Телетайп: Порошенко — Главпатріот України, Тимошенко — Мати-Засновниця України, Медведчук — Прапорщик України
Пройшов парад, який викликав чергову поляризацію українців. І відразу стало зрозуміло, чому інтернет-опричники Президента Порошенко просто лютували по соцмережах, записуючи в путіністів кожного, хто не в захваті від бенкету під час чуми.
Парад необхідний був ПОПу як привід для оголошення своєї першої повномасштабної передвиборчої промови. В умовах суто й щиро патріотичних.
Плюс Петра Олексійовича від армійських парадів натурально пре – гляньте на його по-дитячому щасливе обличчя! Напевно, ПОП бачить колони воїнів, що рівняються на нього, приведену в дію за його наказом таку собі, але бойову техніку, і йому думається, що вся ця міць готова знищити його особистих ворогів. І це ніби нівелює непереконливі електоральні рейтинги.
А з різницею всього в пару годин і на відстані в пару кілометрів, в залі засідань Академії Наук, відбувся захід Юлії Тимошенко – головної суперниці і антагоністки ПОПа на майбутніх виборах. У неї йшлося про Громадський Договір і Конституцію на його основі.
Тобто, якщо ПОП має намір йти на вибори в камуфляжі всеукраїнського патріота, то ЮВТ явно приміряє філософську тогу матері-засновниці нової Республіки. І оскільки вони виглядають фіналістами виборчого забігу, то є сенс порівняти їхні позиції.
Але спочатку – про парад.
«Слава Україні! – Героям слава!» просто чудово! Взагалі, парад – це здорово, коли є реальні, а не віртуальні перемоги над реальним ворогом. Утім, як не намагаюся, але, всупереч нашому Генштабу, розгледіти перемогу під Дебальцеве я не в змозі. Під ДАПом – тим більше. Приклади мужності – так. Предмета для гордості – немає.
Тому про доречність параду треба питати воїнів. Але не тих, хто кришить ворога за клавіатурою, а хто ризикує на передку. А серед них єдності щодо політичного параду не спостерігається.
І останнє. Це нормально, що на двадцять восьмому році незалежності ми проводимо парад повністю по «совковим» лекалам?! Об’їзд побудови, доповідь вождю, монолог, проходження маршем, потім техніка, потім авіація… І навіть дикторський текст – як під копірку з «совка», тільки там про героїв ВВВ згадували, а у нас про героїв АТО…
Чому стверджую, що мова ПОПа на параді – передвиборна? Тому що шаблон збігається в деталях.
Порошенко був в ударі і на підйомі. Спочатку він як би відзвітував про досягнуті успіхи, про які ми вже чули: безвіз, відмова від російського газу (у Словаччині, напевно, родовище відкрили), взагалі відмова від Росії (хоч і на словах, але все одно слава Богу!), і звичайно ж – томос як ярлик від небес на подальше князювання.
Заздрісники обмовляють, що в промові Петра Порошенка прозвучало кілька неназваних цитат Мао Дзедуна. А як на мене, так не особливо й важливо, чиєю запозиченою мудрістю нас напихають в черговий раз. Головне, що все це – розмови про минуле зі спробою це минуле переінакшити на свою користь.
Особисто мене вибачення Президента дуже насторожили. Розумієте, до цього моменту Петро Олексійович ніколи не визнавав своїх помилок. Ніколи! У найбільш кричущих випадках. А тут раптом ось тобі.
Якщо вже ця людина заради того, щоб залишитися при владі, готова визнати, що була неправою, то все інше вона зробить, не скривившись. Наприклад, дасть наказ на найжорсткіший розгін демонстрантів проти себе. Або вибори затіє перенести – для нього це значно простіше публічних реверансів.
До речі, мені тут нашептали, що спочатку вибачення були в парадній промові ПОПа, але він розгнівався, і їх перенесли в виступ менш знаковий – в Дніпропетровську, який ПОП не любить і якому не довіряє, скільки б Борис Філатов йому не сяяв посмішкою семицвітною.
Якщо коротко, то передвиборна диспозиція Петра Порошенка нехитра, немов плани солдата в самовіллі: «незалежна Україна – це я, а всі, хто проти мене – агенти Путіна». Крім Віктора Медведчука, зрозуміло.
Тому що Порошенко – Президент України. А Медведчук – прапорщик України. І ще невідомо, хто головніший.
Прапорщик – це така фігура, яка ходить, куди хоче – хоч в ДНР-ЛНР, хоч в Москву на особистому літаку в обхід санкцій, бере, що хоче – хоч партію політичну, хоч телеканали популярні, і ніхто з них нічого вдіяти не те що не може, а не хоче ну зовсім. І тому Президенту України, гаранту Конституції, з прапорщиком України, гарантом цього президента з боку кума, краще бути в партнерах. А то ще почне розповідати, про що насправді домовилися у Відні в 2014 році…
Тепер про те, що відбувалося в Академії Наук.
