Бабченко: У мене на правій кисті рукавичка вростала в руку, сукровиця просочувала шерсть наскрізь, відривав по живому

Завдяки українським волонтерам ЗСУ уникли багатьох бід фронтового життя, тому їм слід поставити пам’ятник “від землі і до неба”

Про це на своїй сторінці в Facebook написав журналіст і блогер Аркадій Бабченко.

За його словами, українські волонтери провели титанічну роботу, тому їх потрібно віддячити за старання. У цьому контексті Бабченко згадав умови, в яких знаходилися російські військові під час чеченської війни, і порівняв їх з нинішніми.

“Воші. Воші, воші, воші … Воші. Воші це жопа. Коли жменею згрібаєш сіру масу під брючним ременем. Коли знімаєш белуху, а там по швах табунами ходять величезні жирні коні з білим хрестиком на спині. Скидає светр, а він сам назад заповзає на тебе, бо йому холодно. Пах, пахви, лікті – все в маленьких червоних точках. Сідаєш біля вогнища свербіти, і чухаєшся, чухаєшся, чухаєшся … Десять хвилин, двадцять, півгодини. і ніяк не можеш зупинитися .

А під нігтями застигла сукровиця. Я не знаю, скільки крові вони випивали в добу. Склянка? Літр? Це мука. Це витягує жили. Знесилює. Баня раз на місяць. Ну, як лазня. Якщо рота матобеспеченія зуміла накидати в бруд дерев’яних піддонів і встановити над ними п’ят лійок, з яких ледве сочився холодна вода – вже щастя “, – розповідає він.

“Стрептодермія. Трофічні виразки від бруду, холоду, недосипу, страху, війни. Коли шкіри може не бути від коліна до ступні – повністю. А в сніг згустками падає лімфа з кров’ю. Я бачив один раз таке. Кальсони прісихают до виразок, кров застигає твердою кіркою і кожен рух заподіює біль. Встати, сісти, кудись піти – як теркою з відкритого м’яса. Не роздягатися. Не ворушитися. Ни не рухатися. А воші, сволочі, облюбували кожну виразку і кусають саме навколо неї, як коні на водопої навколо озерця. Кальсони можна просто поставити в кутку – і вони будуть стояти, настільки вони закоростили від крові і гною. Кров в чоботях. Бурі від стекла по ногах крові онучі “, – ділитися своїми спогадами російський журналіст, який живе сьогодні в Києві.

“Дизентерія. Дізуха … Не дай бог. Коли весь батальйон дрище кривавим поносом на п’ять метрів. Коли кишка випадає з дупи. Коли піти посрати не втративши стакан крові неможливо. Коли різкий гострий біль скручує в баранячий ріг, і скидаєш штани, прямо на броні, не злазити, і сидиш стогнеш, намагаючись видавити з себе хоч щось. А не йде. Помилкові позиви. Симптом гострої інфекційної дизентерії. на дальняк хочеться завжди. хоч не вставай. Або навпаки, б’є реактивної струменем. А води немає . І запас шпалер в Сидор, які ти обдер в каптьорці на онсервном заводі, тому що ніякий інший паперу немає, і корябать, корябать цим застиглим клейстером свої набряклі дизентерійними виразками випали з дупи кишки. Всі ці мудовие ридання … Як згадаєш, так здригнешся “, – констатував Бабченко.

Описавши реалії побуту російських журналістів, які воювали в Чечні, він прийшов до висновку, що українці всім зобов’язані своїм волонтерам, які всім забезпечили військових.

“Україна своїм волонтерам пам’ятник від землі до неба повинна поставити за те, що армія не знала всього цього. За воду, за шкарпетки, за берци, за жрачку, за мильно-рильне, за пересувні лазні, за стоматологів, за мамин светр. Про все інше я навіть мовчу. Просто титанічна робота. З днем Волонтера “, – підсумував він.

Повідомлялось, що в Україні показали, як покарають РФ за вторгнення в Азовське море.

Як повідомляла Politeka, стало відомо, як США допоможуть Україні повернути Азовське море.

Також Politeka розповідала, що Росія змінила тактику в Азовському морі.