Усміхнені і… потопаючі

Ідеальне зачароване коло, по якому ми нескінченно бігаємо в ідіотських підтяжках. Хихикаючи, посміхаючись, мавпуючи, ми двічі поспіль обираємо людину, абсолютно без досвіду роботи і без відповідних мізків, як великого сіті-менеджера. Адже прикольно «зірку боксу» зробити мером міста, який потребує повноцінної інфраструктурної революції. А потім тупо так обурюємося – «як же так? чому так неефективно? хтось взагалі працювати буде?» І продовжуємо.

Чому Київ перетворився на один суцільний майданчик для мордобою через незаконні будівництва? Чому через негідну дорожню інфраструктуру раз по раз ми наступаємо на одні й ті ж водні граблі?

Та тому що! Тому що хлопчина-зірка сидить в собі в ресторанчиках Барселони або Гамбурга і насолоджується власною зірковістю. Тому що відпустка у нього «по догляду за власною пихатістю» триває не менше 200 днів на рік. І тому що в цей час той, хто розпродав вже все місто під тотальну забудову, не менш затишно сидить і святкує власний день народження десь на Лазурці. Чи не плювати їм на ваші незручності? Що посіяли, те й жнём тепер…

На сьогоднішній день у Києва немає ні концепції розвитку, ні ситуативної логістики, ні операційного управління.

Само по собі щось робиться, розкрадається, утрясається. Але що таке Київ? Місто комфортного проживання для аборигенів? Ні. Місто туристичної привабливості? Ні. Місто з хорошим генпланом? Жартуєте? Урвали вільну ділянку, продаємо швидко і нехай там морди один одному б’ють…

Здавалося б, затопило один раз. Зробіть карту найбільш вразливих місць, місць скупчення великої води, небезпечних низин. Ні, нічого робити не будемо. Саме піде в землю. А брудні вулиці, знищені паркінги і тонни автохлама – ваші проблеми тепер. Більш того, і зараз нічого не буде зроблено. Тому що нікому робити, ніколи робити і нема чого робити.

«Зірка» зрозумів очевидне – місцеві, хихикаючи, і в третій раз його оберуть. А чому ні? Прикольно адже. Головне не обрати тих, кого не треба обирати. Завдання ж його «оточення» – тихенько пропітляти, щоб ще трошки продати ділянок, а потім зникнути, не відповідаючи на складні питання – «хто взагалі вкрав всі ці ливнівки?». А ніхто. Є тільки Віталій Кличко. Але що з нього взяти? Він же такий прикольний.

І що з усім цим робити? Нічого. Просто перестати сміятися і не вибирати за принципом «це ж смішно». Або ж просто заткнутися.

Підтопило? Морду розплющили забудовники? Втерли і пішли далі. Сміятися… У нас нині немає ніяких альтернатив. І не буде.

І немає ніяких «системних команд», які розуміють, що таке мегаполіс, як їм управляти і чому не можна все підряд заливати тут своїми дешевими злодійськими забудовами. І тому ми ще десять раз дозволимо якомусь Кличко виграти вибори. Зірка ж… Спраглих, вибачте, вічно плавати в гі… вні, ніколи не змусиш плавати в кристально чистій воді. Тому що думати треба.

Михайло Подоляк, політтехнолог