Привид Путіна над Європою: хто в ЄС вже готовий продатися Кремлю і скасувати санкції

Троїстий союз проти антиросійських санкцій

Липневі заяви прем’єр-міністра і міністра внутрішніх справ Італії стали тією точкою, в якій процес ерозії антиросійських санкцій перейшов в нову якісну фазу.

Уже в листопаді-грудні 2016 року почали відбуватися події, які вказували на початок такої ерозії. Це була перша фаза, і вона завершилася формуванням нового італійського уряду. Її особливістю були поодинокі думки окремих бізнесменів, політиків і чиновників з європейських країн щодо того, що санкції не виправдали себе, завдають все більшої шкоди економіці їхніх країн і Європи в цілому. Наприклад, це відбувалося в Австрії, Німеччині, Італії, Франції, Чехії, Греції і т. д. У тій же Італії критикували санкції на місцевому рівні і на рівні регіональних органів влади.

Але це були лише епізоди другого плану європейського політичного життя. Навіть формування в Австрії нового уряду за участю Партії свободи не викликало практичних зусиль щодо перегляду антиросійських санкцій.

Якісний зсув. Особливості італійської позиції

Існуючий стан речей було зруйновано новим урядом Італійської республіки.

По суті, це «триголовий уряд», оскільки у нього три фактичних керівника:

• прем’єр-міністр Джузеппе Конте (технократичний керівник уряду, якого запросили на цю посаду дві партії, що сформували коаліцію);
• віце-прем’єр-міністр Луїджі ді Майо (лідер партії «Рух п’яти зірок»);
• віце-прем’єр-міністр, міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні (лідер партії «Ліга півночі»).

Позиція італійського уряду є похідною від цих трьох людей, кожен з яких має свою позицію. В тому числі, мова йде про якісь компромісні підсумкові позиції (збалансовані позиції), які дозволяють зберігати нинішній уряд і уникати дострокових виборів. Важливо також розуміти: лідери двох партій вкрай зацікавлені в тому, щоб цей уряд існував якомога довше.

Тому що перебування при владі – це важливий політичний ресурс в боротьбі за голоси виборців в контексті виборів до Європарламенту.

Таким чином, офіційна позиція уряду Італії буде визначатися наступними факторами:

1. реалізація програми партій, які сформували уряд;
2. компроміс трьох керівників уряду;
3. недопущення відставки уряду і дострокових виборів парламенту Італії за кілька місяців до виборів Європарламенту;
4. необхідність збереження конструктивних відносин з органами ЄС та провідними державами ЄС;
5. висування вимог з одночасною демонстрацією лояльності до ЄС і НАТО.

Це п’ять пунктів, між якими балансує нинішня італійська влада, і буде робити це надалі.

Прикладом такого балансування є позиція щодо Криму, війни на Донбасі, антиросійських санкцій. Так, М.Сальвіні зробив різкі заяви, що Крим – російський, а революція в Києві була несправжньою. Але це залишилося суто приватною думкою. А офіційну позицію уряду озвучив глава МЗС, який підтвердив невизнання законності анексії.

Також яскравим прикладом є позиція італійського уряду щодо антиросійських санкцій: вже в процесі переговорів по формуванню уряду представники «Ліги півночі» і «Руху п’яти зірок» відзначали, що влітку підтримають продовження санкцій, але потім будуть вести дискусії про подальшу їхню долю. Як сказали, так і зробили.

Цікаво виглядає заява прем’єра Д.Конте під час зустрічі з президентом США Дональдом Трампом. «Система санкцій проти РФ пов’язана з виконанням Мінських угод, неможливо думати про їхнє зняття за один день. Але оскільки ми відкриті, ми повинні дбати про те, щоб ці санкції не вплинули на малі російські компанії і середній клас, оскільки Італія має дуже тісні ділові відносини протягом тривалого часу… Якщо ми хочемо вирішити проблеми, ми повинні сідати за столом з усіма. Ми не можемо не залучати Росію».

Хоча ця заява не роз’яснила всього (навіть породила питання), але вона однозначно вказує на намір Італії працювати над зміною режиму санкцій ЄС проти РФ.

