Від народження до смерті з валізами замість голів
Я сподіваюся, що нинішній ЧС із футболу стане останньою міжнародною футбольною першістю, що колись проводили в Росії. Хоча б у путінській.
При моєму ставленні до футболу це для мене жахлива мука. Одного разу спробував подивитися, чесно. Вистачило мене аж до наступного загального плану стадіону з написом на трибунах “Ростов”. Вимкнув.
Я так і не зрозумів мотивацію тих, хто поїхав з України в РФ дивитися матчі.
От чесно, намагався перевтілитися чи то в хірурга, чи то в патологоанатома і холоднокровно препарувати цю мотивацію. Але отримав розчарування.
Немов відкрив із запобіжними заходами, в рукавичках, масці та зі скальпелем, сумовиту валізу з парою трусів, майок, іще якимось похмурим і тьмяним барахлом, загорнутою у газету “Труд” блідою вареною куркою, кількома вареними круто яйцями.
Як не залишитися в аутсайдерахКоротше, немає там нічого. Змістовного, в сенсі. Жодної цінності, жодних акцентів. Вони ось так живуть із народження і до смерті з валізами замість голів. До кінця життя обростуть наклейками із згадкою місць, де їх носило, і ще кількома фотками якихось дам, на кшталт ндровських наклейок, які ліпили колись у салонах своїх “Жигулів” особливо просунуті громадяни СРСР.
Олексій Нестеренко, блогер