Газові обіцянки Гройсмана: як обдурили українців

Після візиту в Україну місії Міжнародного валютного фонду, яка закінчила роботу 19 вересня 2018 року, на українців чекає підвищення цін на газ. На скільки і з якої дати – Кабмін повідомить пізніше

Поки що безперечно лиш одне – тарифи зростуть і планується, що до ринкового рівня розцінки підвищуватимуть поетапно, до 2020 року.

Іще до закінчення переговорів прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що дуже не хотів робити цей крок і що тих, кому не вистачатиме на нові тарифи, підстрахують субсидіями. Після перегляду цін практично гарантовано прозвучать додаткові обіцянки та запевнення.

Але навесні 2016 року, підвищуючи ціну на газ для населення до 100% імпортного паритету, прем’єр-міністр Володимир Гройсман уже давав низку обіцянок і будував плани. Чи вдається їх виконувати і що з прогнозів здійснилося?

Остання зміна ціни

«Ми розглянемо важливе рішення для нас і для держави – питання встановлення єдиної ціни на газ. Переконаний у тому, що ми в цьому питанні сьогодні поставимо крапку, і це буде остання зміна ціни на газ у житті нашої держави».

Це заявив Володимир Гройсман після ухвалення сміливого і непопулярного рішення в 2016 році – підвищення вартості газу до 6879 грн за тисячу кубометрів (із ПДВ).

• Проте у квітні 2017 року ціну підняли до 6957,9 грн за тисячу кубів. Після цього спецобов’язки «Нафтогазу» відпускати газ населенню за цією ціною регулярно подовжували.
• Вартість газу для промисловості та населення вже не єдина. З 1 вересня пропозиції «Нафтогазу» для промисловості – від 10 208 до 11 115 грн за тисячу кубів.

Що маємо?

Можливо, прем’єр, коли давав обіцянку, розраховував на те, що на зовнішніх ринках вартість газу не буде рости. Або очікував, що вдасться утримати ціну завдяки виконанню інших заданих газовому ринку орієнтирів. Але обіцянку не виконано:

• ціна вже зросла і буде зростати надалі – як для промисловості, так і для приватних споживачів;
• вона зараз не єдина і до 2020 року такою не буде.

Ринок газу

«Питання ціни на газ в Україні було доволі корупційним, зокрема так зване запровадження різних цін, коли одній категорії громадян продавали за однією ціною, іншій – за іншою. Мільйони кубів газу списували на населення і продавали за комерційними цінами. А завищені соціальні норми давали можливість робити на цьому мільярдні потоки», – описував у 2016 році корупційну структуру газового ринку Володимир Гройсман.

Тобто газовий ринок потрібно створювати, а газовий сектор – реформувати. Що ж принципово змінилося з весни 2016 року?

• Дослівна цитата міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика (грудень 2017 року): «За наявності закону про ринок газу, зараз на території України немає ринку газу». Тобто питання про реформу протягом 2017 року можна відразу закрити – навіть в уряді констатували, що ринок не з’явився.
• Тоді ж Ігор Насалик попередив, що ринку не буде без демонополізації «Нафтогазу». Ключова зміна – анбалдінг компанії. Від неї мало відокремитись Відкрите акціонерне товариство «Магістральні газопроводи України», яке буде контролювати газотранспортну систему.
• Проте в «Нафтогазі» заявили, що до 2020 року анбалдінг неможливий. Причина – «Газпром». До кінця 2019 року з ним діє контракт про транзит, і росіяни відмовляють вносити в нього зміни в зв’язку з відділенням «Магістральних газопроводів». Тобто монополіст у таких сегментах як видобуток і транзит був і залишається таким. Що ж із поставками?
• «Нафтогаз» формує свою цінову пропозицію для промислових споживачів. Подобається – можуть купувати у нього, не подобається – можна вибирати з пропозицій інших постачальників. Тоді як ринок для населення монополізований «Нафтогазом». Він відпускає ресурс за спецобов’язками через «Укртансгаз» облгазам, а ті – населенню. Поки ціна нижча від ринкової. Після переговорів із МВФ ціна для населення буде зростати, але поступово. Це треба розуміти так, що до 2020 року постачання населенню залишаться монопольними і, як і раніше, за спецобов’язками.
• Голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв заявив, що облгази вдвічі завищують показники споживання українцями блакитного палива.

Що маємо?

До 2020 року навряд чи варто сподіватися на ринок газу для населення: монополія «Нафтогазу» залишиться. Поки що не доводиться розраховувати і на зміну ситуації з облгазами. З 1 серпня Україна мала перейти з місячного на добове балансування газу: тобто обробка заявок на купівлю щодня і динамічна зміна ціни. Але не вдалося. У серпні добове балансування перенесли на два місяці, але навряд чи воно запрацює і в жовтні – в.о. президента «Укртрансгаз» Андрій Хоменко заявив, що платформа не готова.

