Європейський вибір між правими і лівими

Вісь Париж-Берлін від часів президента де Голля і канцлера Аденауера визначає стан справ уже не лише в західній частині континенту, як було в 1950-1980-х рр., але й далеко за її межами. Тому зрозуміло, чому такий важливий розвиток внутрішньополітичних процесів у цих країнах.

Для західного світу характерно наростання консервативних тенденцій, що виражаються в антиглобалізаційних настроях, антимігрантських діях і бажанні піти від централістських прагнень Брюсселя.

Додатковий чинник, що ускладнює ситуацію – непросте економічне становище у Франції і певна стагнація зростання ВВП у Німеччині. Соціальні витрати стали настільки великими, а от продуктивність праці зросла значно менше – бюджети у головних країнах Європи відчувають сильний тиск. Зберігається інерція welfare — добробуту в розвинених країнах Європи. Але всі бачать занепад соціальних можливостей держави. Звідси поляризація і радикалізація суспільних настроїв, чим і скористалися як крайні праві, так і їхні ліві політики.

Французька інтрига

Правиця вже давно заявила про себе у Франції. Лідер «Національного фронту» Жан-Марі Ле Пен у 2002 році вийшов у другий тур президентських виборів, набравши близько 17% голосів. Приблизно стільки ж голосів отримала його донька Марін як кандидат від «Національного фронту» в 2012 році в першому турі виборів. Вона посіла тоді третє місце.

Відтоді відзначають постійне зростання популярності ультраправих: зараз опитування пророкують Марін Ле Пен вихід у другий тур на виборах навесні. Втім, останнім часом темпи вже не такі стрімкі, як раніше.

Із другого боку, у правоцентристів, а тим паче лівих, немає кандидатів, які могли б кинути виклик Марін Ле Пен. Хоча її популярність зростає вже не так швидко, це не означає, що у її опонентів вона збільшується.

Відбувається характерне не лише для Франції вирівнювання внутрішньо- і зовнішньополітичних аспектів передвиборної кампанії. Важливим є і те, як праві натрапляють на відверту протидію через своєю проросійську орієнтацію.

Іще на початку січня соціологічний інститут Elabe опублікував вісім сценаріїв першого туру президентських виборів у Франції. Проведене відразу ж опитування показало, що у всіх восьми варіантах правоцентрист Фійон виходив на перше місце, а друге в семи випадках із восьми діставалося Ле Пен.

Як відомо, більшість проблем політиків у демократичних країнах виникає через журналістів. Жанр редакційних розслідувань там процвітає. Так і цього разу сатиричний тижневик Le Canard Enchaine провів розслідування і 25 січня опублікував матеріал про те, що кандидат від партії «Республіканці» Франсуа Фійон улаштував свою дружину Пенелопу на посаду асистентки, на якій вона за кілька років отримала понад 650 тис. євро і при цьому нічого не робила. Звичайна для України ситуація у Франції підірвала інформаційну бомбу.

Опитування, проведене вже 26-27 січня соціологічною службою Kantar, показало, що скандал завдав серйозного удару по рейтингу Фійона. Він упав до 22%. Із ним практично зрівнявся Еммануель Макрон, який іще нещодавно дуже відставав.

Потрібно відзначити, що тижневик Le Canard Enchaine, незважаючи на свій сатиричний формат, публікує серйозні журналістські розслідування, передовсім щодо політиків. Редакційна політика незалежна від рекламодавців, хоча загалом видання займає ліві позиції.

Цікаво, що проблеми у Ле Пен приблизно такого ж штибу. Французькі ЗМІ писали, що Європарламент зобов’язав повернути 340 тис. євро виплаченої зарплати її парламентським асистентам, яких фіктивно найняли на роботу, але не ті виконували своїх обов’язків, а фактично працювали у штабі «Національного фронту». Нічого дивного в цьому немає, оскільки кампанія Ле Пен має серйозні фінансові проблеми. Це спроба якщо не вирішити їх, то принаймні послабити.

З огляду на те, що відбувається з рейтингом Фійона, скандал нічого хорошого не обіцяє і Ле Пен. Тож їй навряд чи вдасться скористатися труднощами свого опонента від правоцентристів.

Фінансова прокуратура почала розслідування щодо двох правих кандидатів за статтею «Шахрайство». Це своєрідна французька традиція. За цією статтею відкривають розслідування, але вони тягнуться роками і часто нічим не закінчуються. Так було з Жаком Шираком і Ніколя Саркозі. Юридичних наслідків наразі немає, але їхнім політичним позиціям завдано дуже серйозних ударів. Принаймні Саркозі не пройшов праймеріз і не   балотуватиметься в президенти.

Появу викривальних матеріалів щодо Фійона і Ле Пен оглядачі не в останню чергу пов’язують із їхньою позицією щодо зближення з Росією. Французький істеблішмент налаштований антиросійськи, тому відверті загравання з Москвою, а тим паче пряме фінансування з Кремля, як у випадку з Ле Пен, викликає активне відторгнення.

У Франції, незважаючи на тривалий розгляд справ про шахрайство, дуже чутливі до проявів корупції в політиці та державному апараті. Через реальні чи надумані звинувачення на фінансову нечистоплотність зламалася не одна блискуча політична кар’єра.

