Півроку для ЄС: тріумф «путінферштеєрів» наближається

Мінімальна інтенсивність та тривалість дискусії про продовження санкцій проти Росії на засіданні Ради ЄС наприкінці червня не повинні вводити в оману: за півроку ситуація кардинально зміниться, і головними акторами цього процесу стануть саме європейські політики.

Вони вже заклали підвалини процесу змін ставлення до економічних відносин з Росією. Можливо, у італійського прем’єра Джузеппе Конте замало управлінського досвіду, проте він під час саміту  ЄС у Брюсселі продемонстрував можливості для низки європейських країн. Тема нелегальних мігрантів, яку активно розкрутив «зірково-ліговий» уряд Італії, не вщухне до грудня цього року, ба більше – може набирати все нових та нових обертів. Лідери ЄС заявою про досягнення спільних підходів хіба що трохи приховали власне прагнення піти на літні канікули з мінімальним багажем проблем.

Тема біженців з Північної Африки та Близького Сходу залишається серйозним каталізатором дискусій всередині Європейського Союзу.

На перший погляд, їх не дуже багато як для масштабів Європейського Союзу (до речі, Україна має більше внутрішньо переміщених осіб), проте різниця у підходах до питання нелегальної міграції з боку урядів різних європейських країн мінімізує можливості для напрацювання спільної позиції. Абстрактний гуманізм більше не може стати загальноєвропейською рушійною силою. Маємо визнати: ЄС навряд чи спроможний впоратися з цією проблемою без фундаментальної зміни власної міграційної політики. У всякому разі коментарі голови Європейської Ради Дональда Туска та канцлера Німеччини Ангели Меркель з цього питання позбавлені формального оптимізму.

Запланована на 16 липня у Гельсінкі зустріч Путіна та Трампа також суттєво вплине на європейський політичний клімат. Парадокс, але екстравагантний 45-й американський президент багатьом у ЄС зараз видається більшим супротивником, ніж 2-й та практично безстроковий російський.

Торговельні мита, нещодавно запроваджені Сполученими Штатами, не просто завдають збитків, але і стрімко руйнують міф про євроатлантичну солідарність, тоді як Кремль вправно використовує імперське гасло «Поділяй та владарюй». Нагадаю, що у відомому інтерв’ю австрійському телеканалу ORF на початку червня Путін запевнив, що не має намірів дестабілізувати ситуацію всередині ЄС, і йому там радо повірили. Нічого дивного: традиція business as usual безперервно триває у Старому Світі з 70-80-х років ХХ століття, коли країни Західної Європи отримували з СРСР природній газ попри його сприйняття на Заході як імперії зла.

Принагідно згадаємо про позицію Вишеградської четвірки, члени якої проігнорували міні-саміт ЄС з питань нелегальної міграції. Це не завадило після засідання Ради ЄС польському прем’єру Матеушу Моравецькому заявити, що ЄС взяв на озброєння польські підходи щодо біженців. Зростаючий тренд самовідданої боротьби за власну консервативну ідентичність для центральноєвропейських країн виглядає фактором, який завадить їм порозумітися з Брюсселем у питанні спільної міграційної політики. Цікаво, що Москва та Вашингтон – кожен у свій спосіб – будуть заохочувати центральноєвропейську фронду.

З 1 липня Австрія перебрала головування у Європейському Союзі, а канцлер Себастьян Курц є одним з послідовних «путінферштеєрів» у Старому Світі.

Він, до речі, нещодавно брав участь у зустрічі прем’єр-міністрів країн Вишеградської четвірки, що дозволяє припустити побудову більш тісних контактів між сусідами. Навряд чи Австрія стане ініціатором політичного тиску на Росію всередині ЄС, де рішення ухвалюються консенсусом.

Варто відзначити, що Росія успішно використовує проведення чемпіонату світу з футболу для забезпечення зростання власного впливу на світовий інформаційний порядок денний. Свято футболу завдяки інформаційному супроводу потужної пропагандистської машини, серед іншого, дозволяє суттєво мінімізувати увагу цивілізованого світу до голодування Олега Сенцова та інших українських політичних в’язнів. Разом з тим Кремль вправно дарує своїм європейським союзникам аргументи для дискусії щодо демократичності Росії та доцільності її тіснішого залучення до світових процесів.

Неможливо оминути увагою той факт, що наступне засідання Ради ЄС відбудеться в умовах наближення виборів до Європарламенту, які пройдуть у травні 2019 року. Для Кремля вкрай важливо сприяти успішному виступу євроскептичних та радикальних сил у різних країнах Європи, спробувати зазіхнути на лідерство у Старому Світі Європейської народної партії. Тому політичні союзники Путіна докладуть зусиль для зменшення санкційного тиску на Росію, обгрунтовуючи цей крок необхідністю відновлення контактів з нею та збереження простору для діалогу. Тому Україні варто напрацьовувати варіанти дипломатичних дій на випадок послаблення санкцій з боку ЄС та пожвавлення Росії.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для «Політеки»