23 роки без ядерної зброї: чи варто Україні відновити колишній статус?
Країна, що мала третій у світі після США і Росії ядерний потенціал, добровільно віддала росіянам боєголовки і крилаті ракети, підірвала пускові шахти, а 43 стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС пішли на металобрухт. Натомість Україна, згідно з Будапештським меморандумом, отримала гарантії безпеки від США, Росії та Великої Британії.
Politeka запитала в експертів, чи варто Україні відновлювати ядерний потенціал, у скільки мільярдів доларів це обійдеться та чи є можливість дипломатично владнати цей процес.
– Це абсолютно нереально. Політичні сили, у яких нема інших ідей, намагаються на цьому спекулювати. По-перше, у нас нема економічних можливостей, по-друге, це недоцільно для нас з військової точки зору. Це викличе серйозне військове загострення.
Такого не було в історії, щоб країна відмовлялася від ядерного потенціалу, а потім відновлювала його. У країнах, які намагалися створювати ядерну зброю, це відбувалося десятиліттями і з великими фінансовими вкладеннями.
У нас є інша проблема. Президент України ігнорує наявність Будапештського меморандуму. Восени 2016 року, виступаючи з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, він висміював цей документ. Його обов’язок захищати країну, як гаранта Конституції і верховного головокомандувача, як посадової особи, відповідальної за зовнішню політику. Він повинен був з першого дня свого вступу на посаду займатися питанням реалізації гарантій. Він, по суті, ігнорує свої обов’язки. У нас 11 місяців до серпня 2015 не було посла у Великобританії. А це одна із трьох країн, які первинно виступали у якості гаранта.
– Ядерний потенціал має бути відновлений. Життя показало, що ніхто не може гарантувати безпеку нашій країні, крім неї самої. Тому не варто навіть зважати на весь цей балаган, що нас не сприйме цивілізований світ, що ми будемо в ізоляції, що це багато грошей і так далі. Так, звичайно, ЄСівські бюрократи висловлять свою «глибоку занепокоєність», але нам є що їм поставити в докір. Хочеться нагадати, що країни, які гарантували нам захист, всі є членами ядерного клубу. Вони не виконали свою частину зобов’язань по захисту територіальної цілісності України, а ми автоматично отримали моральне і юридичне право на відновлення свого ядерного статусу.
Так, це не дешево, але подивіться, до чого призвело бажання економити на обороні та збройних силах. У скільки нам обійшлась окупація Криму та Донбасу? Захищати себе дорого, але яка альтернатива? Давайте тоді просто здамось Путіну. Це буде дешево і швидко.
За три роки і таку ж кількість мільярдів доларів ми можемо мати ядерні боєголовки і ракети, здатні їх нести в бік загрози нашій державності. Зрештою тим, хто сумнівається, що Україна може мати ядерну зброю, варто поставити собі питання: чим вона гірша за якийсь Пакистан, який в стані напіввійни з також ядерною країною Індією?
Вдумайтесь, напівфеодальний родоплемінний Пакистан, де активно діють десяток екстремістських ісламістських угрупувань і ВВП на душу населення якого втричі нижче, ніж в України, має ядерну зброю. Україні в цьому праві відмовляють.
– Для того щоб відновити ядерний потенціал, треба розуміти, проти кого ми його розгортаємо. Якщо проти Росії, то ми просто не зможемо зробити його адекватним Росії.
У нас із ядерної тріади – ядерні боєзаряди, засоби доставки і протиракетна оборона – є тільки засоби доставки. І то не всі. Ми не виготовляли, не виготовляємо і навряд чи зможемо виготовляти ядерні боєзаряди. Нам навряд чи вдасться розгорнути протиракетну оборону. Не маємо полігонів. Ми зобов’язлися всього цього не робити. Якщо ми відмовимося від власних зобов’язань, які підписали у 1994 році, то втратимо підтримку США.
Щоб виходити із власних міжнародних зобов’язань, треба мати якийсь привід, ресурси і підтримку, а також політичну волю і розуміння того, що ми створюємо ядерну зброю для того, щоб її застосувати.
Україні треба розбудовувати звичайні озброєння. Або розробляти зброю, схожу за дією руйнувальною, до зброї масового знищення. Розробляти зброю, яку ми реально зможемо застосувати і за яку не підпадемо під санкції.
У 1994 році йшлося про те, що Україна, як військовий союзник, де-факто, Росії, погоджувалася вивести із своєї території на той час уже російські ядерні сили. Частково їх знешкодити, частково вивести на територію РФ у вигляді ракет і боєголовок. А за це Захід в особі США гарантував на нас не нападати з ядерною зброєю. Захід свої зобов’язання виконав. Що стосується відносин між військовими союзниками Україною і Росією, то про це у Будапештському меморандумі нічого не йшлося.
Росія на нас також ядерною зброєю не нападала. Вона веде проти нас гібридну війну, а ми самі не визнаємо цієї війни. У нас сьогодні відбувається конфлікт між двома колишніми військовими союзниками – малим і великим. Так на все це дивляться на Заході. Насправді США і Захід не гарантували нам ненапад Росії на нас. Тому що ми сиділи по один бік переговорів за столом, а США та Великобританія – по інший.
Кажуть, Україна перша відмовилася від ядерної зброї. Насправді першої була Південно-Африканська республіка. Україна не відмовлялася від ядерної зброї. Вона просто дозволила її вивезти тому, хто нею реально керував. Росія є правонаступником Радянського союзу. Частина російського ядерного потенціалу, за дивним історичним збігом, виявилася на території Казахстану, України і Білорусії. У 1994 році цей казус було ліквідовано. Те, що кажуть, ніби Україна знищила ядерний потенціал – неправда. Україна просто його не мала насправді. Командування і можливість використання його – усе були в Кремлі. І військові про це знають.
Яна Романюк