Маркіян Лубківський про неперевірені сенсації, зневіру в Україні та суперечки з сусідами

Про теракт

Ось що мали зробити, а відразу давати версії… Їх дуже багато, і одна суперечить іншій. Це шум, який насправді лякає людей, і через цей шум втрачається довіра до українських правоохоронців і до влади загалом.

Я шаную роботу правоохоронців і тих, хто займається розкриттям злочину проти Павла Шеремета, але вже очевидно, що є певні речі, які об’єднують ці теракти – вибухівка. З неї, очевидно, треба було починати розслідування і, проаналізувавши цей аспект злочину, можна та треба виходити на виконавців і на замовників.

Обов’язково потрібно залучати і наших міжнародних партнерів. Якщо я не помиляюсь, коли було вбито Павла, американські колеги допомагали в питаннях ідентифікації і вивчення вибухівки. Які результати цієї допомоги? Що це дало? Є багато питань внутрішнього характеру, на які потрібно фахово відповісти, насамперед правоохоронцям самим для себе.

І чим менше буде неперевіреної сенсаційної інформації даватися назовні, тим краще це буде для самого слідства.

Про вплив на розслідування

На перебіг розслідування має вплинути влада насамперед. Це президент, голова Служби безпеки України. Це ті люди, які по суті керують державою і мають гарантувати безпеку – це одна з їхніх функцій.

Я пригадую один епізод. Під час своєї дипломатичної роботи, я, працюючи в Загребі, став свідком схожого випадку. Коли загинув головний редактор журналу «Націонал».

Я товаришував із цією людиною. Мені було дуже шкода, бо він був інтелектуалом, багато зробив для того, щоб свобода слова утверджувалась у Хорватії. Злочин було розкрито впродовж п’яти днів.

Знайдено було через відеокамери, систему прослуховування телефонних розмов. Спочатку було знайдено виконавців, а після того – безпосередньо на замовників. Усіх їх було покарано.

Тобто є можливості для того, щоб розкривати злочини. Є можливості для того, щоб працювати ефективно. Тут повинна бути і політична воля, і фаховість наших спецслужб.

Про «план Маршалла»

Наші прибалтійські партнери свого часу запропонували доволі амбітний «план Маршалла». Це план відбудови зруйнованих територій, допомоги Україні для повернення в нормальне русло.

Сума, яку планувалось виділити – приблизно 5 млрд євро на рік. Це допомогова, донорська сума. Виявляється, що пропозиція про «план Маршалла», про цю суму не ввійде в заключний документ за результатами саміту «Східного партнерства», який буде в Брюсселі. Бо Україна не готова, вона не може бути реципієнтом цієї допомоги, ми не сказали нашим західним партнерам, для чого нам ці гроші.

Це свідчить про злочинність дій цієї влади. Нам дають допомогу, а ми, виявляється, не можемо її прийняти.

Подивіться, про що недавно говорив єврокомісар Ган. Він стривожений. Він каже: ми вже всім допомагаємо – і Африці, і Україні, це вже якась девальвація допомоги.

Це вже не просто втома від України. Це вже зневіра. Це те, що відштовхує нас щодня від нормальних європейських стандартів життя. Ми хоча і подорожуємо в Європу без віз, але ми надзвичайно далекі від Європи.

Про мову і нацменшини

Українська мова, українська культура, українська історія – це домінанта. Україна справді має захистити свої атрибути державності, які я щойно назвав. Для цього має бути ухвалено закони, і вони мають виконуватись.

Але разом із тим Україна, як багатонаціональна і європейська держава, має подбати про права національних меншин. До яких належать угорці, румуни, болгари, росіяни та ін.

Ми маємо фінансувати ці національні меншини на не меншому рівні, ніж вони одержують сьогодні від своїх країн. Чи то Румунії, чи то Угорщини. Цього фінансування сьогодні немає.

Які підтримка сьогодні надається болгарам, мадярам? У мене велике питання. Яка структура опікується цими людьми? Нема такої структури. Є департамент у складі Міністерства культури.

Тому ці люди тягнуться до інших держав, які фінансують їхній бізнес, дітей, навчання, дають їм перспективу, знання мови. Українська держава має подбати про цих людей на тому самому рівні, як вона дбає про українців.

Про прагнення Будапешту

Не треба забувати, що наступного року в Угорщині будуть парламентські вибори. Безсумнівно, тут є й політичні моменти.

Працює дуже простий момент. Якщо держава, в даному випадку – Україна, слабшає, слабшає її центральна влада. Якщо безгрошів’я, недбальство, тоді в пропорційній величині починається дія сусідньої держави. Якщо йдеться про свою національну меншину.

Так, угорська держава доволі агресивно захищає своїх громадян і своїх співвітчизників. І не лише в Україні. В Словаччині, Сербії, Хорватії.

Але ми повинні бути достатньо сильними для того, щоб сказати Угорщині: ні, ні, ми ваших угорців фінансуємо ось на таку суму, вони мають школи, культурні заклади, творчі колективи. Тобто держава Україна має взяти на себе це зобов’язання.

Якщо рівень цієї допомоги буде вищим за той, що надається сусідніми державами, у нас не буде жодних проблем із національними меншинами.

Про союзників України

Давайте спробуємо піти по периметру. Росія, ясна річ, не союзник, а ворог. І ця історія надовго.

По суті, влада сьогодні відкрила «другий фронт» з Угорщиною, Польщею, Румунією. Це добре, що зараз міністр освіти разом із міністром закордонних справ постфактум намагаються врегулювати ситуацію, перейшовши в переговорний процес. Це можна було зробити до ухвалення цього закону (закону «Про освіту», – ред.), ніхто не заважав. Але добре – ситуація може бути врегульована.

Але не треба забувати, що Україна, виконавши умови Угоди про Асоціацію з ЄС (чого зараз, до речі, немає), приступить до процесу вступу в Європейський союз, вона з кожною із сусідніх держав, які є членами ЄС, буде відкривати так звані «переговорні глави». Вони, зокрема, будуть стосуватися і прав національних меншин.

Кожна з країн висуватиме Україні певні вимоги, на які Україна має погоджуватись, якщо хоче стати членом ЄС. Такі правила вступу до Європейського союзу, і це проходили Польща, Угорщина, Хорватія та решта.

Ми повинні про це пам’ятати. Тому чим швидше ми врегулюємо всі відкриті питання з усіма сусідніми країнами, які сьогодні до нас ставляться стратегічно дружньо, але ми самі десь винні, що відкриваємо «другі фронти», тоді поведінка буде відповідальною. Якщо ми вже сьогодні, думаючи про нашу європейську перспективу і членство в Північноатлантичному Альянсі, закриємо всі відкриті питання з сусідніми державами.

Вони будуть з’являтися. Це нормальні речі. Є прикордонні, територіальні, мовні суперечки. Але це все треба вирішувати. Для цього існує Міністерство закордонних справ.