США можуть кинути Україну: навіщо Трампу знадобилися Кім і Путін

Що дадуть емоції саміту «Великої сімки»?

Історія 44-го саміту «Великої сімки», який проходив у канадській провінції Квебек 8-9 червня, стала наочним прикладом впливу надмірно емоційних виразів на реальну політику

«Базар Великої сімки»

Це був саміт емоцій на всіх трьох етапах – до, під час і після нього. Подія виявилася сукупністю скандалів, одним цільним скандалом, який через цю надмірну для такого високого рівня міждержавного спілкування емоційність виразів став схожим на побутову сварку. З притаманною для побутових сварок специфічною персоналізацією звинувачень і докорів.

Звинувачення партнерів по переговорах у нечесній грі, заяви, що їхнє «місце в пеклі», погрози, що «дорого заплатять», – усе це дало саміту впливових держав світу певне обрамлення в дусі сварки базарних торговок.

Тінь ізоляції над Трампом

Іще за кілька днів до початку саміту почали з’являтися ознаки того, що президент США буде на ньому в меншості відразу за кількома темами міжнародної політики.

Політику Трампа неодноразово критикована лідерами інших шести держав і через відмову від Паризької кліматичної угоди, і через вихід з угоди щодо іранської ядерної програми. Зокрема, ЄС запровадив механізм захисту європейських компаній від американських санкцій щодо Ірану.

Жодна з держав-членів «Великої сімки» не підтримала рішення президента Трампа про перенесення посольства з Тель-Авіва до Єрусалиму. Німеччина і Франція були серед основних критиків такого рішення.

Окрім того, США запровадили санкції проти Росії, а частина європейських держав виступили проти таких санкцій у сфері енергетики. Наприклад, у питаннях участі в реалізації проекту «Північний потік 2».

У зв’язку з «історією Скрипалів» Трамп розпорядився вислати з США 60 дипломатичних працівників. Але потім був здивований, що стільки само сукупно вислали всі європейські держави (включно з самою Великобританією).

Але всі ці обставини не призвели б до великого скандалу, якщо б не постало питання про великі гроші. Саме запровадження Сполученими Штатами мит на сталь і алюміній стало тією критичною межею, за якою невдоволення політикою Д. Трампа, що ширилося серед американських союзників, перестало бути просто критикою. Фактично виникла доволі згуртована антитрампівська коаліція, яка розгорнула активні наступальні дії на позиції президента США.

І якщо в наступні дні саміту канцлер ФРН А. Меркель просто жорстко критикувала Трампа, то французький президент Е. Макрон пішов далі: озвучив погрозу не підписувати підсумкове комюніке. Навіть прем’єр-міністр Великобританії Т. Мей, не надто помічена в критиці політики американського президента, висловила своє однозначно негативне ставлення до підвищення мит Білим домом.

До того ж у переддень саміту Макрон прилетів у Канаду і дав спільну з Трюдо прес-конференцію, яка здебільшого своїй містила критику зовнішньої політики президента США.

Демарш. Чому згадали про Росію?

Усе це не могло не зачепити Д. Трампа, з характерною для нього емоційною сприйнятливістю того, що відбувається, та емоційною реакцією на події. Це однозначно була персоналізована критика саме його діяльності.

Саміт обіцяв мати вигляд «ізоляції» Трампа з боку традиційних союзників. Зрозуміло, що цим однозначно скористаються опоненти президента в самих США. І тому Трамп вирішив влаштувати свою атаку у вигляді демаршу на адресу шести держав. А саме: попередньо повідомили, що Трамп проведе дві зустрічі з лідерами держав, що не підпише підсумкове комюніке та залишить саміт до його завершення, бо 9 червня вирушить просто на зустріч із Кім Чен Ином (яку було призначено на 12 червня).

Так, Трамп із затримкою прибув на саміт у Канаду, але після цього дуже завчасно прибув у Сінгапур. Імовірно, це була демонстрація Трампом того, наскільки важливі для світу питання вирішуються в його переговорах із лідером КНДР, і на цьому тлі саміт «Великої сімки» видається не дуже значимим.

Власне, такий самий вигляд мають і слова Д. Трампа про необхідність повернення Росії до роботи «Великої сімки», бо РФ необхідна для вирішення дуже важливих глобальних проблем. Тобто всі шість держав не такі важливі для вирішення глобальних проблем, як РФ. Тобто заява Трампа була передовсім засобом підкреслення малої значимості шести держав-членів «Великої сімки» в глобальному контексті.

Звичайно ж, ці слова Трампа про необхідність повернення Росії були непрямим виявом його наміру зустрітися з Путіним найближчими тижнями або місяцями.

Виходить, що вирішити важливі для світу проблеми можна з Кімом і Путіним, а не з цими шістьма державами.

Чому стався скандал?

