Причини російської військової агресії: що буде з Україною після виборів

Виповнюється п’ять років неоголошеної війни Росії проти України. Однак, мотиви того, що відбувається, залишаються далеко не в повній мірі досліджені. Це, в свою чергу, не дозволяє якісно прогнозувати подальший розвиток подій.

Для того, щоб зрозуміти реальні мотиви агресивної зовнішньої політики Росії, необхідно прийняти той факт, що президент РФ В.Путін схильний до впливу прихильників геополітики. Після того як він став біля керма держави, у нього з’явилися радники – Н.Нарочнінская, А. Дугін, С.Караганов – які на всі лади почали йому розповідати про підступи Заходу в руслі вигаданої на Заході ж доктрини геополітики (геополітика – це конкретна теорія зі своїми постулатами, але нинішнє використання терміна «геополітика» стало загальним місцем і часто не має відношення до споконвічного поняття).

«Винахід» доктрини геополітики в 1904 р членом Королівського географічного товариства британцем Х.Маккіндером і подальша розробка її постулатів (варто відзначити внесок американця голландського походження Н.Спайкмена), приносило і продовжує приносити дуже багато шкоди – і в 1939-1945рр., адже Гітлер був геополітиком, і зараз, коли Путін став геополітиком.

Важливо зауважити, що, як стверджував Кейнс, на практичних політиків серйозний вплив справляють мислителі минулого і додавав – справляють і тоді, коли вони мають рацію, і тоді, коли вони помиляються.

Нелегко припустити, що комусь зараз захочеться фізично контролювати «Хартленд» («серцевину землю»), поміщений батьком-засновником геополітики Маккіндером чомусь саме в Росії. І за який, згідно з його доктриною, в тій чи іншій формі нібито йде безперервна війна між таласократами (морські держави) і телурократами (материкові держави).

Але ідея про змову Заходу, особливо для колишнього розвідника Путіна, стала настільки привабливою, що витіснила інші мотиви. Тим більше, що на Заході вистачало і вистачає своїх впливових прихильників геополітики (З. Бжезинський, А.Шлезінгер-молодший, Ф.Енгдаль, Дж.Фрідман і ін.). А формування неподалік від кордонів РФ лінійки країн-членів НАТО (з числа держав-лімітрофів, якими вони є відповідно до вчення Маккіндера), вказує на те, що західні еліти в своїй практичній діяльності керуються саме доктриною геополітики.

Т.ч., виникла наступна ситуація: незважаючи на те, що Путін починав свою кар’єру як дружній Заходу політик (згадаємо його звернення до американського народу після терактів 11 вересня 2001 г.), незважаючи на те, що лідер РФ завжди хотів стати членом елітного клубу обраних (G-8, G-20), тепер він вважає, що Захід, незважаючи на прагнення Путіна до дружби, хоче позбавити його влади, а потім розчленувати Росію, так як Заходу, на думку Путіна, потрібен «Хартленд».

Чи хотів Захід і чи хоче він зараз зробити те, про що говорить і думає Путін? Неможливо ні однозначно ствердно, ні однозначно негативно відповісти на це питання. Швидше видається, що не хоче. Парадигма Заходу з другої половини ХХ століття змінилася. Захід тепер все частіше віддає перевагу домагатися своїх цілей відносно м’якими маловитратними способами (хоча, бувають і винятки), використовуючи т.зв. доктрину «м’якої сили», тобто в рамках мирних міжнародних договорів, промислової і торговельної політики, з повагою суверенітету тих країн, з якими вони ведуть переговори. Прямий контроль над територіями до таких способів не належить.

Але в нашому випадку важливіше інше: чи вірить Путін, що Захід не прагне до фізичного контролю над Росією? Швидше за все, Путін думає по-іншому.

Одна з аксіом геополітики свідчить, що Росія як імперія нежиттєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія розвалиться. Путін, судячи з усього, переконаний, що після входження України в ЄС і НАТО (суто гіпотетичного насправді, але реального у свідомості Путіна) дні Росії будуть полічені. Хіба може він таке допустити? Військова агресія РФ проти України – реакція керівництва Росії на можливу повну втрату контролю над територією, яка кілька століть була частиною Російської імперії і 75 років була територією СРСР.

