представленою. Хоча такі соціологічні дослідження і зустрічаються, їх не можна назвати систематичними і глибокими. На відміну, наприклад, від електоральних рейтингів. Хоча мені здається, що вони мають значно більше значення для корекції поточної політики, ніж опитування виборчих симпатій.

Дані мізерних опитувань про важливість конституційних прав, на мою думку, свідчать не лише про розуміння об’єктивної значимості тих чи інших своїх, пряму залежність якості життя від гарантованості цих прав, а й про те, якою мірою гарантованість того чи іншого права є проблемною, наскільки формальне проголошення його непорушності відрізняється від реальної ситуації його дотримання в суспільстві.

Подивімося на Україну

З усіх конституційних прав людини, закріплених у Конституції України, основне значення має право на життя (77,7% опитаних). На жаль, не можу назвати такий результат позитивним. Він говорить про те, що тією чи іншою мірою українські громадяни сумніваються у гарантованості цього основного їхнього права, про високу ймовірність настання загроз цьому праву. Чого тільки варта війна на Сході, кількість жертв злочинів, автопригод, та й просто раптових смертей через швидку допомогу, що вчасно не приїхала.

На другому місці право на соціальне забезпечення (63,2%). За всіх численних недоліків радянської системи, ціною якості життя майбутніх поколінь (нашого з вами), вона створила у людей ілюзію забезпеченої старості, турботи держави про всіх немічних її громадян (людей похилого віку, інвалідів, хворих та ін.). Хоча ніхто і не міг претендувати на щось більше, але кожному був доступний мінімальний пайок.

Роки проведення реформ не додали українцям впевненості в забезпеченій старості. Радше навпаки.

Зараз більшість людей похилого віку змушені піклуватися про своє просто фізичне виживання, а не про гідний рівень життя. Причому перспектив поліпшення ситуації для більшості – не лише людей похилого віку, а й працездатних українців – не видно. Очікування багатьох зворотні: «треба чекати тільки погіршення». Згідно з соцопитуванням USAID «Трансформація фінансового сектора», лише у 24% українців є заощадження на пенсію. 57% опитаних зазначають, що не готові відкладати гроші на пенсію. При цьому 68% респондентів зазначили, що вони не будуть отримувати достатні пенсії для забезпечення гідного рівня життя. Цим і пояснюється настільки високе місце права на соціальне забезпечення у ієрархії конституційних прав людини.

Третє місце з 58,3% належить праву на житло. В Україні зараз будують багато, проблем придбати житло як таких немає. Але за однієї, найбільш істотної умови: якщо у тебе є відповідні гроші. Статистика ж сумна: для того щоб купити лише однокімнатну квартиру, сім’ї доведеться збирати від 6 до 23 років. При цьому рівень зарплати має бути вищим від середнього. До того ж сьогодні 12% українців вважають, що вони не мають достатньо грошей на їжу. Зрозуміло, що в таких умовах про придбання житла йтися не може. Треба зазначити, що і держава не робить якихось серйозних системних заходів для того, аби справді гарантувати дотримання конституційного права українців на житло.

На четвертому місці за важливістю для українців – право на освіту (57,2%). Показово, що новітніх соціологічних досліджень, присвячених якості української освіти, взагалі немає. За нерепрезентативними даними опитування під час телепередачі, задоволені рівнем освіти в школах України лише 30% глядачів.

Більшість українців розуміють важливість освіти для побудови успішної кар’єри і досягнення високого рівня якості життя. Звертає на себе увагу, що, незважаючи на широку представленість проблематики освіти в українському суспільно-політичному дискурсі, її соціологічні дослідження (за відомими нам даними) проводилися востаннє лише в 2011 році.

Хоч як дивно, але право на справедливий суд, за великої кількості інформаційних приводів із цієї теми, лише на п’ятому місці.

До найважливіших прав людини його відносять лише 56% опитаних. Як я думаю, це говорить як про певну успішність судової реформи та реформи правоохоронних органів, так і про те, що сферу суду і всього, пов’язаного з нею, більшість українців не вважають тим, що безпосередньо зачіпає їхні інтереси.

Думаю, необхідно відзначити і такий двозначний, в плані інтерпретації, факт, що 58% опитаних українців ніколи не пробували захищати свої права. Чому це відбувається: чи то через відсутність серйозного їхнього порушення, чи то через невіру в наявність реальних можливостей захистити свої права – незрозуміло.

На завершення, певною мірою повторюючись, підкреслю: приступаючи до конституційної реформи, вироблення нового суспільного договору або загалом працюючи в законодавчому процесі, українським політикам і нашому громадянському суспільству було б дуже корисно ознайомитися з результатами соціологічних досліджень з усіх пов’язаних із цим питань.

Зараз же таких досліджень просто немає, як і відповідних серйозних аналітичних і прогностичних досліджень.

Іще хочеться висловити таке припущення: для України нині важливо не законодавче закріплення тих або інших прав людини, а побудова реальної системи гарантій їхнього дотримання з боку всіх суб’єктів: влади, бізнесу, суспільства, інших людей. Причому такої системи, яка включала б не лише нормативні положення, що розвивають ту чи іншу конституційну норму, а й конкретні організаційні, розпорядчі заходи, передбачала б на забезпечення таких гарантій необхідний обсяг коштів. Причому вся ця система, а також положення, що лежать в її основі, повинна бути не просто створеною, а й відомою кожному громадянину нашої країни.

Катерина Одарченко, засновник SIC Group Ukraine, політтехнолог, спеціально для «Політеки»