Вибухи в Санкт-Петербурзі: кому вигідно?

В один момент Росія виявилася відкинутою майже на 20 років назад. Привид терористичних актів знову почав витати в містах великої країни. А в її столицях так точно.

У тому, що це — терористичний акт, жодних сумнівів немає. Версії, чому це сталося, можуть бути різноманітними. Проте можна з упевненістю оцінити різні варіанти події за допомогою юридичної формули, відомої з часів Стародавнього Риму — is fecit cui prodest — зробив той, кому вигідно.

Друга не менш важливе обставина — час і місце. Вибух у метро у великому місті завжди привертає увагу. Резонанс — те, заради чого чиняться теракти. Петербург у цьому сенсі дуже зручний.

Під фактором часу в цьому разі слід розуміти не час вибухів, а ті події, які їм передували і за ними слідуватимуть. Це в контексті події особливо важливо.

Протести, як прелюдія вибухів

Кінець березня і початок квітня — час протестів у російських містах. Як економічних, так і політичних. Причому перші все частіше переходять у другі.

Влада виявилася абсолютно не готова до протестів. Це вкрай важливо, бо багато чого пояснює як у поведінці її представників, так і як індикатор політичної кризи, що розвивається.

Другий важливий фактор — влада фактично відмовилася від діалогу і розпочала репресивні дії. Власне, інакше вона вчинити і не могла, адже просто не має в запасі жодної стратегії і тактики виходу із глибокої економічної, фінансової та політичної кризи.

Внутрішньополітичні проблеми тісно переплітаються із зовнішньополітичними, що підсилює нервозність в очікуванні осіннього підйому протестів.

Загалом влада і країна опинилися у глухому куті, свого роду кавказькому крейдяному колі, з якого немає можливості вийти, перш за все, через суб’єктивні причини.

По-перше, психологічно, як будь-який авторитарний правитель, Путін не сприймає поступок, прийнятих під тиском, бо вважає це виявом слабкості. По-друге, він панічно боїться опинитися в положенні Мубарака або Каддафі, і поступками спровокувати подобу Майдану, нехай і без каїрської площі Ат-Тахрір.

Ось і виходить, що єдина можливість зберегти владу — це посилити репресії. Але довго так тривати не може. Значить, варто згадати те, що призабули — теракти, як елемент національної консолідації.

Завдання влади — у будь-який спосіб збити протестну хвилю, знайти їй заміну у вигляді бажання зберегти безпеку і стабільність. Якщо в метро і на вулицях почнуть вибухати бомби, тут уже не до протестів. Нікому не хочеться гинути, і влада пояснить на федеральних каналах, що найкраще — це жорсткіше законодавство і передання більших повноважень правоохоронним органам. Так було на початку 2000-х, так буде і цього разу.

Версії

Звичайно, український слід з’явився миттєво. Кращий привід знайти просто неможливо. Страшний «Правий сектор» знову з’явився на просторах сусідів країни, і ним знову лякатимуть неслухняних дітей. Не здивуємося, якщо Слідчий комітет навсправжки опрацьовуватиме таку версію. При всій її безглуздості й очевидній неправдоподібності вона матиме велике пропагандистське навантаження, і сповна буде використана одіозними ведучими на федеральних і московських каналах на кшталт ТВЦ. І, звичайно, не залишаться осторонь Russia Today і подібні. Найближчими днями цей каламутний потік шмагатиме з усіх джерел.

Щодо реальних версій, то з політичних міркувань слід зазначити такі.

По-перше, останнім часом на Північному Кавказі спостерігається посилення активності ісламістського підпілля. У Дагестані зафіксовані випадки нападу на розташування підрозділів Національної гвардії, пости поліції. Вони були досить ретельно сплановані, і в їхньому проведенні відчувалася рука професіоналів. На користь цього говорить і відносно високий рівень утрат серед особового складу правоохоронних підрозділів. Останні в північнокавказьких республіках були явно не готові до нових нападів.

Версія має всі підстави розглядатися як серйозна, бо до Росії починають повертатися джихадісти із Сирії та Іраку. Це російські громадяни з мусульманських республік, які воювали в лавах ІДІЛ та інших подібних організаціях. Вони добре підготовлені в бойовому відношенні та ідеологічно мотивовані.

Росія розпочала сирійську авантюру, щоб тримати їх подалі від своєї території. Принаймні, так неодноразово говорив Путін. Ось і дочекалися повернення блудних синів, а мети сирійської авантюри недосягнуто.

Не факт, що вони причетні до вибухів у Петербурзі, але цілком можуть бути і залучені. У будь-якому разі такі загрози були, і немає підстав вважати, що вони виявилися простими словами. Хлопці ці найчастіше слова на вітер не кидають.