США все ж таки підписали підсумкове комюніке саміту, але знову свою роль відіграли емоції. Вважаю, що слова прем’єр-міністра Канади Д. Трюдо про те, що Трамп веде нечесну гру, були надмірно недипломатичними, надмірно нестриманими й емоційними. Це було звинувачення на адресу особисто президента США, і той відреагував украй емоційно. Зокрема, заявив про нечесну поведінку самого Трюдо та зазначив, що народ Канади заплатить великі гроші за слова свого прем’єра. Трампа підтримали люди з його команди, які розповіли про місце в пеклі персонально для Трюдо. У ЄС висловили свої емоції на захист прем’єр-міністра Канади.

Окрім того, через слова Трюдо Трамп розпорядився відкликати підпис США під підсумковим комюніке саміту.

Е. Макрон розкритикував рішення президента США: «Ми витратили два дні, щоб підготувати текст і зобов’язання. Ми їх дотримуємося, а всякий, хто їх залишив, повернувшись спиною, показує свою непослідовність. Міжнародна співпраця не може залежати від гніву або коротких слів. Будьмо серйозними і гідними наших народів».

Очевидно, що ці закиди теж не дуже дипломатичні, а якщо точніше – балансують на межі дипломатичності.

А. Меркель висловила розчарування позицією і поведінкою Д. Трампа, які той демонстрував під час саміту та після нього. Також доволі прямолінійно відреагувала.

Коло емоцій замкнулося?

Зовнішньополітичний аспект

Навіть якщо рівень емоційності дещо зменшиться, то не слід очікувати повернення колишніх відносин між США та їхніми союзниками з «Великої сімки».

Схоже на те, що, справді, час переговорів минув, а самі переговори виявилися неефективним способом вирішення сукупності проблем, породжених політикою Д. Трампа. Власне, можна говорити про одну проблему для головних американських союзників, ім’я якої «Дональд Трамп».

Більше не варто плекати ілюзій, що президент США хоч у чомусь відступить. Настав час жорстких заходів, жорсткість яких може зрости через розглянутий скандал і емоційну залученість у нього лідерів кількох впливових держав.

Найближчими тижнями стане зрозуміло, якою буде для Трампа друга частина ціни його зовнішньої політики, і передовсім – зовнішньоекономічної політики.

І стане зрозуміло, чи будуть відповідні заходи з боку держав «Великої сімки» настільки потужними, щоб завдати шкоди підтримці Д. Трампа в самих США?

Можливо, що його поразка у внутрішньополітичній боротьбі й буде вирішенням багатьох проблем, з якими зіткнулися західні держави з політики Вашингтона в останні півтора року.

Внутрішньополітичний аспект

У самих США емоційно відреагували на скандал опоненти Трампа. Особливо варто виділити заяву колишнього керівника ЦРУ Джона Бреннана: «Ваші витівки і погано продумана протекціоністська політика шкодять нашому міжнародному становищу і національним інтересам. Ваш світогляд не відображає американських ідеалів. Друзям і союзникам: не турбуйтеся, містер Трамп − це «тимчасове непорозуміння». Америка, якою ви її знали, незабаром повернеться».

Найбільше тут інтригують слова про те, що колишня Америка незабаром повернеться. Чергові президентські вибори в США мають пройти в 2020 році. Зазвичай виборча кампанія стартує приблизно за рік до дня виборів. Якщо ж говорити про фактичну ситуацію, то виборча кампанія у США не завершилася, розпочавшись у 2016 році. Восени 2018 року пройдуть часткові вибори в Конгрес, і на них Республіканська партія та прихильники Трампа можуть зазнати значних втрат. І якщо електоральні втрати будуть істотними, то чи відкриють вони прямий шлях для імпічменту президента?

Опоненти Д. Трампа в США за підсумками 44-го саміту «Великої вісімки» отримали надійних союзників у своїй внутрішньополітичній боротьбі. Крім цих шести держав, ще багато хто в світі бажає зміни американської зовнішньої політики.

Чи достатньо буде небувалої повномасштабної кризи зовнішньої політики США для реалізації імпічменту?

Корейський фактор

На тлі скандальних подій, пов’язаних із канадським самітом, саміт сінгапурський Д. Трамп може записувати собі як важливе досягнення – і навіть як якийсь тріумф. Але якщо «лаври Сінгапуру» протягом найближчих тижнів зів’януть через нові фортелі КНДР, то президент США залишиться ні з чим перед обличчям опонентів, які твердять про провали і про відсутність перемог. А тут іще й основні союзники США, які до того часу розгорнуть антитрампівський наступ «по всіх фронтах».

Коли в березні 2018 року в результаті звільнення з посади держсекретаря Рекс Тіллерсон пішов із команди Трампа, разом із ним президентську адміністрацію покинула і політична розсудливість. І це добре видно з того, наскільки відрізняється зовнішня політика Білого дому за Тіллерсона та після його звільнення.

Володимир Воля, експерт-міжнародник Українського інституту аналізу та менеджменту політики, спеціально для «Політеки», 14 червня 2018 року