Лицар без страху, але не без докору. Навіщо нардеп Ігор Луценко зайнявся цькуванням ченців

Колишній активіст і журналіст, а нині нардеп від «Батьківщини», Ігор Луценко замелькав у ЗМІ, коментуючи ситуацію, що склалася навколо Десятинного монастиря, пише From-ua.

Нагадаємо, що в ніч на четвер будівлю намагалися підпалити. Поліція затримала двох зловмисників із пляшками із запальною сумішшю і каністрами з бензином. Суд обрав запобіжний захід – два місяці утримання під вартою. І не виключено, що за підсумками розгляду справи їх чекає реальний тюремний термін – до 3 років позбавлення волі.

Цей факт раптово обурив народного депутата. Принаймні, саме таке враження складається з його сторінки у Facebook.

Ігор Луценко активно просуває ідею, що це був не підпал, а «мистецько-політична акція», а будівлю монастиря потрібно негайно знести. Причина – монастир «Московського патріархату», а поруч музей історії і фундамент Десятинної церкви. Крім того, один із паліїв – учасник АТО.

Власне, хлопців, не знайшли себе в мирному житті, справді шкода і, враховуючи їх минуле, суд міг би обійтися і м’якше. Тим більше, що про це просили і представники церковної громади. Але, читаючи пости Ігоря Луценка, не покидає відчуття, що тут щось не так.

Чому саме Ігор Луценко коментує дану тему? І чому саме Десятинний монастир потрапив в центр його уваги? Луценко давно вже не столичний активіст, а політик державного рівня і, здавалося б, повинен займатися державними проблемами, а не воювати з ченцями за десяток квадратних метрів столичної землі.

Відповісти на ці питання відразу не так то й просто. Для цього доведеться пригадати, хто такий Ігор Луценко.

На початку славних справ

Ігор Луценко добре відомий киянам. Свою кар’єру він починав саме в столиці з боротьби з незаконними забудовами. Як на зло, всі забудови, проти яких боровся Ігор, благополучно забудувалися. Тим не менш, свій капітал – як мінімум політичний, він на них заробив.

Реноме активного борця за справедливість і сімейні зв’язки (його вітчим Володимир Стельмах) швидко зробили майбутнього нардепа своїм у столичній політтусовки. Ігоря Луценка помітили. І запропонували почесну посаду головного редактора «Економічної правди» – видання, що є частиною «Української правди», флагмана вітчизняної журналістики.

Правда, тут багатообіцяюча кар’єра могла закінчитися. На подив колег, політичні якості активіста виявилися значно вище, ніж його моральні якості.

У журналістському середовищі швидко заговорили про «джинси» – замовних матеріалах, які Луценка за гроші ставив на ресурс, власником якого він навіть не був. Про це пізніше відкрито розповів інший столичний журналіст – головний редактор ресурсу «Наші гроші» Олекса Шалайський.

Хай там як, був звільнений Ігор Луценко без скандалу. «Українська правда» тоді була тісно пов’язана з посольствами західних країн і грантовими структурами, і її главред Олена Притула явно не захотіла виносити сміття з хати, – там такого не люблять.

Певний час Ігор Луценко поневірявся без роботи і, ймовірно, повернувся б до звичних забудов, але тут раптово гримнув Майдан. І Луценко сповна використав свою впізнаваність і досвід політичного активіста, без будь-яки заслуг одразу ж ставши заступником коменданта протестного табору.

Тут він також запам’ятався не стільки геройськими вчинками, скільки не дуже приємною історією.

21 січня 2014 року Луценко разом з товаришем Юрієм Вербицьким був викрадений невідомими. Через добу майбутній нардеп з’явився сам, заявивши, що викрадачі його просто відпустили. А тіло Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Навіть якщо відкинути чутки про те, що викрадення було інсценовано самим Луценка з метою приховати розкрадання пожертвувань, які люди здавали на Майдан, ситуація не дуже красива. Адже, виходить, що він кинув побитого, але ще живого одного вмирати в зимовому лісі. Втім, у 2014 такими питаннями ніхто не задавався – згадаймо «вухо Булатова». Більш того, після перемоги Майдану Луценка, як потерпілому від «режиму Януковича», запропонували місце в спочатку в київському, а потім і в парламентській списках «Батьківщини».

Вимагаю продовження банкету

Таким чином, чому депутат вхопився за гарячу медійну тему, вже зрозуміло. Подібні теми – його багаторічний хліб. Саме вони зробили його відомим і дали путівку у велику політику. Але чому саме Десятинка?

Мабуть, головна причина тут в тому, що УПЦ зараз не у фаворі. Просто кажучи, легка здобич. Щось серйозне Луценка в нинішніх умовах просто «не потягне» – у нього немає ні соратників, ні колишнього морального авторитету. А тут – бей, не хочу.

У ще більш важкому становищі ченці Десятинного монастиря. Це саме вони в січні 2014 стояли на морозі між протестувальниками та «Беркутом». Протестувальники, які стали переможцями, цього не забули. І не пробачили. Явно не випадково обидва нападаючих на монастир активні «майданники». Переконати таких людей у необхідності підпалити «попов, заважали нашої Революції» – пара дрібниць. Немає жодних доказів того, що Ігор Луценко умовляв хлопців особисто. Але ситуацію він зараз використовує на повну. І явно не на користь столичної громади.

Наближається черговий виборчий цикл. Місце в «Батьківщині» Ігорю Луценко вже не світить, адже за фактом нікою користі він Тимошенко не приніс. Більш того, засвітився в неприємному для партії скандал, коли в його декларації раптово спливли «зароблені непосильною працею» 1,5 мільйона гривень. Це означає, що Луценка треба вже зараз починати нагадувати про себе виборцям. І гучний медійний скандал, та ще й на «патріотичну» тему, – найкращий для цього спосіб, хоч і не дуже «чистий».

Звучать наївні застереження про те, що своїми діями Луценка дає козирі кремлівській пропаганді, яка тільки й шукає привід розповісти всьому світу про переслідування в Україні православних віруючих. Але парадокс у тому, що «патріоту» Луценка якраз і вигідно підняти хуліганську витівку на міждержавний рівень, «примазатися» до цієї історії і стати поміченим в Кремлі «борцем з московською церквою». Звідси весь цей пафос, нагнітання істерики і пасажі про «агентуру ФСБ».

Складно не погодитися, що з точки зору звичайної людської моралі вся ця історія виглядає досить бридко. Однак, з точки зору української політики подібна поведінка цілком у порядку речей. Більш того, якщо виходити з його особистих інтересів, Ігор Луценко взагалі молодець і все робить правильно. Ось тільки чи купляться виборці на таке в черговий раз?