Навіщо окупантам потрібна Авдіївка: Чому це місто стратегічно важливе

Однією із найгарячіших точок на театрі воєнних дій станом на сьогодні є місто Авдіївка у Донецькій області. Тут російські окупанти кинули великі сили, спробувавши дуже швидко, потужним штурмом взяти Авдіївку.

Змушений констатувати, що за останні дві доби окупанти досягли певних тактичних успіхів, зокрема в районі терикона. В них серйозні сили за кількістю бронетехніки, особового складу й основне – вогневої підтримки. Хоча самі окупанти визнали, що цей стратегічно важливий об’єкт в районі Авдіївки захопити їм не вдалося. Як не вдалося і виконати головне завдання — захоплення міста та українських оборонних укріплень на Авдіївському коксохімічному заводі.

За інформацією Генштабу ЗСУ, ворог активно атакував Первомайське та Сєверне, успіху не мав. Важча ситуація біля Красногорівки, періодично ворог доходить до залізниці, але йому закріпитися не дають. Біля терикона окупанти активно наступали, однак зайняти висоту не змогли. Уточнюється район Новомихайлівки.

Окупанти наступають на авдіївському напрямку щонайменше трьома батальйонами, використовують десятки одиниць бронетехніки, авіацію тощо. Але особливих успіхів не мають. В чому ж причина таких невдач "другої армії світу"?

По-перше, сама по собі Авдіївка — це дуже складний для агресора плацдарм. Росіяни після невдалого початку штурму почали порівнювати це місто із іншим населеним пунктом Донецької області, Бахмутом — але Авдївка стане для окупантів значно проблемнішою ділянкою фронту.

Причина цього проста. Авдіївка, на відміну від Бахмута, була прифронтовим містом ще з 2014 року. Тобто усі ці вісім років ЗСУ будували укріплення.

Особливо укріпленим районом вважається територія Авдіївського коксохімічного заводу. Авдіївський коксохім можна порівняти із "Азовсталлю", але порівняння буде не на користь маріупольського гіганта — саме через те, що тут, в Авдіївці, готувалися до наступу росіян увесь цей час. І цю підготовку визнають навіть росіяни, які говорять про те, що українські укріплення тут в прямому і переносному смислі — бетон.

По-друге, росіяни за півтора року війни, після Вугледара і Бахмута, після тієї ж Авдіївки — не зробили ніяких серйозних висновків. Або у них уже немає інших ресурсів (крім живої сили, яку ще є де мобілізувати) для того, аби ці висновки зробити — і змінити свою тактику.

Поки що ж вона дуже нагадує одночасно і вугледарські "м’ясні штурми", і жуковську тактику радянської армії часів Другої світової війни. Мобілізовані, слабко підготовлені російські війська масовано атакують позиції Сил оборони України, зазнають серйозних втрат, відходять, переформатуються і поповнюють новим "м’ясом". А потім все повторюється знову і знову.

Як вже було сказано, "успішність" подібних спроб російські війська відчули на собі ще минулого року, під Вугледаром. Але і досі продовжують використовувати саме такий підхід до організації наступальних дій. Із таким же невтішним результатом.

На цю тактику уже почали нарікати самі росіяни. Цей формат наступу навіть отримав спеціальну назву — "мурадовщина", на честь генерала Рустама Мурадова, який саме таким чином фактично стер об українські укріплення війська, підготовлені для штурму Вугледара.

Але Авдіївку окупанти продовжать штурмувати і надалі. Бо на цьому населеному пункті Донецької області зав’язані багато різних причин.

Авдіївка є дуже зручним місцем для контролю за Донецьком і транспортними артеріями окупантів. Позиції навколо неї дозволяють контролювати північні околиці Донецька і Ясинуватої, південні околиці Горлівки, а також швидкісну трасу М04 "Донецьк — Горлівка".

До речі, днями саме на трасі Ясинувата-Горлівка був підірваний міст, після чого окупанти отримали серйозні логістично-транспортні проблеми. А можливість точних ударів Сил оборони України навіть по дальніх об’єктах, не кажучи вже про такі близькі та зручні — ЗСУ продемонстрували у ніч з 16 на 17 жовтня атаками на аеродроми в Бердянську та Луганську.

Також контроль над Авдіївкою є фактично контролем за угрупованням російських військ, розташованим у районі Донецька. Це дає змогу ЗСУ тримати під вогневим контролем пункти постійної дислокації, склади з БК і всю військову інфраструктуру окупантів. Через це росіяни намагаються відсунути ЗСУ від Авдіївки й від самого Донецька на відстань як мінімум до 30 км.

Впливає на рішення російського військового командування і політичний фактор. Володимир Путін у свій час наказав захопити усю територію так званих "ДНР" та "ЛНР". Цей наказ був відданий ще минулоріч, але з того часу окупанти майже не просунулися — принаймні, ідея захоплення 100% території Донецької області досі виглядає фантастикою. І одним із найпроблемніших місць є саме Авдіївка.

Тож штурми цього міста-фортеці продовжаться і надалі. І, скоріш за все, з аналогічним вугледарському підсумком. Авдіївка, про яку самі окупанти уже говорять, як про другий Бахмут, насправді має усі шанси стати для них значно серйознішою проблемою. Із значно більшими втратами.

Нагадаю, Міністерство оборони Великої Британії зазначило, що наступ російських сил на Авдіївку Донецької області — це, імовірно, найзначніша наступальна операція, проведена Росією як мінімум із січня 2023 року. Однак через брак і повільний прогрес їм не вдасться захопити місто у найближчій перспективі.

Дмитро Снєгирьов

.