Зорян Шкіряк: Мінські угоди можна вважати мертвими

Що таке “Механізм малих кроків”, чи зможе Україна повернути собі контроль над тимчасово окупованими територіями та в який спосіб можна відновити територіальну цілісність держави, розповів гість Politeka Online Зорян Шкіряк, радник міністра внутрішніх справ України.

Щодо запропонованої Арсеном Аваковим стратегії деокупації Донбасу

Не зовсім коректно порівнювати закон про реінтеграцію Донбасу з пропозицією міністра внутрішніх справ, це дещо різні речі. У чому суть такої важливої, навіть доленосної ідеї, яку протягом останнього часу презентує, зокрема в публічній площині, Арсен Аваков? Річ у тім, що єдиний на сьогодні міжнародний акт, який дає змогу якимось чином намагатися реагувати на ті процеси, шо відбуваються на Донбасі, є Мінські угоди. На превеликий жаль, ми сьогодні можемо констатувати, що наразі їх можна вважати мертвими.

При цьому не варто применшувати їхню значимість, особливо в період 2014-2015 рр., бо, безумовно, свою основну функцію вони виконали. Але суть полягає в тому, що Мінські угоди не працюють, оскільки досі Російська Федерація не виконала жоден пункт і протягом цих років продовжує банально грубо порушувати всі мислимі та немислимі правила тих домовленостей, які було досягнуто на початках.

У чому проблема саме Мінських домовленостей? Вони не дають відповіді на головне запитання – як повертати окуповані території. Такого механізму в них не прописано.

Аваков уперше дав базовий документ і презентував стратегію, які він пропонує до обговорення. Тут ніхто не претендує на право першої інстанції. Таке бачення міністра та Міністерства внутрішніх справ. Підрозділи Міністерства внутрішніх справ: Нацполіція, Нацгвардія, Служба з надзвичайних ситуацій, Державна міграційна служба, а також Прикордонна служба України, – є тим фундаментом, який за будь-яких обставин буде головним впроваджувачем встановлення державної влади на окупованих територіях. Усе починається саме з цього.

Міністерство оборони – це військо, збройні сили України. Ми повинні прекрасно розуміти, що сьогодні про військову операцію не йдеться, оскільки кожна адекватна людина повинна усвідомлювати, чим може закінчитися, якою кількістю жертв. Мені особисто як людині, яка значну кількість часу в 2014-2016 рр. провела в зоні активних бойових дій, безумовно, хотілося, щоб ми зайшли й вичистили всю ту терористичну погань, проте є об’єктивні реалії сьогодення. Ми повинні усвідомлювати всі ризики.

Міністерство внутрішніх справ за будь-яких обставин здійснюватиме основну функцію – встановлення державної влади на окупованих територіях. Саме тому міністр внутрішніх справ запропонував “Механізм малих кроків”, який, на нашу думку, на сьогодні є першим базовим планом, що може гарантувати реальність повернення окупованих територій Україні. Про те, що Мінські угоди не працюють, я говорю щонайменше останніх 2,5 роки. Росія саботує їхнє виконання.

Щодо можливого бойкоту “Механізму малих кроків” із боку Росії

Ми маємо бути реалістами та прекрасно розуміти, що доки не буде натиснуто на Путіна, його не змусять забрати свою терористичну окупаційну орду і вивести регулярні війська РФ, жодних змін там бути не може. Безумовно, можна махати прапорами та розкидатися бахвальними лозунгами, але так роблять ті, хто не бачив на власні очі, що таке кров та смерть.

У цій ситуації ми повинні розуміти, що для нас ключовою має бути ідея відновлення територіальної цілісності України. Її має бути відновлено на прийнятних для нас умовах.

Безперечно, зараз багато говорять про миротворчу місію, яку особисто я категорично схвалюю. Мені хотілося б, щоб такі речі було здійснено, але давайте будемо об’єктивними реалістами. Я, на жаль, змушений виказати з цього приводу певний скепсис. Свого часу в 2014-2015 рр. у нас активно обговорювали можливість створення на окупованих територіях Донбасу так званої поліцейської місії ОБСЄ. Ще тоді я сказав, що це неможливо. Неможливо сьогодні залучити 35-50 тис. миротворців, які потрібні для повного контролю над цією територією. Лише для проведення виборів, які тоді обговорювали, для охорони виборчих дільниць, за нашими підрахунками, необхідно було щонайменше 14-15 тис. таких поліцейських. Хто це профінансує, де їх знайти? У цій ситуації щодо миротворців, на жаль, я змушений виказати скепсис.

Ідея Авакова полягає передусім у тому, що має бути поступове відновлення територіальної цілісності. За основу ми взяли два райони: Горлівка та Новоазовський район, з яких можливо почати встановлення державної влади на цих територіях. Залучити на ці два райони 2-3 тис. миротворчих сил ООН значно простіше, ніж знайти 40-50 тис. Тим паче ви знаєте цю огидну маніпулятивну пропозицію Путіна та представників його режиму, що потрібно зробити миротворців бодігардами місії ОБСЄ, що фактично нівелює миротворчу місію як таку.

Наша стратегія є базовим планом, від якого можна відштовхуватися, який сьогодні гарантує реальність поступового повернення територій. На обговорення технічних питань у нас часу не вистачить. Подобається це комусь чи ні, але світова практика таких конфліктів дає відповідь на багато запитань. Так, на жаль, нам доведеться шукати компроміси, передовсім із мирним населенням окупованого Донбасу, до якого також є неоднозначне ставлення в Україні, зокрема й у мене.

Основна мета сьогодні нашої державницької позиції – відновлення цілісності. У цьому контексті міністр пропонує розгляд двох ключових законопроектів, які, на наш погляд, сприятимуть позитивним змінам. Це закон про амністію та закон про колаборантів. Чесно кажучи, мені слово “амністія” дуже не подобається в розгляді проблеми Донбасу. Безперечно, як людина, яка провела там не один місяць, я маю своє ставлення до цього.

Але коли ми говоримо про амністію, слід розуміти, що жодні захарченки, плотницькі, пасічники та інша терористична сволота, а також ті, хто скоював тяжкі криваві злочини, пограбування, зґвалтування тощо, під амністію не потраплять.

Під неї можуть потрапити ті, хто з тих чи інших обставин змушений був певний час виживати у тих умовах. Ті, хто тримав зброю у руках, під амністію не потраплять. Але є ті, хто з різних причин змушений був працювати в якихось органах тощо. Безперечно, вихователь у дитячому садку чи лікар у поліклініці не можуть нести кримінальну відповідальність за те, що в тих умовах жили під гнітом терористів і змушені були хоч якимось чином вижити та прогодувати свою родину.