Якщо позиції всіх «трьох голів» уряду з приводу Криму не збігаються, то всі вони одностайні щодо необхідності зміни режиму санкцій. Крім того, дана тема важлива як один з інструментів у відносинах між Римом і Брюсселем, а також – як важливий елемент агітаційної кампанії перед виборами Європарламенту.

Не «Антанта», але все ж «Троїстий союз»

Поки ніхто в Євросоюзі не починав дискусію щодо антиросійських санкцій, і це забезпечило їхнє автоматичне продовження.

У листопаді-грудні вже, ймовірно, не буде такого мирного руху за усталеною колією. І ймовірно, що обговорення режиму санкцій буде домагатися не тільки Італія, але і уряд Австрії. І в Римі, і в Відні звучали заяви, що санкції не вирішують проблеми, що виявилися неефективними, але зате завдають шкоди економіці цих країн.

Останні заяви прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана дають підстави для припущень, що і офіційний Будапешт може стати частиною можливого альянсу за перегляд санкцій. Так, виступаючи в університеті в Румунії 28 липня, він зазначив: «На мою думку, ЄС проводить щодо Росії, перепрошую, примітивну політику, стверджуючи, що Росія становить загрозу. … Проте більшість країн не відчувають цієї загрози, ні Словаччина, ні Чехія, ні ми не бачимо причин бачити загрозу. Ми повинні отримувати вигоду від розвитку двосторонніх відносин з РФ замість примітивної політики по ній. … Росія не відчуває себе в безпеці без буферних зон. Тому вона буде їх створювати. Це сталося з Україною, але українці заявили чітко, що не хочуть бути частиною буферної зони, а хочуть стати ближче до ЄС і НАТО, хочуть побудувати сучасну Україну».

І ще дуже важлива частина позиції Орбана в питаннях України та Росії: «Я не вірю в реалістичність прагнень українців приєднатися до ЄС або НАТО. … Цілком зрозуміло, що метою росіян є відновлення старої ситуації і збереження російського впливу на Україну».

Очевидно, що позиція угорського прем’єр-міністра виглядає як сукупність трьох компонентів:

• критика політики щодо РФ, яка при цьому не становить загрозу більшій частині країн ЄС;
• визнання, що Москва має потребу в Україні як буферній зоні, буде прагнути відновити вплив в ній;
• визнання, що українці «не хочуть бути частиною буферної зони, а хочуть стати ближче до ЄС і НАТО».

Це виглядає як балансування офіційного Будапешта між позицією Заходу і позицією Росії. Це може означати, що угорський уряд не вимагатиме скасування антиросійських санкцій, але може зайняти активну позицію щодо перегляду принципів режиму санкцій в цілому.

Як і урядам у Римі та Відні, уряду Угорщини ця тема може бути важливою в контексті агітаційної кампанії в рамках виборів до Європарламенту. Італія і Австрія можуть виявитися корисними для уряду Орбана в контексті протистояння з Брюсселем з питань міграції.

У цьому сенсі Рим, Відень, Будапешт приречені бути як мінімум ситуативними союзниками.

І зв’язку з цим варто згадати слова похвали, сказані В. Орбаном на адресу італійського уряду, коли воно закрило порти країни для суден з мігрантами.

Разом з тим, уряд Угорщини також приречений зважати на позицію свого союзника – польського керівництва, яке бачить в Росії загрозу (принаймні, офіційна Варшава заявляє про це повсюдно і постійно). Польща є важливим стратегічним союзником в питаннях протистояння з Брюсселем. При цьому, вже неодноразово польські політики і офіційні особи висловлювали невдоволення, що уряд В.Орбана підтримує добрі контакти з російським керівництвом і приймає у себе президента Володимира Путіна.

Сукупність факторів вказує на те, що угорський уряд в питаннях Росії більш схожий на італійський і австрійський уряди, ніж на польський. Швидше за все, польський «обмежувач» зможе лише частково вплинути на позицію Угорщини, але не завадить їй стати фактичним учасником «Троїстого союзу» щодо перегляду санкцій режиму, який діє відносно РФ.

Володимир Воля, експерт-міжнародник Українського інституту аналізу та менеджменту політики, спеціально для «Політеки», 31 липня 2018 року