Українці прокидаються від «політичної сплячки»

У червні політичне життя України помітно стало різноманітнішим і активнішим. Пройшов Форум Ю. Тимошенко «Новий курс для України», з’явилися білборди та телеролики Сергія Тарути, зробили заяви Андрій Ніколаєнко та Святослав Вакарчук. Помітно активізувалася і політична блогосфера України, дослідницькі центри та «фабрики думки». Складається враження, що виборча кампанія якщо ще не почалася, то почнеться вже зовсім скоро.

Опитування громадської думки показують, що ці події знайшли відгук в українських виборців. І якщо ще в квітні політикою цікавились лише 8,3% опитаних, то зараз їхня кількість становить уже 15%. Навесні 60% українців не визначилися зі своїм вибором кандидата на президентське крісло. Наразі ж частка невизначених впала до 28%. У своєму аналізі я використовую дані, опубліковані групою «Рейтинг».

За даними червневого опитування, в передбачуваній президентській гонці продовжує лідирувати Ю. Тимошенко (16% опитаних, з тих, хто вже визначився зі своїм вибором). Першою залишається й очолювана нею партія «Батьківщина» (її підтримують 17% опитаних). Показово, що значно виріс не лише рейтинг Ю. Тимошенко, а й знизився її антирейтинг. Вважаю, що ці зміни громадської думки безпосередньо пов’язані з проведенням Форуму «Новий курс для України», ідеями, озвученими на ньому, і його оцінками з боку експертного товариства.

Проведені соціологічні дослідження продовжують підтверджувати, що українці, як і раніше, схильні до вибору на основі емоційної оцінки та дії глибинних психологічних механізмів, а не власного спокійного осмислення програмних положень кандидатів. Повністю з програмами кандидатів знайомі лише 14% респондентів. Щоправда, кількість тих, хто відзначив, що має часткове уявлення про позиції та плани політиків, становить 49%. Ці дані свідчать про те, що Україна все ж таки наближається до цивілізованої ситуації, коли вибирають не стільки серцем, скільки розумом. Будемо сподіватися, якщо серце багатьох підвело, то розум таки допоможе зробити правильний вибір.

Якщо говорити про вибір інших потенційних претендентів на президентську посаду, то ситуація має такий вигляд (дані подано за кількістю тих, хто вже визначився зі своїм вибором): А. Гриценко (11,7%), Ю. Бойко (10,5%), В. Зеленський (9,3%), С. Вакарчук (8,6%), О. Ляшко (8,6%), П. Порошенко (8,6%), В. Рабінович (7,6%), А. Садовий (3,4%), О. Тягнибок (2,8%), В. Наливайченко (2,0%), Р. Безсмертний (1,4%), С. Тарута (1,1%), А. Яценюк (1,1%). Ці дані свідчать, на мою думку, про три важливі тенденції, що проявляються в думці українців.

Перша – подальше падіння рейтингу чинної влади. Хоча за кількістю голосів П. Порошенко й не погіршив свої позиції, але перемістився з 2-го на 4-е місце. Тобто він втрачає шанси вийти у другий тур, що йому, як політику і чинному президенту, життєво необхідно. Це свідчить також і про те, що за минулі два місяці влада не зробила нічого такого, що привернуло б увагу виборця до неї.

Друга – сформувалася група можливих кандидатів, за голоси виборців яких будуть «битися» лідери виборчої кампанії. Це виборці В. Зеленського, С. Вакарчука, О. Ляшка, П. Порошенка і В. Рабіновича.

За всієї відмінності й навіть протилежності програмних заяв цих політиків, отримати голоси їхніх виборців зможе той політик, який, по-перше, зможе отримати підтримку адміністративного ресурсу, і, по-друге, який зможе запропонувати ідеї, які об’єднають регіони країни, спільні для них. До таких ідей можна віднести пропозиції конкретних заходів щодо припинення військових дій на сході країни (63%); відродження вітчизняної промисловості (40%); досягнення конкретних результатів у боротьбі з корупцією (49%); підвищення соціальних стандартів та рівня життя населення (30%).

Тут ми стикаємося з певною «пасткою», знаходження виходу з якої, як я думаю, і стане вирішальним у майбутніх виборах.

З одного боку, припинення війни – найактуальніша для виборців  дія майбутнього президента (63%). Це посилює позиції проросійських сил, представлених такими кандидатами, як Ю. Бойко і В. Рабінович. Але, з другого боку, 51% українців проголосували б за вступ до ЄС і 44% – за вступ до НАТО.

Але, як відомо, Росія відкидає всі пропозиції України та світової спільноти про шляхи припинення війни. Завдання полягає в тому, щоб запропонувати таке рішення, на обговорення якого погодилася б Росія, за умови збереження і навіть посилення вектора європейської інтеграції України. Інакше – неминучий розкол суспільства і загострення стабільності. Той же політик, який зможе запропонувати вирішення цього питання, і стане, найімовірніше, новим президентом України.

Третя – починає визначатися група політиків, для яких участь у президентській кампанії не самоціль, а засіб досягнення посади прем’єр-міністра країни. Особливо цікавими мені видаються заяви Сергія Тарути. Як досвідчений і далекоглядний політик, який прораховує на кілька кроків уперед, Сергій Тарута робить лише заздалегідь вивірені дії, які мають високі шанси призвести до успіху. Як майбутній президент країни, у разі його обрання, Сергій Тарута може виконати дуже важливе й актуальне для України завдання об’єднання країни для будь-якого президента Заходу і Центру.

По суті, його функції в політиці не стільки президентські, скільки прем’єрські. Тарута — не харизматик, він — технократ, що дуже важливо для прем’єр-міністра.

Тарута може бути ініціатором і творцем прагматичної взаємодії між найбільш рейтинговим кандидатом у президенти Тимошенко та Ахметовим як однією із значущих фігур промислового південно-сходу. Враховуючи сказане, задум про можливу участь Тарути у президентських виборах, щоб просунути себе на посаду прем’єра за будь-якого переможця в них, цілком заслуговує на розуміння і виправдання. Тим паче його господарський досвід дозволять йому на посаді прем’єр-міністра запропонувати і реалізувати програми вирішення найбільш важливих для українців проблем: підвищення цін на основні товари, інфляція (54%), підвищення тарифів на комунальні послуги (54%), низький рівень зарплат або пенсій (51%).

Лише час може показати, якою мірою справдяться мої прогнози. Політика – це не просто вибір невідомого з невідомого, а ще й у постійно мінливих умовах. Те, що правильно сьогодні, виявляється абсолютно незастосовним завтра. Залишається одне – знаходити ті рішення, які в будь-якій ситуації і за будь-яких осіб дадуть користь українцям, зроблять їхнє життя спокійнішим, багатшим і цікавішим. Хочеться сподіватися, що кандидати в президенти і команди, які допомагають їм, дотримуються такої самої думки.

Катерина Одарченко, політтехнолог