Столичний циганський табір

Безсумнівно, роми з їхньою концепцією замурзаного «людського мурашника», який швидко розростається, верескливим захопленням навколишнього простору і дрібною криміналізацією стають візитною карткою нинішнього Києва. Вони повільно, але впевнено відвойовують у нас життєвий простір. Дедалі більше нахабніють і вже майже не маскуються. А це практично ідеальна характеристика загнивання столиці. Суть того, що відбувається – це не життєрадісні pr-реляції поки ще не відставлених міністрів і не ледачі кавові посиденьки активістів, навіть не понтовий «Зелений зошит» пана А., а саме нахабство ромів.

Некерований хаос – це коли рвуть тут і там потрошку, по невеликому шматочку плоті, зовсім непомітно на перший погляд, трохи. Але одного разу ми прокидаємося і розуміємо, що вже ніхто і нічим не керує. А навести лад у столичній рекреаційній зоні, зайти на паркові алеї та просто викинути сміття можна тільки грубою брутальною силою. І зробити це можуть – знову ж таки – лише ті, хто нам не подобається, кого ми не уповноважували на поліцейські функції.

Роми, до речі, дуже чутливо реагують на домінантні соціальні норми та правила. Вони прекрасно розуміють, коли можна грубо качати права і плювати на оточуючих, а коли потрібно ховатися в своїх традиційних місцях. Коли можна нахабніти і швидко захоплювати щось, а коли краще швидко тікати. І вони це роблять. Просто тому, що це і є сенс їхнього існування – повзуча експансія туди, де немає порядку. Вчора це був Голосіївський парк, трохи раніше – Лиса гора, сьогодні – залізничний вокзал.

Їх багато, вони нахабніють, вони зовсім не звертають уваги на нормативи, їм байдуже, що думають і говорять люди навколо…

Що це означає? Лише одне. Класичної «вуличної безпеки», якою займаються низові силові підрозділи, за великим рахунком немає. Нинішня поліція просто стоїть осторонь. Або відвертає голову. Або не приїжджає на виклики. Або ігнорує звернення. Називайте як хочете… Є, щоправда, й інше пояснення. Трохи конспірологічне, чого я особисто не люблю, оскільки вважаю, що наші проблеми – завжди наслідок низького професіоналізму.

Так-от, сама держава в особі профільного міністра доводить неспроможність своїх вуличних підрозділів і відводить ключову роль у наведенні ладу парамілітарним ультрапатріотичним групам.

Вони ніби намагаються повернути правила на вулиці… Така собі ідея, м’яко кажучи. Як має діяти поліція? Просто. Роми дуже чутливі до жорсткості та сили. І у них строго ієрархічні спільноти, тобто легко керовані, якщо барони точно розуміють, із ким мають справу. Чому ж це відбувається? А тому, що ніхто не знає, як це працює. У підручниках написано, а наступності немає. І тому, що нецікаво. І тому, що є внутрішньосистемне замовлення «чим гірше – тим краще».

Михайло Подоляк, політтехнолог