На лівому фланзі положення також неоднозначне. Фаворит у таборі соціалістів Belle Alliance Populaire (Прекрасний народний альянс) — союзу лівих партій, що входять в урядову коаліцію, Манюэль Вальс програв праймеріз представнику лівого крила партії Бенуа Амону. Він був міністром освіти, відомий своїми пропозиціями запровадити «універсальний дохід існування» в розмірі 600 євро на місяць із подальшим збільшенням до 750 євро. На це потрібно 300-400 млрд євро, що для сучасної Франції з її високим безробіттям досить проблематично.

Шансів у Амона немає жодних. За даними служби IPSOS, перед другим туром праймеріз за нього готові проголосувати приблизно 15% виборців. Значно більші шанси у лідера лівоцентристської партії «В дорозі» Емануеля Макрона. Його рейтинг постійно зростав і досяг 20%. Його популярності сприяли скандали навколо Фійона і Ле Пен. Праві досі залишаються в лідерах, але Макрон істотно посилив свої позиції і впритул наблизився до них.

Якщо ліві зуміють об’єднатися на тлі проблем правих, то французька передвиборна інтрига може вирішитися незвичним чином.

Меркель ніхто не наздожене

У Німеччині також спостерігаються дещо незвичні передвиборні рокіровки. Для правих із партії Ангели Меркель «Християнсько-демократичний союз» та їхніх баварських союзників із «Християнсько-соціального союзу» не було жодних сумнівів у тому, хто буде їхнім лідером на виборах і кандидатом на посаду канцлера. Хоча в Мюнхені в ХСС і бурчали з приводу припливу мігрантів, але у вирішальний момент на з’їзді партії підтримали Меркель. З дуже простої причини. Рівного їй кандидата у партії просто немає.

У молодшого партнера за нинішньої урядової коаліції Соціал-демократичної партії (СДПН) складніша ситуація. Її лідер Франк-Вальтер Штайнмайєр обрав замість передвиборної боротьби посаду президента Німеччини. Лідер партії Зігмар Габріель також вирішив не балотуватися і поступився свої місцем Мартіну Шульцу, який до січня цього року був головою Європарламенту. Для затвердження його кандидатури навіть   скликали надзвичайний з’їзд СДПН.

Кандидатура Шульца здається незвичайною. У нього немає вищої освіти, його управлінський досвід обмежений перебуванням на посаді мера містечка Вюрзелен, передмістя Аахена. Шульц займався міжнародними справами після обрання в 1994 році депутатом Європарламенту. В 2012 році став його головою.

На перший погляд відсутність досвіду у внутрішній німецькій політиці здається недоліком. Однак багато хто розглядає це як гідність. Він – пеана свіжа постать на сцені, де всі всім давно відомі.

У зовнішній політиці Шульц, на відміну від Штайнмайєра і Габріеля,  має більш жорсткі позиції що до Росії. Але він залишається скептиком щодо нинішньої української влади, яка недостатньо бореться з корупцією і повільно реформує країну.

Висунення Шульца — це відчайдушна спроба СДПН не стільки домогтися успіху на виборах у Бундестаг восени, скільки просто поліпшити своє політичне становище. Деякі позитивні тенденції є. Рейтинг СДПН після обрання Шульца лідером партії виріс одразу на 5% і становить 26%.

Складність для СДПН полягає в тому, що міграційна криза йде на спад. До того ж умови прийому мігрантів посилилися, багатьох повертають назад.

У чомусь проти Меркель відіграє фактор втоми. Занадто довго вона    при владі. Проте є й протилежні тенденції. Її політичні переваги дуже багатьом у Німеччині імпонують. Настільки, що навіть деякі прихильники соціал-демократів готові проголосувати за ХДС\ХСС саме через неї. Для Німеччини вона найкраща.

Соціал-демократи серйозно поступаються своїм правим опонентам. Більше того, намітилася тенденція падіння популярності євроскептиків і противників міграції з партії «Альтернатива для Німеччини» (АдГ). Якщо на земельних виборах на сході країни партія отримала до 23% голосів, то тепер її показники зменшилися до 13% – тренд, як кажуть, негативний.

У Німеччині з її складною історією вельми чутливі до радикалів, особливо правих. Класичні партії, громадські організації, ЗМІ виштовхують їх на узбіччя політичного життя, маргіналізують.

Голоси прихильників АдГ поступово перетікають до «зелених» і навіть вільних демократів, у яких з’явилися всі шанси подолати 5% бар’єр і знову пройти в Бундестаг.

Якщо ще нещодавно визначальним трендом європейської політики був євроскептицизм, апофеозом якого став британський Brexit, то зараз ситуація не настільки однозначна. В Іспанії мешканці Каталонії вже не так завзято вимагають незалежності, Шотландія наполягає на своїй особливій позиції щодо Європи і нікуди з неї виходити не хоче, в Італії теж не зростає вплив євроскептиків.

Визначальним у наступному виборчому циклі в провідних країнах континенту буде стан економіки. У Франції вже кілька місяців відзначають зростання, в Німеччині теж сприятливіші прогнози. Недивно, що бюргер трохи заспокоївся і його вже не тягне на політичні експерименти.

Якщо не трапиться щось надзвичайне, то є великі шанси, що в Німеччині збережеться так звана «велика коаліція», Меркель залишиться на посаді канцлера.

У Франції не все однозначно, і передбачити результат виборів президента дуже складно.

Юрій Райхель

Фото AFP/East News