Мовчання Гройсмана: звіт прем’єра поміж рядків
Дуте зростання ВВП
Як зазначено в звіті, за рік вдалося відновити економічне зростання, підвищити енергетичну безпеку, реформувати фінансовий сектор і розпочати відновлення будівництва інфраструктури.
Усупереч переможним реляціям, ми так і не побачили позитивних змін у більшості галузей. Передовсім це стосується фіскальної сфери, адміністративного регулювання та судової системи. Єдине, чим запам’ятався рік діяльності уряду Гройсмана – це зростання мінімальної заробітної плати, зростання єдиного соціального внеску для підприємців, а як наслідок, подальший перехід бізнесу в тінь.
«Навряд чи ці зміни можна назвати позитивними. Загалом уряд Гройсмана йде накатаною доріжкою минулого складу Кабінету міністрів», – вважає голова Комітету економістів України Андрій Новак.
Справді, в економічному блоці особливих надій покладати не варто. Минулого року зростання ВВП становило 2,2%. Так, це зростання, але воно виникло завдяки низькій базі порівняння. Так, за підсумками 2014-15 рр. економіка України здулася на 17%. На тлі цього зниження торішнє зростання видається вкрай непереконливим, назвати його досягненням не можна.
«Щоб досягти хоч якихось результатів, темпи зростання повинні бути не менше ніж 5%. Усе, що нижче цього рівня, свідчить про деградацію економіки України», – вважає виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.
Пишіть листи: чому Гройсман не бажає звітуватиТаку думку супроводжує низка причин. Перша – колосальні борги, які висять на шиї держави. Вони становлять близько 80% від ВВП. «Ми витрачаємо близько 15% ВВП лише на обслуговування боргів. Це навіть не їхня виплата, а лише відсотки за те, що нам надали можливість користуватися кредитами», – прояснює ситуацію економіст.
Другим фактором, який вказує на тривання деградації, є загальносвітове економічне зростання. Поїзд глобальної економіки рухався зі швидкістю близько 3% у 2016 році. На цьому тлі 2,2% українського ВВП є не зростанням, а відставанням – дистанція між світом і Україною збільшується.
«Річний звіт свідчить про те, що уряд не розуміє, що взагалі відбувається. Насправді в економіці країни все лише погіршилося – темпи зростання недостатні, щоб стверджувати про початок розвороту, а добробут людей і надалі падає», – говорить екс-міністр економіки України Володимир Лановий.
На багатство людей впливають ціни. Про це мало хто говорить, але в I кварталі у нас дуже прискорилася інфляція. Лише в березні ціни на споживчі товари зросли на 1,8%. І це після зростання на 1% у лютому, яке вже тоді аналітики називали занадто високим. Річний показник інфляції прискорився до 15,1% у березні з 14,2% у лютому.
Це наслідок жорсткої тарифної політики влади. Запасу міцності вже давно немає, тому збільшені витрати на енергію виробник закладає в кінцеву вартість продукції, що і виливається в зростання цін.
Але найголовніше, що не відбуваються структурні зміни економічного життя. «Замість того щоб залучати нові технології та проводити широку модернізацію, вони субсидують стару вугільну енергетику і роблять ставку на капіталомісткі та водно час малоефективні галузі, такі як металургія, хімпром і агропромисловий комплекс», – каже Лановий.
Для модернізації економіки потрібні накопичення. А звідки ж вони візьмуться, якщо підприємства, як і домогосподарства, все витрачають на високі тарифи та поточні потреби. Очікувати великих капіталовкладень ззовні також не варто. Красномовніші за будь-які обіцянки дані агентств Fitch і S&P. За їхньою інформацією, суверенний рейтинг України на п’ять сходинок нижче від інвестиційного рівня. Хто ж заводитиме капітал у країну, де втратити все так само просто, як вгамувати спрагу склянкою води?
