Телетайп: симптоми державного інфаркту

Можна примітивну картоплю в мундирах — тобто садити, тушкувати, посилити поліцейські заходи та інші авторитарні спеції. Можна щось гостреньке — спекти якісь вибори або референдуми, які ситими не зроблять, але відволічуть. А можна так і залишити, поки сама не протухне.

У примороженій країні подій небагато. Стрічка нашого телетайпа оповідає про закономірності оприлюдненого у Гаазі та Лондоні, ознаки того, що гряде гарячий політичний сезон, і показові маневри Дональда Трампа навколо Північної Кореї.

Що засмучує найбільше — то це націленість нашого суспільства на чудеса в решеті. Причому ніхто з нас жодного дива не підготував. Та й решето кудись закотилося.

Суд ООН у Гаазі оголосив забезпечувальні заходи щодо процесу «Україна проти РФ». І вже те, що він визнав свою юрисдикцію за нашим позовом — неабияка перемога. А якби не визнав — мали б поразку з довготривалими наслідками.

Порушення конвенції про недопущення расової дискримінації. Суд визнав проблеми, створювані кримським татарам із боку Росії. Але це важко було не визнати: заборона Меджлісу вкупі з перемогою Джамали на Євробаченні з піснею «1944» дає достатньо підстав.

А ось з конвенцією про недопущення фінансування тероризму вийшов очікуваний облом — жодних заходів високий суд не вжив. І основна причина — юридична казуїстика разом із зрозумілим небажанням суду брати на себе занадто багато.

Україна стверджує, що Росія підтримує «ДНР-ЛНР» зброєю, боєприпасами і фінансами, а це терористичні організації, оскільки вбивають мирних жителів України на Донбасі. І цьому доказів вистачає — фото танків й іншого, що транспортують із РФ, а також кампанії всяких прилєпіних зі збору грошей на «російську весну».

На це грамотні юристи, за великі гроші найняті РФ, заявляють: «Так, постачаємо. Так, підтримуємо. Але не терористів, а повстанців, що захищають мирних жителів від — увага! — терористичних дій українських добробатів і ВСУ».

«ДНР-ЛНР», на жаль, досі не входять до оонівського списку терористичних організацій, це дуже серйозна хиба нашої дипломатії. Знову ж таки, недоімперія косить, що вона не має терористичних НАМІРІВ. Тобто немає доказів, що влада Росії НАПЕРЕД ЗНАЄ, що зброю і боєприпаси, які вони постачають, ТОЧНО використають проти мирних жителів.

Розумієте? Недоімперія жодного разу, на відміну від визнаних терористів, не взяла на себе відповідальність за Волноваху, Маріуполь, рейс MH17… І навпаки, звинувачує в тероризмі нас, людей, які захищають свою країну!

А для появи доказів злочинних намірів треба, щоб як мінімум високопоставлених перебіжчиків із РФ не розстрілювали на вулицях Києва. І це знову хиба влади (окрема тема).

Коли дві сторони бездоказово звинувачують одна одну, суд не стає на жодну сторону, а посилається на документи вищого рівня. В нашій ситуації це «мінська змова», продубльована в рішенні Радбезу ООН, у якій Росія не учасник конфлікту.

І в цьому основна історична провина президента Порошенка, які палкі промови він штовхав би у тих зарубіжних інстанціях, куди його ще пускають.

А виступ Петра Олексійовича в Королівському інституті міжнародних відносин у Лондоні справді був успішним. Розсудливий і вивірений текст. Говорить про того, хто виступає, вичерпно багато.

Точно сформульовані агресивна геополітична концепція Росії, наслідки ігнорування Будапештського меморандуму для нерозповсюдження ядерної зброї, важливість України як європейської форпосту.

Але абсолютно безглуздий і недоречний заклик європейців до єднання навколо України для приборкання недоімперії, якщо це не роблять у самій Україні.

Британці чудово пам’ятають позицію Вінстона Черчілля, якого цитував Петро Порошенко, про те, що перемога у війні вимагає величезної напруги сил всієї нації, кожного громадянина. І британці не можуть не знати, що в Україні такої напруги і єднання не спостерігається.

Концентрація на перемозі у війні не передбачає процвітання корупції, відкатів із військових замовлень, офшорних рахунків і торгівлі з агресором. Тож презентація президента Порошенка — це таке саме спотворення реальності, гібридність, з якою він сам закликає боротися.

Тимчасом у вітчизняному політичному просторі відбуваються цікаві речі.

Ось є такий діяч Олег Ляшко. Виголошує фантазії щодо приходу до влади радикалів, свого служіння українському народові та іншу пургу, яка нині засипала пів-України. Але щодо фінансів він гранично прагматичний, зайвої копійки не витратить. І раптом на «112 каналі» починають крутити суто передвиборчі ролики Ляшка!

А це означає, що у радикалів з’явилося фінансування. Таке, що вистачає навіть на телебачення.

Прем’єр-міністр Гройсман так багато і так непереконливо розповідає про успіхи свого уряду, немов проходить кастинг на лідера виборчої кампанії.

Та й низка виборчих штабів різних партій заворушилися, соціологією цікавляться.

Ні за що не повірю, що українські політики стануть витрачати гроші без нагальної необхідності. Громадська температура зростає, серцевий ритм економіки збоїть, очі влади каламутніють, вибори наближаються?

А ось гарячого протистояння навколо Північної Кореї найближчим часом не буде. Бо незламний, як промінь Чучхе, великий вождь Кім Чен Ин проявив необхідну повагу до позиції реальних супердержав.

Йдеться про США і Китаї, Росія тут навіть не відсвічує. Шукана домовленість, очевидно, досягнута під час зустрічі Дональда Трампа і Сі Дзиньпиня. А все подальше — аматорський театр тіней.

Вважаю, північнокорейське керівництво погодилося злегка втихомирити свою ядерну програму. Але для збереження луноподобного особи зімітували запуск своєї ракети, яка заплановано «вибухнула на старті». Про це свідчить те, що ще до ракетних випробувань американська армада вже рушила в бік Австралії, де повинні пройти великі морські маневри.

До речі, Володимиру Путіну слід було б уважніше придивитися до спектаклю, що відбувся — у нього ще залишається шанс на свій ремейк.

І так: холодна весна віщує тривале спекотне літо. Спекотне не лише синоптично.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka