Борис Кушнірук про падіння гривні, валютні махінації та бізнес у тіні (відео)

Коливання курсу долара, нестабільність фінансового сектору та непрогнозованість політики уряду – реальність, з якою більшості громадян доводиться миритись. Перманентна нестабільність – далеко не найкращий сценарій для країни, яка ось уже третій рік намагається перебудувати свою економіку на європейський манер. Досі подібні намагання зводяться лише до гучних обіцянок політиків і тактичних маневрів. Чи реально змінити такий стан речей – розповідає гість Politeka економіст Борис Кушнірук.

– Щодня на обмінниках змінюється курс долара. Як довго це коливання триватиме і до якого дна впаде гривня?

Пригадаю, що у 2016 році в таку саму пору була ідентична картина. В січні курс із 23 грн. за долар стрибнув за лічені дні до 27.  Так само ширились чутки, що гривня впаде до 30-40 за долар. Але ж не впала.

Періоди подібних коливань: початок та кінець року, початок осені.

– У чому ж справжня причина цих коливань?

– В Україні – надзвичайно примітивна структура економіки та експорту. Маємо дві сировинні галузі – аграріїв і металургів. Вони формують частину експортних надходжень. Тобто можна на одній руці полічити, хто впливає на ситуацію з гривнею та у кого є можливість у певний момент просто гратися з курсом гривні.

– Це ж спекуляція.

– Так. З одного боку, вони просто затримують повернення валютного виторгу, розтягуючи це на встановлені 90 днів – до останнього, 89-го, дня. З другого боку, зважаючи на грошову політику, ситуація управління бюджетом у нас не дуже вдала.

Щороку бачимо одну й ту саму картину: гроші не витрачають ні розпорядники коштів, ні казначейство. Наприкінці року, буквально в лічені дні, усі кошти викидають на ринок та скеровують на розрахунки платежів. Адже якщо їх не використати, то доведеться повернути назад до бюджету.

У перших числах року починається нова гра, пов’язана з тим, що міністерствам знову відкривають фінансування. Казначейство здійснює перерахування коштів, які потрапляють у банківську систему.

І саме в цей період тиску на національну валюту (другий цикл: кінець серпня – початок вересня) збільшується кількість гривні, яку Нацбанк не може абсорбувати.

Це ще і питання співпраці уряду, Мінфіну із НБУ. Вони мали б думати, як не допустити подібного грошового “дощу”. Внаслідок невиваженої політики виникають можливості для спекулятивних атак. Бо саме в цей момент валютні експортери можуть не перераховувати виторг назад, провокуючи ситуацію, коли гривня знеціниться. Якщо вони повернуть його саме в цей момент, то зароблять додатковий гривневий дохід.

Уряду нарешті треба навчитися використовувати гривневі надходження. Дохідну і видаткову частини бюджету проводити планомірно, не створюючи великі вкидання гривні на ринок, що провокують, безперечно, тиск на національну валюту.

– Якщо щороку ми маємо одну й ту саму ситуація, чому Кабмін та НБУ нічого не роблять, щоб це вирішити?

– Є фундаментальна проблема, пов’язана знову ж таки з тим, що маємо дуже примітивну, недиверсифіковану структуру експорту. Лічені особи формують левову частину експортного виторгу. Звісно, вони можуть собі дозволити в необхідні для них моменти гратися з курсом. Здатні  домовитися між собою. Піймати їх на цій картельній змові важко. Більше того, знаючи всі попередні періоди, вони відчувають, коли ця «гра» є найефективнішою – початок і кінець року та початок осені.

Мусимо отримати значно ефективнішу структуру економіки. Зокрема, диверсифікованіший експорт, який би не залежав від двох сировинних галузей. Лише тоді кількість експортерів збільшиться, а «гратися» з курсом буде неможливо.

– У березні побачимо нормальний курс гривні?

– Згадуючи 2016-й рік, ми бачимо, що наприкінці лютого долар був на рівні 27 грн. Із перших чисел березня почалось поступове зміцнення. А у квітні мали курс 24 грн. за долар. На мою думку, така сама ситуація цьогоріч: до середини лютого матимемо тиск, а потім відбудеться повільна стабілізація, гривня почне зміцнюватися.

Знову ж таки треба враховувати, що є зовнішні чинники, які можуть провокувати цю зміну. Найімовірніше, вони будуть актуальними у другій половині року. Зокрема, коли США почне «буцатися» з Китаєм у торговельній війні. Принаймні, Трамп озвучував такі заяви. Це може спричинити дестабілізацію міжнародної торгівлі, а отже –  падіння цін на всі сировинні товари.

Для України це надважливо. Адже дві групи сировинних товарів – метали і аграрна продукція – є визначальними з погляду формування надходжень валюти до країни.

Але якщо вдасться уникнути цього ризику, то зрештою є шанси побачити торішню тенденцію щодо гривні та долара. Це триватиме до літа, точніше – до серпня. Після чого знову почнеться тиск на знецінення гривні. І потім вже, враховуючи супутні фактори, дивитимемося на ситуацію, до якого рівня розхитуватимуть національний курс.

– Як може змінюватися курс гривні у  довгостроковій перспективі?

– Гривня може знецінитись до 29 грн. на міжбанку і навіть до 30 грн. у готівці. Проте фундаментальних підстав для її знецінення немає.

Гривня й так надто недооцінена валюта. Є речі, якими треба займатися серйозніше. Особливо з погляду політики. Передовсім – створити сприятливіші умови для ведення бізнесу. Зокрема, грошово-кредитну політику НБУ мають переглянути. Адже НБУ, за словами його очільниці Гонтарєвої, «не відповідає за те, що відбувається в економіці, а слідкує лишень за стабільністю національної валюти».

Неможливо досягнути стабільності гривні при слабкій економіці. Спочатку формується сильна економіка – диверсифікована, ефективна, де немає монопольних картельних змов тощо. Лишень за таких умов може виникнути міцна валюта. Із намагань створити сильну валюту при слабкій економіці нічого путнього не вийде.

Грошово-кредитна політика НБУ – абсолютно безграмотна і непрофесійна. Там не усвідомлюють процесів, з якими зіштовхнувся свого часу Євросоюз. Попри сильне євро, економічна ситуація в деяких країнах при входженні до Єврозони погіршилася – в Греції, Португалії, Іспанії, Італії, Франції. Фактично лише дві країни ЄС поліпшили свої зовнішні торговельні баланси – Німеччина і Голландія. Бо в той момент, коли вони вступали до Євросоюзу, у них вже була сильна економіка, високо диверсифікована, зі значним рівнем високотехнологічної продукції. Тому сильна валюта – для них явище нормальне, а для решти країн сильна валюта виявилася негативом.

– Сьогодні Нацбанк створює додаткові проблеми?

– Так. Уряд подав на обговорення проект плану дій до 2020 року. Це показова деталь, враховуючи, що половина активів у державній власності. Питання щодо банківської системи взагалі відсутнє. Такого непрофесійного Комітету з банківської діяльності, який маємо зараз, ніколи не було. Його очільники не мали ніколи стосунку до банківської системи. Взяли людину за квотним принципом від Радикальної партії (Сергій Рибалка – ред.) і призначили головою Комітету. Ця особа взагалі не розуміє, що робити і що від неї вимагається. Тому логічно, що не може спонукати уряд і НБУ до змін.

Тому маємо проблему, що за банки ніхто не може відповісти – ні за державні, ні за всю банківську систему загалом.

– Які першочергові зміни потрібно запровадити в банківській сфері?

– Варто розділяти питання банківської системи та економіки. Банківська система – це обслуговувальна система для економіки. Якщо податкову систему, митну та грошово-кредитну політику налаштовано неправильно, то банки див не створять.

Грошово-кредитна політика має бути спрямована на те, щоб збільшити частку переробної промисловості у створенні ВВП. Тоді лише банки виконуватимуть функцію ретранслятора.

– Сьогодні лунає багато критики щодо підвищення мінімалки до рівня 3200 грн. Які наслідки для економіки матиме таке рішення уряду?

– Щодо підвищення мінімальної зарплати, то тут є кілька моментів. По-перше, частину бізнесу – малого та середнього – змушують вивести більшість зарплат із тіні. Принаймні, до рівня 3200 грн.  Для значної частини бізнесу це буде вимушений крок. Адже раніше мінімальну зарплату вони намагалися платити офіційно, а решту – у конвертах. А зараз змушені підвищити до 3200 грн.

Для частини бізнесу, особливо в районах, де реальний рівень зарплати не був 3200 грн., такі виплати можуть стати проблемою. Уряд шляхом такого маневру, з одного боку, змушує платити кошти до Пенсійного фонду, з другого, у нього з’являється нагода зменшити дефіцит Пенсійного фонду, який потрібно фінансувати з бюджетних коштів.

Але виникає інше питання: чому бізнес у тіні? Для підприємців одна з ключових проблем – так званий ЄСВ (єдиний соціальний внесок). Він безпосередньо пов’язаний із системою соціального страхування. Для малого та середнього бізнесу сплачувати ЄСП плюс податок на доходи фізичних осіб – непосильний тягар.

Наприклад, на великих підприємствах затрати на зарплату закладені в собівартість продукції. Становлять у середньому від 8 до 12% у металургів та від 15 до 20% у машинобудівній сфері. Для малого бізнесу витрати на зарплату від 50 до 90%. Це дуже багато.

Загалом уся система пенсійного фонду – малоефективна, непрозора. Немає єдиних і зрозумілих правил гри. Це вигідно тим, хто хоче здійснювати махінації – розкрадати мільярди гривень із казни.

Бізнес не вийде з тіні, поки не проведемо якісну реформу соціального страхування – просту, прозору і чесну до своїх громадян.

Романія Горбач, Владислав Руденко