Савченко і Україна – жертви піару

Під час перебування Н.Савченко полонянкою я ніколи не коментував її особистість з простої причини: важко було побувати в Іраку і не дізнатися про неї, як про «легенду неадекватності». Але сьогодні ця людина бореться за звання політика, і тут коментарів не уникнути.
Перш за все – я не вірю, що Савченко агент ФСБ. Те, що вона дуже часто ллє воду на млин Кремля, ще не означає, що вона агент. Її тому і відпустили, що на волі в Україні вона куди цінніша для Путіна, але при цьому неможливо довести її роботу на росіян.
Але ця людина не прагне напаскудити Україні. Величезна самозакоханість і величезна некомпетентність – ось два головні чинники, які нею рухають. І від цього все зло. Її «призабули» в ЗМІ? Так не може бути, треба терміново виправляти. І ось дикі заяви в ток-шоу і поїздка в Москву. Завтра знову підзабудуть – буде ще й не таке, пристебніть ремені. Сенс вчинку не грає ролі, головне – його резонансність.

Сама Савченко і країна, що отримала такого депутата – жертви. Жертви божевільної тяги до піару за всяку ціну з боку тих, хто пропхав її в Раду і зробив її Героєм України. Вони робили це свідомо, і їм було плювати на наслідки. Але їх мотиви нам хоча б зрозумілі, незрозумілі мотиви тих, хто зробив її офіцером. Адже проблема навіть не в депутатові, що їздить в гості до Захарченко і росіянам, а в депутатові, який вважає себе патріотом, але при цьому зриває в комітеті ВР розгляд військового бюджету, змінюючи цю нецікаву тему на завзятий піар перед телекамерами. Офіцер-політик, котрий не розуміє, навіщо армії потрібен бюджет, і взагалі це нецікава тема, якщо вона в ній не розбирається (а в чому вона розбирається – поки не встановлено) – ось справжня біда. Біда національного масштабу.
P.S. Хоча Савченко таки перемогла і домоглася свого. Яскраве свідчення цієї піар-перемоги – вал коментарів її вчинків, і цей мій коментар в тому числі …