Тому в найближчій перспективі на світ і, тим більше, Україну нічого доброго не чекає. З одного боку, західним лідерам важко, майже неможливо довести Путіну, що їм не потрібен фізичний контроль над територією Росії. З іншого боку, реальна економічна вага РФ в світі радикально не відповідає її бажанням бути великою державою. А в меркантильному сучасному буржуазному світі тільки це враховується в першу чергу. З третього боку, в рамках тієї демократичної парадигми, в якій існує західний світ, будь-яка з країн, і Україна – не виняток, має право на самовизначення (нехай і формальне).

Але, Путін «закусив вудила» і, схоже, не здасться до кінця. Причому він упевнений, що:

– народ Росії терплячий і витерпить економічну ситуацію і зараз, і в більш віддаленій перспективі (і тут він, швидше за все, прав);

– Захід сильний економічно, але слабкий духовно. На Заході не готові нести фізичні втрати населення в разі ймовірних масштабних військових дій. А росіяни готові («на міру і смєрть красна» – цю фразу Путін неодноразово повторював);

– економічна ситуація в РФ не погіршиться настільки, щоб ціни на нафту стали критичними для експорту енергоносіїв, головної статті доходів, які формують і ВВП, і федеральний бюджет Росії, а, отже, протриматися можна довго;

– і, нарешті, як шанувальник східних єдиноборств, Путін упевнений в собі і в своїй готовності захистити себе від загрози, якою вона йому бачиться.

Отже, візьму сміливість стверджувати, що геополітика і тільки вона – причина агресивної зовнішньої політики Росії.

Згідно з аксіом геополітики, втрата Севастополя – це розрив «Великої дуги». Мається на увазі геополітична дуга, на якій Росія повинна тримати оборону, згідно з геополітичною доктриною. Ця дуга проходить від Фінляндії через Севастополь на південь Кавказу. Є ще й «Мала дуга» – від Балкан через Сирію. Ось чому Путін втрутився в ситуацію в Україні та Сирії. А фундаментально все це спирається на психологію.

Е.Канетті починає свою роботу «Маса і влада» словами про те, що людина інстинктивно боїться чужорідного дотику і намагається його уникнути. Наближення НАТО до кордонів Росії – це ймовірний дотик до неї, і Росія, в особі Путіна, інстинктивно боїться цього. Мета Росії зрозуміла – відновлення контролю над Україною. Вона має намір не дозволити Україні бути сателітом Заходу, РФ не бажає, щоб американські і німецькі танки і ракети стояли під Черніговом і Полтавою. І не можна сказати, що Росія в цьому зовсім вже не процвітає…

Ще при підготовці Версальського договору Маккіндер створив концепцію лімітрофних держав. Суть її в тому, що після розпаду Російської імперії в 1917 р., на її околицях утворилися держави-лімітрофи (від латинського limes «рубіж» і грецького trophos «живить») – західні губернії (Естонія, Латвія, Литва, частково Польща і Фінляндія), які виконували роль захисного бар’єру і не мали права на самостійну зовнішню політику. Політики того часу використовували цю концепцію в своїй практичній діяльності.

Після другої світової війни до держав-лімітрофів стали належати держави Східної Європи. Тобто, змінився контроль над державами-лімітрофами. Після розпаду СРСР російський геополітик В.Цимбурскій (до речі, народився у Львові) допрацював геополітичну концепцію держав-лімітрофів Маккіндера. Тепер до держав-лімітрофів став належати пояс держав, що примикають до Росії, в т.ч. (або в першу чергу) і Україна. У РФ упевнені, що існує небезпека формування з лімітрофів санітарного кордону з тенденцією перетворення у ворожу Росії «санітарну імперію». Вважають небезпідставно – оперізування Росії членами НАТО з числа колишніх країн Варшавського договору і прибалтійських республік колишнього СРСР вказує на те, що західні еліти керуються в своїй практичній діяльності доктриною геополітики і концепцією держав-лімтрофів.

Тому боротьба за лімітрофи – це те, що зараз відбувається з Україною. А так як парадигму геополітики і концепцію лімітрофних держав, а також теорію Рімленда (автор – Спайкмен), яка описує важливість контролю «дуги», навколишній Хартленд, поділяють провідні актори світової політики, Україна приречена на обмежену суб’єктність у зовнішній політиці.

Що буде відбуватися в середньостроковій перспективі? Боротьба за Україну продовжиться. Вважаю, ми спостерігаємо нехай і тривалий, але все ж тимчасовий перепочинок.

