Українців ведуть до "Бабиного Яру" в медичній сфері, подробиці

Система охорони здоров’я починається з етичного вибору, а не з моделі фінансування
Читати українською
медицина

Можете уявити ситуацію, коли єврейська сім’я у вересні 1941 року, відгукнувшись на «запрошення» нацистів з’явитися до залізничної станції Київ-Лук’янівська, за кілька сотень метрів до прибуття у місце призначення помічає як людей з пожитками шикують в колони і розстрілюють у Бабиному Яру і не зупиняється?

Думаю, що таке уявити важко. Ще більш важко уявити, як та ж родина після зупинки не шукає можливості розвернутися і втекти, а приймає колективне рішення приєднатися до розстрільної черги повним складом, пояснюючи свої дії жалем та сумом за витрачений час на дорогу, а також втомою від пройденої відстані з важкими валізами з Подолу, пише Хвиля.

Якщо ви не полюбляєте читати, то ви можете подивитися бесіду Юрія Романенка з Анатолієм Якименко, де ці питання розглянуті більш розгорнуто.

Будь-якій нормальній людині очевидно, що кинути речі і бігти кілька кілометрів будь-куди з мінімальним шансом вижити є більш логічним, ніж пройти дві сотні метрів до смерті. Примусити людину стати в розстрільну колону можуть дві обставини: дула автоматів, або усвідомлення неминучої смерті при повернені додому.

На перше квітня 2020-го року в Україні запланований основний етап реформи системи охорони здоров’я – перехід на оплату за виконану роботу. Політична влада країни «розвішувала оголошення», агітувала, комунікувала, тобто вела громадян до цього етапу кілька років, розповідаючи їм про перспективи кращого життя від запровадження нового методу оплати, м’яко натякаючи, що малі зарплати медиків та неформальні платежі для пацієнтів пояснюються тим, що працівники лікарень отримують зарплату не за роботу, а за перебування на робочому місці. Ну, таке розуміння проблеми у людей, що у владі. Буває.

Мабуть, щось подібне відбувалося в охопленому війною Києві, восени 41-го, коли нацисти розповідали євреям про перспективи потрапляння на землю обітовану з залізничної станції Київ-Лук’янівка, пояснюючи їх складне життя в Європі неправильним місцем проживання.

Й ось наш народ, децентралізований, з автономізованими лікарнями, підходить до другого етапу реформи охорони здоров’я, але бачить, що попереду формуються колони некомерційних комунальних підприємців, які відправляють в центри зайнятості. Тих, котрі залишаються в білих халатах примушують писати заяви на оплату праці на рівні мінімальної, або навіть половини від неї. Пацієнтам обіцяють, що «платити мають всі і за все». Соцмережами при цьому ширяться демотиватори на зразок: українських медиків прийме Європа, пацієнтів – українська земля, й тому подібне.

На відміну від 1941-го у 2020-му ніхто не стоїть з автоматом. Однак цілий народ продовжує рухатися до медичного «Бабиного Яру», пояснюючи своє рішення тим, що розвернутися назад – неможливо. Неможливо, тому що, ви не повірите, – шкода витраченого часу, витрачених зусиль на пройдений шлях. Ну і сакраментальне: а що до цього було краще?

З першого погляду це все виглядає колективним божевіллям та актом спільного самогубства, на який ніхто не звертає уваги, тому що нічого не розуміє у складній, для переважної більшості, медичній сфері. Але це тільки з першого погляду. Точно такі речі відбуваються і в інших сферах. Зовнішня політика, різні напрями внутрішньої політики – все разом є актом колективного самогубства. І почалося це не сьогодні і не вчора. Час початку взагалі не має ніякого значення. Значення мають причини такої поведінки.

Ми народ, який не може формувати етичних норм. Народ, який не може дотримуватись чужих етичних норм і не може робити етичний вибір. Все було б нічого, якби ми просто не могли цього усвідомити. Ну жили б моральними уродами і були б щасливими. Деякі народи так і живуть. Але наше колективна душа відчуває дискомфорт, якому ми не можемо дати ради етикою, свідомістю, інтелектом. Це відчуття дискомфорту виштовхує нас з «дому». Ми тікаємо від себе і нам легше стати в розстрільну колону і піти з життя, ніж повернутися назад. Бо нема куди повертатися. Етична безпорадність є причиною легковажної довірливості. Віра для нас – необхідний самообман.

Конституція України (КУ) має 49-у статтю. Етична безпорадність не дозволяє нам побачити у цій нормі етичного вибору чужого народу, який ми бездумно скопіювали у вигляді «безоплатної медицини» і називаємо популізмом. Якщо врахувати наші трагічні багатовікові стосунки з Росією, то у цьому немає нічого дивного – ну який етичний вибір може бути у організаторів голодомору та мережі концтаборів? Але питання не у Росії. Наприклад, ми впритул не бачимо етичного вибору європейців у питанні сурогатного материнства і ще багато чого.