По-друге, буквально напередодні вибухів одіозний Гіркін-Стрєлков вибухнув потоком лайки та прокльонів на адресу Путіна і взагалі російської влади. І він такий не один. З Донбасу до Росії повертаються дуже розчаровані тим, що відбувається там, захисники російської весни, «русского мира», «Новоросії» та інших кремлівських винаходів. Деякі встигли побувати в Сирії і надивитися на всі вигини московської політики і навіть випробувати їх на власній шкурі.

Відчуття покинутості в багатьох випадках і фінансових кидків у вигляді обіцяного та не виплаченого фінансового утримання та винагороди лише підсилює розчарування. Взятися за зброю і влаштувати вибух для таких колишніх підлеглих Стрєлкова та інших «моторол» не таке складне завдання. Бажання помститися за обман, за втрату ілюзій тощо може виявитися досить сильним. Кошти для цього знайти не так і складно.

Наявність на Донбасі такого контингенту певною мірою пояснює небажання Москви йти на врегулювання конфлікту. У разі будь-якого рішення вся ця орава чухне через Ростов-на-Дону на простори Росії і розтечеться містами і селами. Так що нехай гинуть на Донбасі.

Не слід думати, що цього ніхто серед сепаратистів та інших захисників «русского мира» не розуміє. Усі чудово розуміють і шукають вихід із ситуації. Зокрема, і у вигляді бажання насолити владі, яка так безчесно, на їхню думку, з ними вчинила.

По-третє, більше за всіх у реалізації стратегії напруженості зацікавлена ​​російська влада. Саме через теракти в перший путінський термін вдалося домогтися певної консолідації суспільства і впровадження в суспільне життя атмосфери страху.

Прямих доказів немає, але весь зиск від вибухів у Волгодонську Каспійську, Москві та інших містах отримав саме Кремль. Цілком обґрунтовано можна припустити, що саме там перебувають замовники і організатори тих терактів. Чому б зараз в обстановці кризи не скористатися старими і перевіреними діями.

У цьому сенсі ця версія ніяк не суперечить попередній. Донбаських сепаратистів ФСБ могла використовувати наосліп. У разі потреби їх можна уявити відморозками, які збісилися, а ще краще агентами «Правого сектора» або чогось ще.

І від себе підозру відвести, і з телевізора таку ідейку підкинути обивателю в російській глибинці. Ось і зажадають перелякані громадяни твердої руки, яка наведе лад і покінчить із північнокавказькими терористами і українською агентурою, засланою держдепартаментом або ЦРУ.

Хто ж буде цієї твердою рукою? Відповідь очевидна — променистий і незамінний національний лідер, споконвічне сонце великої землі і держави російської. Хто ж після цього голосуватиме за Навального та інших опозиціонерів, виходитиме на мітинги протесту? Важко живеться? Так терористи навколо, вибухи в метро в північній столиці влаштовують. Тут не про невиплачену зарплату і звільнення з роботи, палаци Медведєва та інших олігархів думати треба, а про те, як життя врятувати в містах, сповнених терористичної небезпеки.

Путін допустив побутову версію вибухів. Вона має право на існування, хоча в цій конкретній обстановці виглядає дещо притягнутою за вуха, а то й сказати наївною.

Хоча Кремль спростовує зв’язок між перебуванням Путіна в Петербурзі та вибухами в місті, проте зовсім відмахуватися від цього годі було.

Місто на Неві вдарило Путіна в політичне сонячне сплетіння. Саме там березневі протести були наймасовішими, і місцева поліція діяла, на відміну від московської, досить поблажливо. Це дуже тривожний сигнал для Кремля, з урахуванням вічного суперництва еліт двох столиць, що виривається назовні.

Якщо зупинитися на третій версії, то вибір Петербурга, як місця терактів, виглядає цілком обґрунтовано. Рідне місто Путіна не виправдало його надій і явно може стати авангардом опозиції і протестів. Путіну психологічно важливо вибухами погасити протести саме в Петербурзі.

Уже зараз очевидно, що в Росії почався черговий виток закручування гайок і посилення репресій. В арсеналі влади не самі вибухи, але, із психологічної точки зору, вони найефективніші. Слід очікувати арештів і порушення кримінальних справ із приводу і за відсутності такого. Громадян слід залякати і якнайсильніше, щоб за рік,  що залишився до виборів, і думки не могло виникнути перечити влади.

Також слід очікувати нових зовнішньополітичних авантюр і посилення протистояння із Заходом на тлі зближення з Іраном. Тут не все гаразд, але спроби будуть, хоча під час візиту президента Роухані в Москву він ухилився від палких політичних обіймів.

Наскільки ефективною виявиться кремлівська стратегія, сказати важко. Опозиція мовчить або, як Ходорковський, починає блокуватися із владою у дні великих випробувань.

У політичному сенсі атмосфера в Росії все більше згущується. І це не віщує нічого доброго її народу і всім сусідам. Особливо ближнім.

Юрій Райхель