Телетайп: від великого до смішного, як від Трампа до Путіна

Сьогоднішній «Телетайп» присвячений протистоянню великого та нікчемного. Бо воно постійно зустрічається у нашому житті. Зокрема, в політиці. Що характерно: саме в політиці велике далеко не завжди тріумфує над своїм антиподом.

Наприклад: Дональд Трамп відроджує велич Штатів. А розуміє передовсім як перекреслення всього, що було за Барака Обами.

Для цього він затіває умиротворення гарячих точок планети. Почав із Кореї. В результаті еталонний диктатор Кім Чен Ин погодився на певну «денуклеаризацію» Північної Кореї. Тобто нібито погодився позбавити північнокорейського дракона (точніше, дрібну кобру, але дуже злісну!) отруйних термоядерних зубів. В обмін на блага цивілізації для своїх вірнопідданих громадян.

Які цих благ не дуже й просили, вони готові терпіти голод, холод та інші негаразди заради незбутнього світлого майбутнього. Але лідер про них подбав. І про себе теж, намагаючись прибрати базу для навіть натяку на невдоволення в корейському суспільстві.

До речі, звернули увагу, хто найбільше критикує угоду між США та КНДР? За неконкретність і декларативність? Недоімперія, зрозуміло!

Володимир Путін теж демонструє порив до відродженої величі Росії. Для цього затіває війни в різних куточках світу, які оголошує сакральними та життєво важливими для РФ. І головне, про що він із жахом каже та чого маніакально не хоче допустити — це те, що «у ведмедика вирвуть його ікла, і він не зможе ганяти підсвинків по тайзі».

Тобто кремлівські мешканці чудово розуміють, що вони ніхто і звати їх «злодюги, що зарвалися», лишень радянська ще ядерна зброя їх прикриває. Вони навіть кримський міст — і той без таємної допомоги України побудувати не змогли. До речі, а коли доблесна СБУ почне предметно займатися цією самою допомогою агресору, а не лише розкривати замахи, в яких беруть участь її ж працівники?

Повертаючись до теми. Величі жадає і Петро Порошенко. Але не стільки для України, скільки для себе коханого. І для цього він закликає на неконтрольовану Україною територію Донбасу якихось незрозумілих миротворців.

Незрозумілих, бо ще жоден зі світових лідерів не підтвердив готовність своїх збройних сил явитися на Донбас як миротворці, щоб роззброювати очманілих від крові та вседозволеності «мирних шахтарів і трактористів», які нічого, крім війни, не вміють. І демілітаризація означає фініш їхньої прибуткової найманської кар’єри, бо хто хотів у Сирію, той уже звалив. Тому роззброїти тих, хто залишився, можна лише силою — НАТОвською, українською чи російською, але все одно силою.

А Путін узагалі наполягає на миротворцях від країн-сателітів недоімперії. Це буде та ще місія: «миротворці» разом із «іхтамнєтами» обмотаються триколорами, нажеруться російської «пальонки» і російською ж мовою почнуть волати про спільний похід на Київ для проголошення «великої новоросії»… Недоімператор погрожував же проблемами для нашої державності.

Це все і є блискучий план Порошенка зі встановлення миру та припинення агресії, на якому, разом із Томосом про автокефалію, він має намір раптово виграти вибори? Залишивши всіх мародерів на місцях, за винятком Володимира Гройсмана, який, судячи з його заяв «про загрозу з боку українських спецслужб», примкнув до Надії Савченко, Кирила Вишинського, Євгена Мураєва та інших «жертв режиму Порошенка».

І українське суспільство мовчки погодиться на це фірмове рошенівське шулерство, перемігши у довготерпінні самих північнокорейців?

А тепер вирішуйте, хто справді великий і могутній: Штати, Північна Корея, Україна чи Росія? Як на мене, то Північна Корея, яка при мінімумі можливостей завдяки непохитній послідовній позиції досягла максимального результату.

Тільки не треба починати: «Якщо б ми не відмовилися від ядерної зброї»…

Інформую як людина, яка трудилася у цій сфері: Україна ніколи не мала ЯЗ. Ще раз: Україна ніколи не володіла ядерною зброєю.

Бо володіння означає право і можливість використовувати та розпоряджатися. Але коди активації всіх ядерних боєголовок, бомб і фугасів колишнього СРСР завжди були в Москві. І система застосування ЯЗ — «ядерний чемоданчик» та інше — початково опинилася в руках президентів РФ, починаючи з Бориса Єльцина. І система обслуговування ЯЗ — союзний Мінсередмаш — також.

Ні, звичайно, ми могли закидати гранатами сховище ядерних боєголовок, щоб забезпечити радіоактивне зараження половині Європи. Але з цим цілком справляється і мирний атом, Чорнобиль тому приклад.

Тож на території України розташовувався третій у світі за потужністю арсенал ядерної зброї, це чиста правда. І Україна віддала те, чим не володіла. На жаль.

До речі, не доганяю, чому політичні дуболоми з АП не звинувачують у відмові від ЯЗ Юлію Тимошенко? Населення зараз таке затуркане «покращеннями від влади», що не відразу й розбере, який там вона підписала контракт: газовий, щоб Андрій Коболєв виграв арбітраж й узяв премію, чи ядерний, щоб Україна променем Чучхе вказала шлях Північній Кореї?

До чого тут раптом ЮВТ? Та до того, що з приводу її інтелектуального форуму про майбутнє України в «порохоботів» трапилося відверте нетримання. Всі ці фрейдистські фотошопні картинки…

Особисто для мене це стало останньою краплею, щоб на форум таки зазирнути і подивитися, хто зі справжніх інтелектуалів там буде і що з наріжної теми нового Суспільного Договору стане говорити. Теми, яка ближче до виборів просто отримує друге дихання.

Наше суспільство, слава Богу, якимось внутрішнім чуттям розуміє, що без вибудовування нової, залежної від людей системи влади, без втискання розтовстілої ще з «совка» держави у вузьку «смартфонівську нішу» неможливо стати не те що великими — елементарно вижити неможливо. Тим паче наш човен давно черпає воду обома бортами — до наступного шансу не допливемо.

А тут іще й ПОП так стомився від продавлювання через депутатів закону про Антикорупційний суд з усіма його фальсифікаціями і підмінами, що вирішив, що Верховна Рада йому більше не потрібна. Ходи до них, виступай, переконуй, лякай, купуй— та ну нафіг! Особливо останнє.

Це я до того, що депутатами ВР прокотилася чергова чутка: мовляв, після канікул вони вже в Раду не повернуться. Бо ПОП скоро оголосить дострокові парламентські вибори. На якій підставі? А яка йому, найвеличнішому з великих, різниця?! Та хоч із необхідності побудувати бронекупол від мінометів над залою засідань!

Ну, або для того, щоб відтягнути практично гарантований провал майбутньої спроби протягнути через Раду легітимізацію «мінська», на чому наполягатиме вже не лише Путін, а й Трамп, який увійшов у смак миротворчості.

Норвезькі депутати, між іншим, вже висунули Дональда Трампа на Нобелівську премію миру. А кажуть, що північні жителі гальмують. Вони мчать попереду геополітичного паровоза, обганяючи не лише  його дим, а навіть і гудок!

Тож нашим депутатам, які шукають прихильності ПОПа, слід поквапитися, занести там адвокату короля Норвегії чи ще комусь. А то ж залишать Порошенка без уже передчуваної ним Нобелівки. І нас — без приводу повеселитися наостанок.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»