Українці обов’язково б помітили етику ст.. 49 КУ, якби розуміли, що система охорони здоров’я це передусім етичний вибір, а потім модель фінансування, яка є, до речі, похідною цього вибору. А не розуміємо ми цього саме внаслідок неспроможності формувати етичні норми. Приклад? «Беріть гречку і гроші, коли вас підкуповують на виборах, але голосуйте по совісті(!)». Вибачте, але це не етичний вибір. Етичний вибір – це повідомлення в поліцію з подальшим контролем за здійсненням правосуддя.

Ми хочемо збудувати систему охорони здоров’я без етичних норм і без етичного вибору. Стаття 42 Конституції СРСР – це формалізація етичної норми про відмову держави отримувати прибуток на людині, яка захворіла та заборона це робити суспільству. Експлуатувати людський біль і страждання для наживи – аморально. Приблизно так можна трактувати етичний вибір російських комуністів. Українська держава у 1996 році зафіксувала іншу етичну норму: наживатися на хворобах можна, але за межами державних лікарень. І, що важливо, зберігаючи мережу закладів, держава зобов’язувалася не виштовхувати людей до медичних комерсантів, тобто в приватні лікарні.

Зміна організаційно-правової форми з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства та визначення опорних лікарень, трактування допомоги як послуги – це відмова від етики в охороні здоров’я. Взагалі. Дозвіл лікарням, які надають ургентну допомогу(!) отримувати прибуток (мета будь-якого комунального підприємства спрямована на отримання прибутку) – це не етичний вибір, а його відсутність. Співоплата за нагальну ургенцію (апендектомія) – це не етичний вибір. Прийняття закону про концесію, пошук інвесторів для лікарень, передача власних громадян в руки бізнесменів – це не етичний вибір.

Нас обманюють, коли переконують, що зміни в медичній сфері побудовані на етиці Заходу. Але спільним знаменником західної етики є: не дати вмерти людині від стану, який загрожує її життю; відмова від експлуатації фізичного болю обумовленого хворобою для отримання прибутку. В нашій країні давно зроблений інший «етичний» вибір: використовувати хворобу для залякування людини. А якщо вона не злякалася, то наказати її смертю або інвалідністю.

В ситуації, що склалася в охороні здоров’я ми могли б зупинитися і повернутися назад, «додому», якби стаття 49 КУ була для нас етичною нормою. Зупинитися через Конституційний суд. Але якщо для нас стаття КУ – популізм, ми не можемо створювати нових етичних норм, і нас водночас дратує власна аморальність, тоді, звичайно, ми будемо вестися на запрошення з’явитися на станцію Київ-Лук’янівка для відправки на «землю обітовану» і ставати в розстрільну колону, обґрунтовуючи все відсутністю дороги «додому», лягаючи трупами у медичному Бабиному Яру.


«Труха» на прицеле. Почему популярный телеграмм-канал под постоянными атаками

«Девятый вал» на вооружении россиян в информационной войне с Украиной

Уникальная автоэстакада в Киеве: приближается проект столетия?

Захват "Столичного": "правосеки" Молчановой штурмовали рынок ночью, он не работает. Все детали, фото и видео - СМИ

Виктория Галицкая: сегодня рынок туристической недвижимости наиболее перспективен для инвестиций

Ведущий «Politeka.Online» стал победителем программы «Человек года-2020»

«Четверть века высокой миссии». Награждение победителей 25-й юбилейной общенациональной премии «Человек года-2020»

Четверть века с «Человеком года». Летопись современного успеха. История № 37: Сергей ЗАХАРОВ

Чествование лауреатов 25-й юбилейной программы «ЧЕЛОВЕК ГОДА-2020»

Лауреаты общенациональной программы «Человек года-2020» в номинации «Региональный лидер года»

Глава Госфинмониторинга: в 2020 году по нашим материалам открыто 314 уголовных производств

Лауреаты общенациональной программы «Человек года – 2020» в номинации «Менеджер года»

ЛАУРЕАТЫ ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНОЙ ПРОГРАММЫ «ЧЕЛОВЕК ГОДА-2020» в номинации «Деятель искусств года»

ЛАУРЕАТЫ ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНОЙ ПРОГРАММЫ «ЧЕЛОВЕК ГОДА – 2020» в номинации «Финансист года»

Трудовой коллектив Херсонского завода карданных валов обратился к Зеленскому и Данишевской с просьбой обеспечить законность судебных решений - СМИ

Томаковское княжество. Или как фермерша Тамара Скорук «заказала» уничтожение своего зятя - СМИ

ЛАУРЕАТЫ ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНОЙ ПРОГРАММЫ «ЧЕЛОВЕК ГОДА – 2020» в номинации «Мэр года (малых городов)»

Четверть века с «Человеком года». Летопись современного успеха. История № 35: Тото КУТУНЬО

Лауреаты общенациональной программы «Человек года – 2020» в номинации «Мэр года» (больших городов)»

Показать еще