Рада-8: п’ятирічка за чотири роки

Наприкінці жовтня маємо традиційний привід згадувати про нинішній парламент. 26 жовтня виповнюється чотири роки з моменту його обрання. Непоганий привід проаналізувати особливості національної законотворчості на поточному етапі.

Ключовим словом в оцінці роботи першого парламентського скликання після Революції Гідності буде «парадокс».

Після обрання нової Верховної Ради там було створено коаліцію у форматі конституційної більшості, проте вона не зуміла втілити в життя головні з власних передвиборчих обіцянок.

Говорити всерйоз про скасування депутатської недоторканості не випадає, хоча десятьох парламентаріїв їхні колеги позбавили недоторканості. Сергій Клюєв та Олександр Онищенко успішно уникнули затримання та знаходяться за кордоном, затриманий просто в кулуарах Ігор Мосійчук вже давно повернувся на робоче місце, а Надія Савченко перебуває в СІЗО.

Імітація спроби переходу на відкриті парламентські списки відбудеться у кращому випадку після президентських перегонів, і далеко не факт, що буде вдалою. Річ у тому, що з-понад 350 політичних партій в Україні реально працює хіба що 20-30, і це виглядає промовистим діагнозом українській політичній системі. Варто пригадати, що діюче парламентське скликання неодноразово намагалися хитнути на предмет дострокового розпуску Верховної Ради, але без особливих успіхів у цьому питанні. Не став у пригоді і фактичний розпад парламентської коаліції, про який відмовляються говорити як про факт де-юре, але намагаються використати де-факто.

До речі, зауважу, що у парламенті восьмого скликання всі керівні посади належать представникам «коаліції Майдану». Цей факт, мабуть, єдиний, який об’єднує цю п’ятипроменеву ситуативну зірку української політики.

В іншому вони зовсім різні:

• БПП, що постійно осипається та позбавила Єгора Фірсова та Миколу Томенка мандатів за вихід зі складу фракції;
• «Народний фронт», який нагадує голову професора Доуеля, до якої не прикріплене партійне «тіло» на місцях;
• «Самопоміч», яка зазнала кадрових втрат, проте зберегла «садово-сироїдну» ідентичність;
• радикали Ляшка, яких протягом скликання супроводжували чимало скандалів та кадрових ротацій;
• «Батьківщина», лідерка якої досі вважає, ніби очолює фракцію зі 156 людей (насправді – 20).

«Опозиційний блок» зумів уникнути розпаду попри свій статус політичного акціонерного товариства з контрольним пакетом. Депутатські групи «Відродження» та «Воля народу» об’єднують здебільшого досвідчених мажоритарщиків, які вправно спекулюють принциповістю.

Зміна голови Верховної Ради навесні 2016 року суттєво позначилася на темпоритмі роботи парламенту. Якщо Володимир Гройсман намагався домовлятися та шукати спільну мову, то Андрій Парубій з соціал-націоналістичною прямотою своєї політичної молодості закриває засідання через брак кворуму. Не виключаю, що Парубій став рекордсменом у історії новітнього українського парламентаризму за кількістю достроково закритих засідань. Він намагається компенсувати цю прикрість ентузіазмом, проте виходить далеко не завжди гладенько.

Проте буде несправедливим лише нарікати на парламентаріїв хоча б з однієї причини: вони обрані нами з вами та є відображенням стану справ та політичної зрілості українського суспільства.

У окремих питаннях наші парламентарії займають державницькі позиції. Зокрема, зуміли продовжити дію закону «Про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО» (хоча у 2015 році під час заворушень у стін парламенту загинули четверо нацгвардійців) та ухвалити закон «Про особливості державної політики із відновлення державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей», чим замінили АТО на Операцію об’єднаних сил.

Наголошу, що на забезпечення потреб військових та правоохоронців законодавці реагували завжди оперативно, про що свідчить, зокрема, ухвалений цього року закон «Про національну безпеку». Можна пригадати і нормалізацію термінів та процедури ухвалення Державного бюджету протягом останніх років.

І це, до речі, не все.

Верховна Рада у 2016 році запустила процес судової реформи, підтримала положення медичної та пенсійної реформи, ухвалила у вересні 2017 року закон «Про освіту», який викликав чималий резонанс в Угорщині.

Восени 2018 року парламентарії ухвалили у першому читанні зміни до Конституції щодо пріоритетності європейської та євроатлантичної інтеграції для України (дещо раніше Верховна Рада відмовилася від позаблокового статусу) та закон про забезпечення функцій української мови як державної.

Досвід Верховної Ради підказує, що протягом останнього року своїх повноважень слуги народу зосередяться на підготовці до президентських та парламентських виборів.

Це означає, що з трибуни законодавчого органу звучатимуть гучні заяви та обіцянки, проте ККД законодавців суттєво впаде. Очікувати непопулярних рішень не варто, а от значна зміна депутатського корпусу за підсумками виборів восени 2019-го виглядає цілком вірогідною.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для «Політеки», 25 жовтня 2018 року

Нагадаємо, безпрецедентне рішення суду по “євробляхам”: в Раді зробили несподівану заяву.

Як писала Politeka, мапа Росії скоро зміниться: Путіну зробили різкий натяк у Японії.

Також Politeka писала, що у парламенті Англії виявили «агентів Кремля»: підтримують РФ.