Готуйтеся до найгіршого: чим обернеться для України нова криза

Світова економіка входить у черговий цикл росту/падіння. Точніше, не в цикл, а в цикли, бо їх кілька, і всі вони можуть зійтися в одній точці. Будь-яка системна криза – це своєрідний «чорний лебідь», як сказав би Нассім Талеб. Нагадаємо характеристики цього пернатого: подія не могла бути передбачена виходячи з традиційних передумов та експертних установок; наслідки мають глобальний масштаб; після настання у події знаходиться безліч пояснень «заднім числом».

На щастя, у нас є час подумати «переднім числом», тільки от максимум, чого ми зможемо досягти, – це визначення загальних контурів цього «чорного лебедя», його орієнтовні параметри та місце, звідки він може прилетіти.

Отже, Світовий банк вирішив «чомусь» переглянути прогноз зростання світової економіки: якщо на поточний рік індикатор залишився без змін (3,1%), то на наступний – прогноз знижено до 3%, до 2,9% у 2020-му році.

Як показує практика й особливо досвід кризи 2008-го року, Світовий банк у своїх річних прогнозах помиляється рівно на один рік і, як середньовічний ескулап, визначає методом розтину, що пацієнт помер від розтину. Проте прикметна тенденція: якщо навіть така консервативна й обережна в своїх прогнозах інституція попереджає про уповільнення світової економіки, отже, «хороші чоботи, треба брати», тобто зростання точно не буде.

Із ключових кластерів економічного розвитку Світовий банк прогнозує, що економічне зростання у розвинених країнах сповільниться з 2,2% цього року до 1,7% у 2020-му. При цьому країни, що розвиваються, за його оцінками, прискоряться з 4,5% зростання ВВП до 4,7%. Міжнародне рейтингове агентство S&P вважає, що українська економіка сповільниться з 3,1% (у 2018-му) до 2,9% (в 2019-2020).

У зв’язку з цим виникає соковита топонімічна алюзія. Є в Києві район, який розмістився між спинами двох пам’ятників: Батьківщини-матері та Лесі Українки, внаслідок чого в народі його прозвали «міжсідниччя», хоча місцеві жителі воліють називати місце свого проживання більш милозвучно: «царське село». Схоже порівняння напрошується при аналізі наших планових темпів зростання: ростемо повільно, але при цьому не особливо розвинені; не особливо розвинені, але при цьому не ростемо швидко. Загалом, щось схоже на світове «міжсідниччя», хоча в урядових прогнозах усе має вигляд майже як «царське село»…

До речі, якщо вже ми заговорили про глобальні ризики, то в березні 2018-го Індекс геополітичних ризиків Saxo Bank досяг свого максимуму з 2003 року. Розмір державних інвестицій у Китаї, включно з кредитуванням, за підсумками минулого року, скоротився на 2,1%, вперше за останні роки.

На цьому тлі вельми показовий саміт “Великої сімки” в Канаді, де Трамп, не стримуючись у фразах, назвав «місцевого» прем’єра Джастіна Трюдо «нехорошою людиною» і «редискою». І все через те, що «Канада стягує величезні тарифи з американських фермерів, робітників і компаній». У відповідь американський президент пригрозив ввести у відповідь те саме на продукцію канадського автопрому. У зв’язку з чим уже його канадський візаві рубонув з плеча, причому суто в російському стилі, мовляв, «діди воювали, подавай нам за це вільну міжнародну торгівлю».

У результаті сімка легким рухом трампової «чуприни» на трапі літака, що відлітає, перетворилася на недосімку або просто шістку. А в цей час Путін у Китаї з китайським лідером пив горілку і ліпив місцеві пельмені, простіше кажучи – намагався в рамках Шанхайської організації співробітництва створити якусь противагу «вільному західному світу».

Враховуючи все вищесказане, в повітрі запахло не літніми феромонами радості, а торговими війнами, протекціонізмом і кластерною ізоляцією, коли світову економіку буде поділено на кілька секторів, що конкурують: США, ЄС, країни БРІКС і Азія на чолі з Китаєм, причому Китай і РФ будуть намагатися утримувати лідерство і в третій, і в четвертій групі.

І ось тут ми впритул підходимо до такої цікавої теми, як економічні цикли. Наразі світова економіка наближається до завершення так званого цикли Кітчина, тривалість якого становить 3-4 роки. Він характеризується тим, що швидкість реагування суб’єктів бізнесу на зростання світової кон’юнктури (у вигляді зростання виробництва) зазвичай відбувається значно швидше, ніж їхня реакція на скорочення споживання, в результаті чого відбувається неконтрольоване зростання складських запасів. Уже нині світовий попит на базові ресурси починаєпоступово згасати внаслідок надмірного насичення ринку.

Восени 2018-го року світ може чекати рецесійна фаза цього циклу, тренд зростання якого почав формуватися на сировинних мінімумах якраз у 2014 році, тобто чотири роки тому.

Хвіст короткого циклу Кітчина, цілком імовірно, буде накладено на закінчення більш тривалого – середньострокового циклу Жюгляра (7-11 років). У 2018 році саме виповнюється десять років від початку глобальної кризи 2008 року. Як відомо, цикли Жюгляра, на відміну від циклів Кітчина, характеризуються впливом на економіку довготриваліших факторів: не зростанням складських запасів, а рівнем капітальних інвестицій.

Інвестиційний провал у 2008-2014 роках призвів до того, що найбільші корпорації скоротили свої капітальні інвестиції, в результаті чого рівень продуктивності праці знизився нижче рівня, зафіксованого напередодні глобальної кризи 2008-го року. Це зниження неминуче позначиться на темпах економічного зростання з часовим лагом 4-5 років, тобто зниження капітальних вкладень за перші п’ять років після кризи відгукнеться зниженням динаміки економічного зростання на початку третьої п’ятирічки, тобто через десять років.

Резюмуючи, можна виділити наступні ознаки майбутнього «чорного лебедя». Епіцентр кризи буде в секторі країн, що розвиваються, і його масштаб залежить від того, яку зону він охопить: периферійну (Аргентина, Бразилія, Туреччина, Індонезія) чи осьову (Китай). Розвинені країни будуть захищати свій ринок протекціоністськими заходами і торговими бар’єрами, забезпечуючи мінімальне економічне зростання.

Основний удар припаде на боргові ринки країн, що розвиваються. Найбільш негативні результати – девальвація місцевих валют, інфляція та зниження рівня капіталізації emerging markets.

Червона смуга ризиків, цілком можливо, розпочнеться вже цієї осені, хоча не виключена і пролонгація. Не до кінця зрозуміло, що стане спусковим гачком нової кризи, за яку західний світ уже не буде платити трильйонними програмами кількісного розширення.

Що ж до України, то саме на період уповільнення світової економіки припадає максимальний рівень платежів за нашими зовнішніми боргами в розмірі до 20 млрд дол. у 2018-2021 роках. Хоча нам не вперше зустрічати кризу в стилі ню. Але цього разу ще й без найменших дебютних ідей із боку державних управлінців.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 11 червня 2018 року