Енергетична незалежність

«Наше завдання – розвивати власний видобуток газу, проводити агресивну політику енергоефективності та енергозбереження, щоб за 3-4 роки Україна стала енергонезалежною державою, зокрема і завдяки впровадженню альтернативних джерел енергії», – заявив Володимир Гройсман у травні 2016 року.

У 2017 році видобуток зріс на 4,2%, до 20,8 млрд кубометрів. Для порівняння: в 2016 р. видобули 19,9 млрд, а в 2015 р. – 19,8 млрд кубів. Минулорічний результат майже дістався до показників 2013 р. Але тоді ще враховували видобуток «Чорноморнафтогазу», а після анексії Криму цей ресурс України втратила.

Що маємо?

Видобуток газу зростає. Не можна сказати, що швидкими темпами, але і термін виконання прем’єрської обіцянки ще не закінчився. Він визначив план на 3-4 роки, тобто незалежною Україна має стати в 2020 році. Але доти наростити видобуток хочуть до 27,5 млрд кубів, отже, потрібно прискорюватися.

Але є ще рядок про агресивну політику енергоефективності. Ось тут хвалитися особливо нічим.

• Фонд енергоефективності досі не запрацював, хоча профільний закон ухвалили ще влітку 2017 року. Він має розподіляти кошти з держбюджету та інших джерел на компенсацію термомодернізації будівель, встановлення нового обладнання. Заявки після енергоаудиту подаватимуть власники, співвласники будинків або уповноважені представники.
• У 2019 році Фонду енергоефективності збираються виділити 1,6 млрд грн. Ще 400 млн грн – на «теплі» кредити. На цьому надії можна залишити. Оціночні витрати на загальну модернізацію будинків – 30 млрд євро. Такі дані надав віце-прем’єр Геннадій Зубко. За нинішнім курсом потрібно 987,6 млрд грн. Якщо розраховувати лише на підтримку держави, термомодернізувати всі українські будівлі вийде через 493 роки.
• Врятувати могли б кошти донорів. В ЄС підтверджують, що можуть виділити Фонду енергоефективності 54 млн євро допомоги, яку можна не повертати. Але грошей потрібно в 555 разів більше, тож і Європа не врятує.
• Очевидно, що енергоефективність та модернізацію житлового фонду залишили зацікавленій стороні – українцям. Це логічно, якби не два нюанси – залежність від субсидій і нове подорожчання газу.
• 3 млн сімей отримують субсидії за тарифів, які ще не є ринковими. Було б дивно очікувати, що за нестачі грошей вони викроять щось на модернізацію житла. Після подорожчання газу потреба в держдопомозі виросте. При цьому в бюджеті на 2019 рік коштів на субсидії закладають на 22% менше, ніж у 2018 році.

Що маємо?

Верифікацією, зміною правил нарахування і всіма можливими способами витрати на субсідіантів хочуть скорочувати. Отже, після підвищення тарифів людям доведеться витягнутись у струнку, але платити. Не доведеться довго думати, щоб зрозуміти, що вони виберуть: оплату комуналки або енергоефективність.

Зобов’язання перед МВФ не залишають вибору

«Є зобов’язання, підписані українською стороною, що тарифи на газ будуть 100% відповідати вартості. Іншого шляху немає, у мене немає вибору», – аргументував подорожчання 2016 року Володимир Гройсман.

• Проте на момент ухвалення рішення за Меморандумом із МВФ достатньо було підняти ціни до 75% імпортного паритету, а не до 100%, як вирішив Кабмін. Вийти на повну ринкову ціну для населення могли і в 2017 році. Але діяти вирішили на випередження.
• Із цілої низки інших зобов’язань перед Фондом Україні вдалося зробити все, щоб зробити мінімум. Серед прикладів – пенсійна реформа. Крім збільшення страхового стажу, потрібно було дати гарантії, що пенсії будуть співвідноситися з внесками і будуть «адекватними в реальному вимірі».
• Антикорупційний суд мав запрацювати ще в березні 2018 року. До кінця березня 2017 року мали ухвалити закон про бізнес-омбудсмена, але його не ухвалили досі. З 2018 року мав запрацювати закон про ринок сільгоспземель. До кінця вересня 2017 року мали запустити процес великої приватизації тощо.

Що маємо?

Коли уряд має бажання шукати компроміс, він його знаходить. Довгий список «маяків» МВФ у другій половині 2017 року стиснули до чотирьох основних пунктів: Вищий антикорупційний суд, велика приватизація, пенсійна реформа і ринкова ціна на газ. Проте перші три виконуються доволі умовно, а ціни на газ не залишають вибору – потрібно підвищувати.

Ганна Гончаренко