Бюджетні дірки
Про те, що довгоочікувані зміни так і не настали, свідчить також структура доходів і видатків Державного бюджету, яка залишилася без змін. Навмисно замовчують величезний реальний дефіцит Держбюджету.
Субсидії на послуги ЖКГ – це окрема тема. Лише на компенсацію високих тарифів незаможним виділяють близько 50 млрд гривень на рік. Адже це серйозна сума, за яку можна не те що модернізувати, а й створити з нуля цілі галузі економіки.
Чому абонплата за газ вдарить по бідних українцяхНаціоналізація одного Приватбанку обійшлася бюджету в 160 млрд грн. І ця цифра неостаточна, подейкують, що сума боргового навантаження може становити 190 млрд грн. Ці борги можна покрити лише коштом додаткових випусків облігацій внутрішньої держпозики. Але це будуть сміттєві папери, в які нормальний інвестор ніколи не вкладатиме. Вони зацікавлять лише спекулянтів, що створює додаткові ризики для української фінансової системи. В уряді це розуміють, тому і тягнуть із рішенням із випуску боргових паперів.
Це внутрішній борг, його проблему можна вирішити додатковою емісією гривні. Але ситуація з зовнішніми запозиченнями ще гірша. Єдині наші кредитори представлені глобальними фінансовими інституціями типу МВФ, Світовий банк, ЄБРР. Підживлюють також каналами макрофінансової допомоги з боку багатих держав або їхніх об’єднань, таких як ЄС, США, Китай, Канада. Це означає лише одне – довіри з боку приватних кредиторів уже давно немає, ми можемо покладатися лише на безоплатну допомогу. Або фінансування з боку організацій, до завдань яких входить комплекс заходів зі стабілізації найбідніших економік світу, таких як українська.
Що ж завадило Гройсману і товаришам?
Ми найбідніша країна на Європейському континенті й одна з найбідніших у світі. Рівень ВВП на душу населення становить лише 20% від середньоєвропейського рівня. Тобто ми як мінімум уп’ятеро бідніші за пересічного європейця. Але ця сумна статистика не стимулює до модернізації нашого укладу.
Перешкод на шляху позитивних змін сила-силенна. Це і не консолідована Верховна Рада, де, незважаючи на видимість, коаліції насправді немає. З цього випливає і відсутність політичної волі серед членів уряду, яке є дзеркальним відображенням розкладу в парламенті.
Микола Томенко про бізнес-інтереси влади та політиків без біографії – відеоСлід також зазначити корупційну складову, що вже набила оскому. Однією з основних перешкод для якісних змін виявилася банальна жадібність чиновницької братії. Кожне нововведення, будь-яка зміна супроводжується наполегливим опором бюрократичного апарату. Бажання залишити схеми індивідуальної наживи на всіх рівнях державного управління, як і раніше, чинить ключовий вплив під час дуже повільних українських реформ.
Не варто скидати з рахунків і кон’юнктурні гри. У всіх розвинених країнах члени уряду є досвідченими управлінцями – фахівцями у своїх галузях. У нас же Кабмін складається радше з політиків, ніж технократів-управлінців. Бажання отримати політичні рейтинги непереборне. Модернізаційним вектором розвитку жертвують найперше саме на догоду шкурних інтересів.
«На моє переконання, мети впровадити серйозні реформи і не мав цей склад уряду. Про які реформи може йтися, якщо для цього потрібно впроваджувати широкомасштабне технологічне оновлення, а нам продавати нічого, щоб підтримати платіжний баланс хоч на якомусь пристойному рівні», – вважає Лановий.
Старі схеми повністю вичерпалися, але ми продовжуємо сподіватися, що вони знову стануть ефективними. Тоді як високі технології відкривають дедалі більше перспектив, ми продовжуємо спалювати вугілля для отримання енергії, залежати від коливань цін на глобальних ринках металу і зерна. І поки Кабмін грає в політичні шахи, хвороби української економіки переходять в хронічну форму і ведуть країну до летального результату.