Віталій Скоцик про Україну на задвірках та нові безпекові союзи

– 23 лютого відбувся четвертий Балтійсько-Чорноморський форум. Тема цього року: «Солідарна безпека країн Балтійсько-Чорноморського регіону як консенсусна стратегія для Великої Європи». Україну представляли Леонід Кучма, Леонід Кравчук та Віктор Ющенко.

– Була конструктивна розмова. Ця конференція відбулася на тлі Мюнхенської безпекової конференції, що була за тиждень до того. У Мюнхені говорили, що вперше за багато років світ сьогодні знову наблизився до можливих викликів ядерної війни. Це серйозний виклик. 23 лютого в Києві була знакова подія, яка давала зрозуміти конфлікт на Сході, окупацію Криму в контексті світової безпеки.

– Кучма щодо Мюнхенської конференції сказав: «Пам’ятаю 2007 рік, коли Володимир Путін на проблемах безпеки поставив хрест. І в 2008 році це продемонстрував на Грузії, на Осетії. Тепер сьогоднішня конференція. Більше політики пацифізму, ніж прозвучало на ній, важко було уявити. А Україна взагалі на задвірках була. Нібито ми там не існуємо. Якби не поїхав туди президент Петро Порошенко і не нагадав, що ми є на європейській карті, то, напевно, і забули б. Ось що страшно. І над цим треба думати». Чи має Кучма рацію, що про Україну не дуже пам’ятають?

– Він має рацію. Ми справді маємо серйозні проблеми в зовнішньополітичних відносинах. Подивіться останні наші конфлікти із сусідами: поляками, угорцями, румунами. Нам сьогодні потрібно бути значно потужніше представленими у дипломатичних колах усього світу в нашій зовнішній роботі. Навіть відносини з США, ЄС не зовсім такі, як хотілося б.

Світ у багатьох моментах, на жаль, втратив довіру до сьогоднішньої української влади. Підтримка, яку ми мали після Революції гідності, нині практично відсутня. Міністр закордонних справ Німеччини мав брати учать у засіданні в «нормандському форматі», проте не з’явився на Мюнхенській конференції. Це було підтвердженням того, що ставлення до України на сьогодні далеке від бажаного.

Інституції, створені після Другої світової війни: ООН, різноманітні безпекові союзи, – сьогодні не можуть впоратися з тими викликами, які є на планеті. На сьогодні в Європі сім збройних конфліктів, шість із них – на східних кордонах нашої держави. Треба шукати інші конфігурації, які дозволили б вирішувати питання безпеки в Європі та в світі загалом. На Балтійсько-Чорноморському форумі цим і займались.

– Колишні президенти не мають безпосереднього впливу на політику своїх країн.

– Коли є проблема, треба шукати шляхи її вирішення. Ці люди, безумовно, мають авторитет і в своїх країнах, і в світових політичних колах. Коли починають аналізувати проблемні питання, які є в світі, українські проблеми, які чинні політики вирішити не можуть – дуже корисно використовувати і політиків учорашнього дня, і політиків завтрашнього дня. Це саме ті кроки, які дозволяють поступово наближатися до вирішення конфліктів.

У попередні роки президенти мали переважно персональне спілкування один з одним, незалежно від дипломатичного протоколу. У Ющенка, Кравчука, Кучми були хороші персональні стосунки з людьми, які були при владі в сусідніх країнах. Сьогодні таких персональних відносин немає. Одним з елементів вирішення сьогоднішніх проблем мають бути персональні комунікації між лідерами держав-сусідів.

– Чи є якісь доробки?

– Конференція ухвалила меморандум, у якому чітко визначила, що для боротьби з сьогоднішніми викликами, які є в світі, треба шукати локальні конфігурації. Обговорювалась солідарна безпека як нова концепція Великої Європи. У пошуку країн Балтійсько-Чорноморської співдружності ми могли б розглядати економічно-військовий союз, який дозволив би напрацювати стратегію безпекового й економічно потужного поясу від моря до моря, який був би не буферною зоною, як комусь хочеться, а повноцінною складовою політики усього світу, реальним суб’єктом зовнішньополітичної роботи.

Перед засіданням президенти зустрілися з Петром Порошенком й переповіли йому своє бачення, пропозицію активізуватися в тому напрямку, щоб наші сусіди як мінімум долучилися на цьому етапі до дискусії щодо можливості створення такого союзу.

– Частина країн Балтійсько-Чорноморського регіону є членами НАТО. Чи не суперечить такий економічно-військовий союз їхній участі в інших організаціях?

– Частина цих країн є членами НАТО, частина – членами Євросоюзу. Проте є шляхи, як саме вони можуть брати участь у нових формуваннях, які не суперечать політиці Альянсу та ЄС.

Звичайно, Євросоюз обережно ставиться до формування нових союзів. Є хороший приклад – країни Вишеградської четвірки. З певною метою було створено таку конфігурацію, яка відіграла свою роль. Наразі бачимо готовність сусідніх країн як мінімум до такого діалогу, обговорення можливості створення таких конфігурацій. Великих конфліктів із НАТО та ЄС не спостерігається, цей шлях корисний для обох організацій.

– Чи розглядали концепцію Тримор’я?

– У такій конфігурації має бути більше країн. Заявляли про те, що керівники Форуму продовжуватимуть дискусії з різними країнами, зокрема Францією, Великобританією. Колишні лідери цих країн можуть долучитися до цього заходу.

Найближчим часом відбудеться Форум в Одесі, на якому, як ми очікуємо, візьмуть участь не 15 президентів, а 20-25. Це дуже корисно. У такому контексті ми можемо розглядати й країни Британської співдружності. Британія, коли завершить «Брекзит», продовжуватиме відігравати значну роль у світовій політиці. Якщо ми розглядаємо Будапештський меморандум як одну із складових врегулювання кризи і війни на Донбасі, ми обов’язково повинні розглядати в такій конфігурації такі країни, як Великобританія та США. А у Балтійсько-Чорноморському форумі представлена й Російська Федерація. Ми мусимо вибудовувати комунікації з різними конфігураціями, щоб підсилювати сценарії, які вже є сьогодні.

– У Європі концепцію Тримор’я більше підтримують праві партії. Це так?

– Є різні підходи. Праві партії переважно більш націоналістичні, тому вони намагаються захищати власні інтереси, менше концентруватися на зовнішньополітичній складовій. У різних країнах по-різному. Якщо країни Балтії чітко відшукують шляхи нарощення економічного потенціалу, то для поляків у такій конфігурації дуже важлива їхня роль. Польща хоче себе позиціонувати як основного гравця в Центральній та Східній Європі. Кожна країна шукає для себе вигоди від цього процесу. Дуже важливо, що Форум проходив у Києві. Україна не є на задвірках процесу, ми повноцінні учасники, повноцінний суб’єкт зовнішньополітичної діяльності. Таку активність треба переймати чинним політикам.

– Наскільки передбачуваним партнером є Україна для цих країн?

– Минулого року я працював на декількох європейських та світових економічних форумах, зокрема в Криниці, який проходить щорічно восени у Польщі й збирає найкращих експертів у різних напрямках у Центральній та Східній Європі. Там обговорюють різноманітні можливі конфігурації. Є Придунайський союз, який об’єднує проекти різних країн, які лежать уздовж річки Дунай. Є Карпатська ініціатива, яка об’єднує людей, які живуть у горах Карпати. Прикро, що в цих процесах ми не відіграємо належної ролі.

Відображенням нашої не зовсім правильної зовнішньої політики було те, що спікерів на таких конференціях від України обмаль. Там обговорюють економічні проекти щодо будівництва доріг у Карпатах, розбудови інфраструктури. Це все впливає на рівень життя людей в гірській місцевості. Якщо нас там немає, то кошти, які виділяють інституції різних напрямків, зокрема ЄС, використовують наші сусіди. Це підтверджує тезу, що ми маємо активізувати зовнішньополітичну роботу. МЗС  має працювати значно краще, ніж сьогодні.

– Чому на таких конференціях мало представників України?

– Ми маємо це не лише в зовнішньополітичній діяльності. На форумі у Криниці наших представників влади було надзвичайно мало. Звичайно, виступав спікер, але цього недостатньо для розбудови нашої позиції як мінімум у Центральній та Східній Європі. Ні в економічному вимірі, ні в зовнішньополітичному рівень ефективності влади не відповідає сьогоднішнім викликам та бажанням українського народу.