Почерк чекіста: навіщо Путін убив Дениса Вороненкова

Росіянин Вороненков став громадянином України три з половиною місяці тому – в грудні 2016 року. Колишній комуніст, за словами української влади, привіз з собою важливі відомості про режим Віктора Януковича і про діяльність президента РФ Володимира Путіна.

У цінності цієї інформації сумнівалися чимало російських опозиціонерів, а також українських експертів. Наскільки вона могла б допомогти Україні в міжнародних судових процесах, ми ще не знаємо (Вороненков проходив свідком у справі про держзраду Януковича, частину свідчень міг дати), або вже не дізнаємося ніколи.

Politeka з’ясувала у експертів, чому розправа над колишнім російським депутатом була настільки грубою і як вітчизняні спецслужби могли допустити такий обурливий злочин.

– Від часів отруєння полонієм Литвиненка Кремль дотримується суто чекістських способів з’ясування стосунків із політичною еміграцією. Зрадник повинен бути покараний. Мова не про те, що цей ворог настільки сильний, що його необхідно знищити. В цьому сенсі ще зрозуміла російська диверсія зі знищення складів із боєприпасами в Харківській області. У цій же ситуації йдеться про людину, яка втекла з Росії і була не надто агресивним ворогом Путіна. Створюють зону страху і терору в Східній Європі, щоб не допустити формування тренду з переїзду людей, які або не хочуть співпрацювати з Путіним, або вступили з ним у конфлікт.

Нам показують, що буде з тим, хто посміє поїхати без дозволу, без завдання. Це те, що у чекістів називається справою принципу. Тим паче це легко зробити в Україні, де російські спецслужби почуваються досить вільно.

Це сильний удар по наших спецслужбах, які, мабуть, не мали інформації про підготовлюваний замах. Політично все дуже просто. У Росії пояснюватимуть, що це бандерівці, СБУ. Але насправді це спроба попередити тих, хто збирається передовсім в Україну і Прибалтику. Хоча в світі не прийнято вбивати політичних супротивників. Але у Путіна обмежень немає.

Віталій Бала, політолог, директор Агентства моделювання ситуацій:

– СБУ має відслідковувати всі можливі диверсійні моменти. Але варто розуміти деякі нюанси.

Наскільки цінним свідком був убитий екс-депутат Держдуми Денис Вороненков – ніхто не знає. Як і невідомо, які давав свідчення, яка його роль у справі Януковича. Таку інформацію мають лише генпрокурор та слідчі, які ведуть справу.

Однак тут виникає інше питання. Якщо він справді був потрібний слідству, то чому не мав державної охорони?

Тож ненадання належної державної охорони – ключове питання. А от звинувачення, що у всьому винна СБУ, не зовсім коректне.

Якщо згадати низку інших політичних убивств, то стає зрозуміло, що жодні спецслужби не є досконалими на всі 100%. Взяти хоча б убивство Литвиненка, незрозумілу смерть Березовського в Лондоні. Всі ці факти підтверджують, що гарантій безпеки ніде немає. Тож у вбивстві Вороненкова потрібно відкинути емоції.

Усі чомусь забули, що в Україні триває війна. Варто усвідомлювати, що такі диверсійні дії (як і підрив боєприпасів на Харківщині) є одним з інструментів посилення нестабільності. Питання деморалізації всередині країни, з якою воює агресор.

Як Україна може протистояти цим диверсіям? Треба розуміти, що під час війни ми повинні адекватно відповідати. Ворог теж повинен почуватися невпевнено в межах своєї країни. Будь-яка людина в повсякденному житті ображатиме іншу доти, доки не отримає гідну відсіч.

– Не слід забувати, що російська ФСБ – нащадок ВЧК, КДБ. Одна з найпотужніших диверсійних служб в Європі. На жаль, це новий виклик для нас в Україні. Думаю, що на найближчому Комітеті з нацбезпеки й оборони ми це обговоримо. Так само, як події на складах під Харковом.

Я думаю, що ми розглядатимемо вбивство Вороненкова як затирання слідів перед серйозними процесами в Гаазі. Я думаю, що, хочеться нам чи не хочеться, доведеться переходити до серйозніших заходів безпеки на території України. Передовсім для безпеки громадян.

Хіба для вас таємниця, що російські спецслужби завжди виконували політичні вбивства? Історія Росії – це вбивства політичних опонентів.

Я звинувачую Росію в причетності до цього вбивства. Росію можуть зупинити два фактори: сильна українська армія і світова коаліція проти російського імперіалізму. І світова юрисдикція – це світові суди. Я нагадаю, як безкарно почувався диктатор Югославії і як він закінчив. Така доля чекає і Путіна. Є багато випадкових смертей російських громадян, російських дипломатів, які мали стосунок передовсім до анексії Криму, потім до війни в Донбасі. Тих, хто міг би свідчити проти діяльності керівництва Росії. Тому я не здивований. Я абсолютно переконаний, що за цим стоїть ФСБ Росії.