Гройсман винайшов план по боротьбі з бідністю українців: “бідні ті, хто працює”
Вітчизняні чиновники як таємничі капітани «Немо» (від латинського слова Nemo – «Ніхто») вирішили виглянути в трубу перископа і раптом виявили, що українці бідні.
Ні, звичайно, на різних ток-шоу вони продовжують розповідати про київські «ресторани», де не «проштовхнутися» і про дороги, забиті іномарками, плоско натякаючи на те, що українці, насправді, не бідні, а прибідняються.
Але в офіційних документах, яким є програма Кабміна по боротьбі з бідністю, доводиться «входити в береги».
Отже, Кабмін визнав, що рівень бідності в країні залишається «стабільно високим». А стабільність, як ми знаємо з футболу, ознака «класу». Виходить, що не дивлячись на «144 реформи», економічні зміни поки дуже слабо конвертуються в готівку обивательських гаманців. Нагадує це відому фразу «Маестро»: «все нормально, падаємо!».
Але сказавши «А», нашим чиновникам дуже важко вимовляти «Б». У частині оцінок рівня бідності наводяться застарілі і занижені дані.
За оцінками уряду, за межею відносної бідності перебуває 23,8% населення, а серед тих, хто має роботу, даний показник становить 18,8%.
Хоча за даними постійного представника програми розвитку ООН в Україні Ніла Уокера, в нашій країні 60% живуть за межею бідності. Під бідністю мають на увазі приблизно 5 доларів в день на людину (для країн Східної Європи). Якщо застосувати номінальний обмінний курс, виходить 150 доларів на місяць або більше 4 тис. грн. Якщо ми візьмемо сім’ю з чотирьох осіб (двоє дорослих і двоє дітей) виходить, що межа бідності для такого домогосподарства знаходиться на рівні 16 тис. грн. на місяць.
У структурі доходів українців, заробітна плата становить лише 40%, прибуток і суміжні доходи – ще 25%. Зате майже 35% – це соціальні трансферти з боку держави у вигляді пільг і субсидій.
Звичайно, можна як завгодно довго говорити про неефективність даної системи, але лише її наявність говорить про те, що українці дійсно бідні, адже майже на 35% залежать від бюджетної допомоги.
Крім того, в структурі витрат населення, накопичення в фінансові активи становлять лише 0,7% (цінні папери, депозити, купівля валюти), а в нефінансові і того менше – 0,3% (земля, нерухомість), що в десятки разів менше, ніж в розвинених країнах.
Крім того, як показують дані Держстату, з 14,6 млн. домогосподарств, 4,35 млн. або 29% не могли повною мірою отримати медичні послуги і купити ліки.
У 97% випадків причиною тому була нестача грошових коштів. Отже, третина населення України по піраміді Маслоу не може задовольнити свої базові запити, пов’язані з елементарними фізіологічними потребами.
Програма Кабміну лише пунктирно називає найбільш реальні причини бідності в Україні. І визначаються вони не горезвісною відсутністю нових робочих місць, а саме трудовою бідністю, коли в Україні бідні якраз ті, хто працює, платить податки і всі нараховані комунальні платежі. Передумови бідності в Україні істотно відрізняються від ЄС або країн, які динамічно розвиваються. Це для Китаю або Італії питання нових робочих місць стоїть у повний зріст, тому що там вже сформовані (або в процесі формування) умови для адекватної ринкової оплати праці.
В Україні ж чимало робочих місць із зарплатою 4-6 тисяч гривень на місяць, ось тільки робота на таких умовах більше нагадує поселення римських рабів часів Спартака, а не економіку, «що йде» до Європи.
Як же збирається Кабмін боротися з бідністю? Умовно кажучи – пропонує роздати безкоштовну рибу, або вудки для самостійного лову?
Тут ми бачимо або реверанси на користь ФПГ – «субсидування» з державного бюджету процесу створення «нових робочих місць», або геніальні ходи щодо вирішення проблеми зайнятості в стилі «Втечі з Шоушенка» в частині «розширення видів діяльності та сфери застосування громадських робіт».
Крім того, старе комсомольське загартування мабуть дається взнаки і чиновники пропонують реінкарнувати щось на зразок радянських «проектних інститутів», де народ сидів на кресленнями «провалу» (щоб не провалився). Тільки зараз це красиво називається «соціальні підприємства» і це щастя має ощасливити тимчасово переселених осіб і учасників АТО. Крім того, планується відтворити щось подібне до студентських «стройотрядів», але знову ж таки під ребрендингом «транзитних робочих місць».
Крім того, в Кабміні вирішили вивчити «механізми працевлаштування сільського населення сільськогосподарськими товаровиробниками». За аналогією можна було б вивчити і можливості залучення на роботу водіїв міськими АТП…
І вже зовсім екзотично виглядає відродження роботи «вахтовим методом» і дистанційної зайнятості (мабуть по аналогії з дистанційною медициною).
Ну і далі все за стандартом в частині видачі «булочок»: зростання зарплат і пенсій, «поглиблення» і «проникнення», «охоплення» і «інформування».
Останнє особливо важливо перед виборами. А то електорат не зрозуміє, кому дякувати за своє «щасливе дитинство».
Правда, всі ці обіцянки без конкретних цифр і параметрів зростання. Щось на кшталт «за все хороше, проти всього поганого».
Якщо резюмувати, то «пропав під’їзд». «Дотації» роботодавцям і громадські роботи для малозабезпечених – це не те, що дозволить подолати бідність.
У кращому випадку – багатшими стануть саме окремо взяті і допущені до бюджетного корита «роботодавці». Ну а бідні – хіба що поставлять нові латки після «громадських робіт». На одязі, купленому в магазинах: «нові бренди з Європи».
Що стосується «соціальних» підприємств, то ми ще колишні не встигли успішно приватизувати.
Адже як показує світова практика, найкращий спосіб боротися з бідністю, це перестати «боротися» з доходами населення. Наприклад, за допомогою нової тарифної політики, зниження рівня фіскального тиску, звільнення від оподаткування домогосподарств з мінімальним рівнем доходів. Як говорив один київський мер: «весна прийде і сніг розтане». І це напевно єдиний випадок, коли він мав рацію…
Олексій Кущ, економіст і фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 15 березня 2019 року
Як повідомляла Politeka, у Гройсмана вирішили, скільки платити за дитину: “смішні гроші”.
Також Politeka писала, що Нацбанк намагається утримати долар: опубліковано новий курс валют.