Небесна Сотня: день пам’яті є, а коли чекати справедливості?
Politeka дізналася в експертів, чи поставили українці крапку в Революції три роки тому, чи має суспільство запас міцності, щоб чекати на реформи, які способи тиску на владу ефективні та чому вбивці Небесної Сотні досі не покарані.
– Заяви, що Революція гідності не закінчилася три роки тому, а ще триває – недопустимі. Маємо відійти від марксистсько-ленінської комуністичної політології, яка будувалася на принципі «есть у революции начало, нет у революции конца». Таке тлумачення давало право провідникам революцій користувалися їхніми плодами. Створювати свої внутрішньопартійні групи і виправдовувати продовження використання революційних засобів, коли держава вже має діяти в нормальних умовах. Цією фразою було запроваджено та легітимізовано диктатуру пролетаріату та іншу гидоту.
Революція не може бути довготривалим фактом. Навіть Революція гідності, розтягнута на місяці, кілька разів помирала. Її роздраконювали, вона відживала, але це вже був неймовірно довгий період для революційного процесу.
Революції з’являються динамічно. Вони мають початок, стадії наростання, формування, оформлення, визначення, конкретизації і завершення – успішне або ні. Після цього революція вже не може продовжуватися. Не можна з новими мотивами за нових обставин вступити в ту ж саму політичну систему. Тому будь-які спроби нав’язати подібну комуністичну догму – це відверте політичне шарлатанство. Бажання мати виправдання для себе революційною ситуацією. При чому не для добробуту, а для мародерства, права жити поза законодавчим полем.
Треба ставити крапку. Революція гідності закінчилася, коли після втечі Януковича прийняли принципові рішення щодо його відсторонення й відновили Конституцію 2004 року, яку він скасував, та вжили низку кадрових дій. Революція передала свої функції керівництву, яке було цією революцією сформовано. Після того відбулося троє великих виборів – президентські, парламентські й загальнонаціональні місцеві. На цьому ми перейшли до стадії формування розвитку держави. Державотворення вже є не революційним, а виключно законодавчим процесом. Революція не може робитися в судах і владних кабінетах. Вона спала. Відбулася і створила умови, в яких далі має діяти нормальна система державних інституцій. Будь-що інше – це більшовизм у найбрутальнішому виражені.
– Нині в суспільства не залишилося запасу міцності та довіри до влади. Воно стомилося, але терпітиме. Невдоволення ні в що не переросте. Три роки тому стався вибух, якщо вибухне ще раз, нічого не залишиться.
Зараз потрібно боятися не гіпотетичного вибуху, бо якщо щось подібне й станеться, це залежатиме не від переважної більшості людей, а від політичних сил, які можуть ініціювати локальні заворушення, а потім піде ланцюгова реакція.
Ситуація важка, складна, але немає куди дітися. Треба жити, бо альтернативи не видно. Має бути створено конструктивну, інтелектуальну, політичну, економічну альтернативу. Над її створенням мають працювати ЗМІ. На жаль, зараз усі альтернативи лише деструктивні.
– Ефективними способами тиску на владу лишаються ЗМІ, масові протести та страйки різних верств населення. На жаль, теперішня влада цинічніша, ніж попередня. Менше реагує на те, що відбувається. Вони вміють грамотно маніпулювати людською свідомістю, розділяючи країну. Лякають черговими наступами Володимира Путіна. Говорять, що навколо кремлівська агентура.
Блокада окупованого Донбасу – це також тиск. Зараз влада опинилася в ситуації, коли виявилися неприємні речі, котрі вони намагалися приховати. Говорили, що торгівлі з окупованими територіями не відбувається, а виявляється вона є.
Блокування – це не стільки метод повернення Донбасу, а ілюстрація, що влада цинічно намагається торгувати й заробляти гроші.
Рівень довіри до влади майже нульовий. Це означає, що, навіть якщо влада зробить щось добре, то люди сприйматимуть усе негативно. Запасу міцності теж фактично не лишилося. Як показує соціологія, готовність протестувати виявляє майже половина населення. Враховуючи кількість зброї на руках, і скільки людей пройшли через війну – це небезпечний дзвінок для влади. Тому всі їхні намагання маніпулювати й не впроваджувати реформи погано скінчаться.
– Слідство щодо подій на Майдані відбувається повільно, але є зміни. Вони полягають у тому, що нинішній керівник Генеральної прокуратури Юрій Луценко політично зацікавлений у розкритті цих злочинів. Він намагається робити кар’єру на успішності справ, які пов’язані з минулим режимом.
Результатів поки що не так багато, як очікували. Комплект підозр екс-голові СБУ Олександру Якименку, екс-міністру МВС Віталію Захарченку й президенту-втікачу Віктору Януковичу ще не сформовано. Можливо, під 20 лютого дізнаємося щось нове. Але все ж якусь ідентифікацію розслідувань можна де-не-де спостерігати. Утім, якщо дивитися загалом за три роки, то результати незадовільні.
Частково надія на справедливість лишається. Але є об’єктивний і суб’єктивний бік. Об’єктивна проблема полягає в тому, що багато фігурантів для нас недоступні. Можемо говорити лише про заочне провадження. Для нього є всі підстави. Потрібно цілком зафіксувати все вироками, котрі встоять у всіх інстанціях аж до Європейського суду із прав людини, саме за епізодами розстрілу на Майдані. Багато роботи вже зроблено. Зібрано купу свідчень. Усі все бачили на відео. Є підстави пред’явити підозри навіть найвищим посадовцям, які були причетні до того, що відбувалося 18-20 лютого. Тобто в рамках заочного провадження можемо сподіватися, що це буде зроблено навіть у наступні кілька місяців.
Щодо іншого, є проблема з тим, що частина посадовців, «беркутівців» перебувають під крилом у Авакова. Витягнути їх звідти важко.
Слідство затягнулося, адже всі генеральні прокурори, яких призначали після Майдану, не приділяли йому належної уваги. Вони не вживали необхідних заходів, які є в розпорядженні керівника Генпрокуратури, щоб підвищити ефективність і темп слідства. Для них щось інше було пріоритетом, а не це. Але не варто знімати вину з тих, хто безпосередньо працює в рамках слідства – самих слідчих. Наприклад, начальника департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Сергія Горбатюка і його підлеглих. Їхня нерішучість, боязкість спровоковані тим, що керівництво не підштовхує. З іншого боку, треба проявити більше рішучості, вкласти більше енергії, щоб не розслідувати десятками років, а швидко пройтися і підняти свіжі дані. Досі навіть не опитані всі постраждалі, ключові свідки. Буквально минулого тижня брали останні свідчення в безпосередніх учасників перемовин з Януковичем. Це надзвичайно незадовільний темп слідства і відбувається це чи не перш за все через безпосередніх виконавців.
Ольга Головка