Проміжні цілі Путіним досягнуто – т.зв. «Новоросія» не відбулася, але анклав нестабільності в Україні створено. Сформована парадигма розвитку подій ймовірно буде підштовхувати Путіна до подальшої дестабілізації ситуації. Можливою активізацією агресії в Україні Путін буде намагатися сформувати нові «умови гри» із Заходом і нові приводи для торгу, в яких Путін, як тактик, але не стратег, буде шукати нові вигоди для себе.

Особливо тривожить те, що РФ перебуває в ситуації, коли вона змушена підвищувати ставки.

І чим складніше буде для неї ситуація, тим на більш сильний ризик може піти Путін – стикаючись зі складними обставинами, люди, часто, роблять відчайдушні ставки, приймаючи високу ймовірність ще більшого ускладнення ситуації з примарною надією уникнути великої втрати (про те, що означає для Путіна втрата України, написано вище). Беручи на себе подібний ризик, можна перетворити часткову невдачу на справжню катастрофу. Та й шантаж війною може трансформуватися в війну – верховний військово-начальник не вільний від впливу своїх генералів.

Захід, швидше за все, продовжить роботу в напрямку санкцій. З моєї точки зору, західні еліти, якщо вони далекоглядні, зацікавлені в збереженні санкцій не стільки для відновлення державного суверенітету України, скільки для військово-технічного і економічного ослаблення Росії, свого геополітичного супротивника, якому вони дали зміцніти на протязі 2000-2013 років. Тепер еліти Заходу усвідомили свою помилку.

Питання тільки в тому, що станеться швидше – економічний і технологічний колапс Росії або ще до настання колапсу у Путіна не витримають нерви, і він почне війну: масштабну із застосуванням звичайних озброєнь або ж локальну з обмеженим, але все ж із застосуванням ядерної зброї.

Історія вчить, що не можна недооцінювати рішучість таких політиків, як Путін. У своїх мемуарах, А.Шпеер, один з бонз Третього рейху, що входив в близьке коло Гітлера, і мав можливість спостерігати його дуже близько, писав, що улюбленим виразом Гітлера була фраза з давньоісландського епосу «Старшої Едди»: «Все пройде, нічого не залишиться, крім смерті і слави про подвиги». Залишається лише сподіватися, що Путін не дозволить подібного роду прагненням взяти вгору. Але впевненості в цьому немає.

Тому Україні необхідно готуватися до відсічі нової хвилі російської військової агресії.

Навряд чи її чергова фаза почнеться раніше другої половини року. Причина проста – ефективний вплив можливо саме перед серйозними подіями, якими є парламентські вибори в Україні. До того ж, липень-вересень – зручний час для проведення наступальних військових дій зі всіх точок зору.

Звичайно, складно не згадати Наполеона, який говорив, що «великі батальйони завжди праві». Але в історії неодноразово були випадки, коли мала країна перемагала у війні велику країну. Думаю, що найближчі півроку Україні потрібно підготувати заділ для цього – військовий, дипломатичний, економічний. Ось тільки тверезе усвідомлення якості наших владних еліт не дає підстав бути впевненим в тому, що наявне час буде використано ефективно…

Повернемося до твердження Кейнса про те, що на практичних політиків серйозний вплив мають мислителі минулого і тоді, коли мислителі праві, і тоді, коли помиляються. Подивіться на дії основних світових акторів за останні більш ніж 100 років і скажіть, що в їхній основі лежить не геополітика, а щось інше…

Доктрина геополітики виявилася захоплююче красивою. У стилі Вагнера і його «Кільця Нібелунгів». Політики, як діти – люблять казки. Ось казка Маккіндера і сподобалася англійським лордам. Потім вона заволоділа умами політиків інших країн – адже не може ж який-небудь умовний лорд Гладстон помилятися, думали вони!

А по суті Кейнс сказав: «Ви собі, панове, не уявляєте – які дивні думки домінують в головах впливових політиків! Де вони їх набралися? Вони вже й не пам’ятають. Оцінити якість доктрини геополітики? Запитайте щось легше. Але саме на підставі цієї доктрини і приймаються доленосні рішення для всього людства». В т.ч. і доленосні рішення для України приймаються на базі постулатів геополітики, наскільки б псевдонауковою вона не здавалася…

В’ячеслав Бутко, економіст, керуючий партнер інвестпроекту Thomson & French

Нагадаємо, що велику брехню Путіна розкрили в Росії: “Чудес не буває”.

Як повідомляла Politeka, Україна випробувала нову летальну зброю: потужність бомб колосальна.

Також Politeka писала, що Путін готується до нападу, перекинуто смертоносне озброєння.