Юлія Тимошенко теж виступила з яскравою передвиборчою промовою. І вона, що дивно, не стала фірмово таврувати владу за її численні гріхи (на честь свята, напевно), а говорила про те, що має бути.
Тимошенко повторила фразу Порошенко «Ми нічого не хочемо більше, ніж миру». Ось тільки до миру вона має намір йти через сильне громадянське суспільство.
Якщо лампочка перегоріла, її не ремонтують, а міняють на нову. З державою, що не виконує своїх функцій, роблять аналогічно. Символ олігархічної України – лампочка з обвугленою спіраллю в смітнику.
ЮВТ вдалося не просто затягнути на окремий захід близько сотні інтелектуалів, які думають про новий суспільний устрій. Їй вдалося переконати їх попрацювати єдиною командою. Це тих самих, для яких власні ідеї більш значущі за Заповіді і які не здатні домовитися ні до, ні під час, ні навіть після розстрілу.
У підсумку концепція гранично спрощено виглядає наступним чином: Україна повинна перейти до справжньої Республіки, що в перекладі з латині означає «спільна справа». Тобто ми, громадяни України, повинні стати співвласниками і, відповідно, співуправителями суспільного надбання, успадкованого нами з радянських часів. І отримувати справедливий, тобто рівний для кожного громадський дохід від використання цього надбання.
Звертаю увагу: це не фіксований гарантований дохід, як в розвинених країнах на кшталт Швейцарії, який виплачується у вигляді допомоги. Ні, громадський дохід визначається ринковим результатом нашого спільного управління.
Образно кажучи, ми всі, хто приєднається до Суспільного Договору про принципи і правила нашого проживання на території України, стаємо ніби акціонерами Республіки. А уряд, депутати та інша влада – на зразок нашої ради директорів, яку ми вибираємо під задачу зростання суспільного доходу.
Адже ніхто не стане міняти свій голос акціонера на кіло гречки, коли мова йде про дохід в тисячі доларів. Причому, оцінювати роботу влади стане елементарно просто: виріс громадський дохід – влада хороша і залишається ще на рік. Не виріс – до влади є серйозні питання.
А що таке суспільне надбання?
Це все, що знаходиться на поверхні України – земля, ліси, річки, інфраструктура, історико-культурна спадщина і т.д., під поверхнею – корисні копалини, і над поверхнею – повітряний простір, радіочастоти та інше. Але тільки те, що не є добросовісною особистою або приватною власністю.
А як це – добросовісною?
Щоб розібратися, доведеться провести інвентаризацію всього, що дісталося нам після здобуття незалежності, а також аудит всіх державних рішень по розділу цього самого надбання. І якщо виявляться ознаки неправомірності, то – в суд. І або доведи законність своєї бізнес-імперії, або поверни вкрадене, або заплати справедливу компенсацію в громадську скарбничку.
Так що ніякого соціалізму, в якому забирали все. У нас приватна власність зберігається, поважається і захищається. Але – чесна.
Щоб запустити процес установи Республіки Україна, необхідно на Загальнонаціональному Референдумі прийняти Конституцію, яка будується на цих принципах Суспільного Договору. А винести її на референдум повинен Президент України, який прийняв на себе такі публічні зобов’язання і готовий піти у відставку в разі їх невиконання.
В Конституції буде прописана нова система влади, що формується на основі двотурових парламентських виборів, де партія-переможець формує уряд, і лідер партії автоматично стає Главою Уряду і Верховним Головнокомандувачем (канцлером, якщо кому подобається), а опозиція очолює всі комітети і контрольні органи.
При цьому пост Президента України скасовується раз і назавжди разом з його адміністрацією, штандартами і невгамовним бажанням в усе втручатися, ні за що не відповідаючи. Функції Президента щодо розпуску парламенту і перезавантаження влади, накладення вето на закони, призначення генпрокурора та інших силовиків буде виконувати Національна Асамблея самоврядування, що складається з професійних і моральних авторитетів нації.
Зверніть увагу, що Юлія Тимошенко має намір знищити пост Президента України, який сама ж збирається зайняти у важкій боротьбі. Така собі феєрична доля політичного камікадзе вищого штибу.
Що, не вірите? Ваше право. Але співволодіти державою, припинити олігархію і нарешті отримати матеріальну впевненість в майбутньому хочете? Та ото ж…
А згадайте, що літак камікадзе вилітав без шасі, щоб не міг приземлитися. У концепті перезаснування Республіки теж передбачені свої гарантії. І про це треба говорити. Адже і Суспільний договір, і Конституція України не будуть дані згори, а повинні стати продуктом активного всенародного обговорення і редагування ще до виборів. Для цього запускається спеціальна комунікаційна платформа.
Одне безперечно: Україна за двадцять сім років скотилася в настільки глибоку кризу, що, вибравшись з неї, здатна продемонструвати світові нову модель справедливого суспільного устрою. Саме ця модель, а не горезвісні «заробітчани», вимушені поневірятися в пошуках кращої долі, стануть новою візитною карткою України у світі.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»